Центр культури в нетрях Подолу: репортаж з літературного вечора в просторі PEN Ukraine

Український ПЕН – культурна й правозахисна громадська організація, що об’єднує українських журналістів, письменників, науковців, видавців та правозахисників.

В світі таких – 146 національних центрів Міжнародних ПЕН. Та всюди організації мають локальні особливості. 

Українські «пенівці» створюють фестивалі, премії, а віднедавна взялися й за культурні події.

Фото з інстаграму @pen_ukraine

Наш Даня Бумаценко відшукав у нетрях Подолу ПЕН, щоб побувати на дебютному книжковому вечорі простору.

Він послухав, що думають Марися Нікітюк, Марина Пономаренко, Ростилав Семків про роман «Майстер корабля» Юрія Яновського.

А ще розпитав «мам» українського ПЕН про їх роботу і вечірнє життя простору. Далі — його розповідь. 

Похід на Щекавицю: як потрапити до ПЕНу

Позначки ПЕН на карті немає. Дістатись сюди — квест. Перемагає той, в кого бажання саморозвитку сильніше за перепони.

Шлях починається з вартового навпроти Житнього ринку. Продавець шаурми зваблює перехожих яскравим шоу: артистично нарізає м‘ясо і пропонує підкріпитись.

Встояти важко. Відчайдухи наважуються на перекус і зникають. Куди – достеменно не відомо. Ті, хто втримався – продовжують похід.

Фото – Даня Бумаценко

Минають «Відьмин котел» – магазин езотерики, покійну недобудову та голубину пошту, яка чомусь називається «нова».

Наступне випробування – на автозаправці. Поруч з «ОККО» бігають безпритульні собаки, які жадають вхопити м‘ясисту ногу.

Та порятунок можливий. Хочеш вижити – вкуси першим. Дехто пробує вирішити конфлікт дипломатичним шляхом.

Фото – Валерія Мезенцева

Щасливчики відбуваються легким переляком. Часу на видихнути обмаль. Розпочинається фінальний етап – сходження на пагорби Щекавиці.

Останній ривок

Крізь піт та гострий біль в шостому хребці, гості ПЕНу видираються наверх. Одного бажання для саморозвитку – недостатньо, треба ще володіти хайкінгом…  

Лаятись на життя – не рекомендовано, дорогою знаходиться церква адвентистів. «Боже, дай сил знайти ПЕН» – надсилаю всевишньому в чатік.

Фото – Валерія Мезенцева

Відповідь не забарилась – за кілька метрів визирає кубічної форми будиночок і пейзаж сірих хащів. Тепер лише домофон на брамі віддаляє заповітну ціль.

«В ПЕН», – кодове слово, яке треба сказати невідомому на іншому кінці слухавки. Після чого двері відчиняються і ви у цілі.

Загалом, все не так складно, як здається. Треба мати лише бажання і навички хайкінгу. Хто вони – ці «термінатори», які подолали всі випробування?

Тріумфатори: хто прийшов на подію в ПЕН

Всередині приміщення звичайне дзеркало, вішак, розкладні стільці. Позолоти немає, морепродуктів не подають. Лише – печиво з пакетованим чаєм.

В ПЕНі є вражаюча тераса з купою зелені, але двері туди зачинені. Тоді – що ж змушує людей жертвувати нервами й часом в пошуках місця?

Народний обранець славнозвісного мему МС Петя відповів би: «Мотивація, то є сильна філософія, психологія». І тут легенда, як завжди, правий.

Жінка з режисерським шарфом вже втретє на обговоренні «Майстер корабля». Прагне зрозуміти твір, автора та епоху, коли творив митець.

Фото – Валерія Мезенцева

А дівчина в полосатому светрику не читала книжку взагалі. «Буду розумно слухати», – каже. Не знайома з текстом і Ганна – комунікаційниця ПЕНу.

Та це і не важливо – шкільних диктантів на перевірку не буде. Сьогодні книжковий клуб відбуватиметься вперше в цих стінах, тому формат лише намацують.

Прем‘єра книжкового клубу – що очікувати

Організатори планують запрошувати спікерів, котрі будуть ділитись думками, дискутувати і ставити питання один одному. 

Глядачі можуть, як пасивно слухати, так і брати участь в розмовах.

Головна ціль зустрічі – спровокувати інтерес, щоб після розмов на 1,5 години захотілось зазирнути в книжку. Або до Вікіпедії.

Фото – Валерія Мезенцева

Та допоки, Яновським зацікавлені лише ті, хто годиться зумерам в тата й мами. Молодняка тут мало. Для «зелених і дурних» це – глибокий андеграунд.

Які вони, ці «неформали», котрі вирішили приділити цілий вечір Яновському?

Студентки Могилянки тут вперше. Дізнались про ПЕН від викладача, котрий працює тут. Дівчинка з КПІ прийшла послухати сучасну режисерку. Сама мріє знімати кіно в майбутньому (якщо воно буде).

Фото – Валерія Мезенцева

Тайна розкрита. Секрет успіху ПЕН – в значущих людях, які мають вагу в сфері культури.

На афішах тутешніх подій Ірина Цілик, Катерина Калитко, Олександр Михед та інших. Надя Дорофєєва та «Тереза і Марія» – це не сюди.

Фото – Захар Давиденко

Першопрохідцями книжкового клубу стали Ростислав Семків, Марина Пономаренко та Марися Нікітюк, які вже на низькому старті чекають на вихід.

Глядачі вмостились на стільцях, з розумним видом тримають книжки. Двері відчиняються, заходять спікери – розпочинаються філософські розмови про велике.

В перший раз в перший клас

Анна Вовченко – одна з «мам» ПЕНу. Це вона запропонувала створити книжковий клуб. Тому і віддуватись за нього доводиться їй.

Оголошує запрошених гостей в мікрофон. Хвилюється, ніби віршик біля дошки розповідає.

Фото – Даня Бумаценко

Ростислав Семків масажує пальці, Марися Нікітюк сьорбає водичку. Глядачі досі відходять від складних випробувань. 

Тут немає «поганих поліцейських», тільки «хороші», та Аня цього не помічає. Її голова затьмарена неконтрольованим страхом.

Фото – Валерія Мезенцева

Зірковий час, точніше – три хвилини, закінчується. Слово передається шановним і заслуженим.

Чому Марися Нікітюк хейтить Юрія Яновського?

Від початку користуються мікрофоном. Згодом атмосфера пом‘якшується і переходить зі статусу «офіційний» в більш камерні посиденьки.

Марися скаржиться на Яновського за те, що той недопрацював персонажів. А Ростислав Семків парирує і розповідає про тенденції письменників модерністів.

Фото – Валерія Мезенцева

Та режисерка знайшла нові проґавини в творі, і продовжила відстоювати власну позицію.

За півтори години у залі народився локальний мем про Марисю, яка хейтить Яновського. Чи можливо таке десь окрім ПЕНу?

Настрої розмови змінюються від сміху до мертвого слухання. Іноді, в дискусію встрягає жіночка з шарфом, по лексиці помітно – викладачка.

В залі присутні також інші «мами» ПЕНу, які опікуються простором. Та до кінця дівчата не всиділи – їх чекає робота. Книжкові клуби – це не єдине, що тут є. ПЕН набагато ширше.

Фото – Валерія Мезенцева

На днях вони відправляться в поїздку на Харківщину з книжками, які даруватимуть різним місцям. Їх треба ще відсортувати: що, кому і скільки.

А чим ще займається ПЕН, хто господарі цього простору і як потрапити до них в спільноту? «Вечір» поговорив з «мамами» ПЕНу, щоб дізнатись більше.

Фото – Даня Бумаценко

Турботливі мами ПЕН

Ганна (комунікаційниця): Аліса відповідає за культурні напрямки, саме вона в серпні 22-го року розпочала весь напрям подій у просторі. Аліса розвивається ще в документальному кіно.

Анна Вовченко – перекладачка, займається літературним клубом, Настя нещодавно видала свою книжку – це людина, яка безпосередньо організовує події: спілкується з гостями, спікерами, забезпечує все, щоб подія відбулась. На ній – технічна та організаційна база.

Фото – Даня Бумаценко

Аня: Але ідеї може принести хто завгодно. Потім – ми всі їх обговорюємо і думаємо: як і що реалізувати.

«Те хочу, а те не хочу»: як втілюються ідеї?

Ганна: Працюємо для захисту свободи слова, права авторів, розвитку літератури та міжнародного співробітництва – це основа ПЕНів світу.

Аліса: Все, що ми робимо пов’язано з нашими цінностями, які прописані в міжнародній хартії ПЕН. Коли ми обираємо якийсь захід, то в першу чергу відштовхуємося від того наскільки він співвідноситься з нашим баченням, цінностями і чому нам важливо про це говорити. В нас немає подій які просто ні про що.

Фото – Михайло Лопатюк

Настя: Нам можна написати і запропонувати захід, потім команда обговорить цю ідею, чи підпадає вона під цінності, контекст.

Аня: І чи влазить в графік. Зараз плануємо події на місяць вперед.

Наскільки важко керувати простором?

Аліса: Бувають моменти екзистанційної кризи, коли ставиш питання: наскільки зараз приорітетно і першочергово займатися культурою. Кожного дня нагадую собі – чому це важливо.

Фото – Михайло Лопатюк

Ганна: Мені здається, що тут важливий збіг особистих цінностей і цінностей організації. Якщо він існує, то класно, можна творити по кілька важливих подій на тиждень, як у нас зараз.

Айтішніки і сюди добрались: портрети гостей

Настя: Це залежить від тематики, тому що у нас є вузько спеціалізовані заходи та більш широкі. Наприклад, квартирники або зустрічі з відомими діячами. Бувають, як люди з освітньої сфери, так і юристи, економісти, айтішніки.

Аліса: Часто люди повертаються – ми це бачимо по реєстрації. І це стає нашою сталою аудиторію. В цьому і була наша мета – формувати спільноту, яка буде вільно обмінюватись думками.

Фото – Валерія Мезенцева

Аня: Люди різних професій можуть знайти тут точки перетину.

Аліса: Ми прийшли до цього поступово. Спочатку це було більше про літературну спільноту, а згодом розширились до кіно-клубів та музичних вечорів. Тепер до нас можуть ходити і люди, які тусять на «Спаську» тусити. В ПЕНі зароджуються корисні зв‘язки.

Короткий дискурс в історію простору

Аня: з 21-го року в нашої виконавчої директорки Тані Терен була мрія про простір в якому можна буде проводити культурні події. До цього в нас був лише офіс команди, який також знаходився на Контрактовій площі.

Ганна: Мрія збулась у лютому 22-го, але потім почалася повномасштабна війна. У серпні 22-го року ПЕН поновився, була мета – відновлення культурного життя в Києві.

Зараз це вже трансформувалося, тому що культурне життя вирує, а ми просто поширюємо тематику наших заходів.

Фото – Костянтин Гузенко

Вечори пам‘яті та фестиваль «Прописи»

Ганна: Наприклад, зараз проходить виставка робіт Дениса Кривого – це український фотограф-натураліст, який загинув під Бахмутом. В нас була презентація його робіт і вечір пам’яті.

Нещодавно запустили спільний проект з The Ukranians – есеї людей культури, яких забрала війна. 

Фото – Валентина Науменко

Також є фестиваль «Прописи» для молодих письменників. Хочемо, що молоді поети заявили про себе.

Скоро в нас буде вечір поезії Ростика Кузика, який був учасником «Прописів». Важливо тримати зв’язки і підтримувати людину надалі.

Чи всі доходять в ПЕН на події?

Аліса: Коли ми сюди заїхали і привели показати першим знайомим, були ті, хто казали, що до нас не дійдуть гості. Пояснювали, — «У вас тут чебуречна і шашлична». Але ми відповідали: «Побачите!».

Даємо гостям лінки та інструкції, як дійти. Ті, хто потрапив сюди один раз, вже не забувають.

А за які «шиши»?

Аліса: У нас є підтримка різних інституцій, організації. Існуємо на грантовій основі. Але тут треба сказати, що це не якась аж зовсім довгострокова історія, треба думати про майбутнє, не інституційне фінансування.

Фото – Валерія Мезенцева

Ганна: Якщо казати про заходи, то вони всі благодійні, за донат. Буває фіксована сума. Всі кошти направляємо на допомогу ЗСУ.

Чи є чати з ПЕНами інших країн?

Ганна: Регулярно привозимо делегації з-за кордону в Україну. Журналісти, письменники стають очевидцями наслідків злочинів росії. Після цього вони стають лояльними амбасадорами України, пишуть у зарубіжних медіа про те, що тут відбувається.

У нас є міжнародні розсилки в яких 800 + контактів журналістів, правозахисників, письменників.

Аліса: Щороку проводимо регіональні зустрічі – це нетворкінг між ПЕНами різних країн. Важливо обмінятись досвідом і показувати: чим ми займаємось.

Фото – Валерія Мезенцева

У нас є спільний чатік, де вони під час повітряних тривог пишуть нам, що хвилюються і питають, — «У вас все ок?». 

Ганна: представник Швеції розповідав, що він встановив додаток «Повітряна тривога» ще до того, як приїхав до Києва. Протягом тижня в нього лунала сирена, і він потім сказав, — «Відчув наперед, що відчувають українці кожного дня».

Як командою проводять вечори?

Аліса: Раз на пів року в нас є командні поїздки, де ми живемо разом і бачимо один одного в піжамах.

Минулого разу в нас був тренінг з психологічної допомоги. Це допомогло краще розуміти особисті кордони один одного – корисно для роботи. 

Фото з інстаграму @alisa_limier

Ганна: Уважно ставимось до профілактики вигоранню, в нас відкритий діалог в команді.

Як і на сьогоднішній події, яка вже добігає кінця.

Що радять Марися Нікітюк та Марина Пономаренко?

Ставити питання на загал наважуються найсміливіші, інші підходять до спікерів на смол толк після закінчення події – жирнючий плюс ПЕНу.

Можна обмінятись контактами, щось уточнити або поцікавитись особистими вподобаннями, щоб глибше дізнатись про людини. Наприклад: що читаєте?

«Улюблені письменники: Хвильовий, Домонтович і Куліш Микола», – каже режисерка Марися Нікітюк.

Фото – Даня Бумаценко

Фаворити поетеси Марини Пономаренко: Катерина Калитко, Олег Коцарєв, а з класиків – Вінграновський та Михайль Семенко.

Що ще сказали мисткині – дивіться в інстаграмі Вечору. І ходіть в ПЕН – воно того варте.

Простір PEN Ukraine в Києві

• Де: Лук’янівська, 14А
• Facebook
• Instagram

Даня Бумаценко