19 Березня, 2026
вечірнє натхнення
Цього вечора українці читають вірші Ліни Костенко. Як долучитись до флешмобу
Автор: Media Vechir
19 березня 2026 року українська поетеса, письменниця і совість нації Ліна Костенко святкує 96-річчя. До цієї дати в країні стартував всеукраїнський флешмоб — і долучитися може кожен.
Ініціаторкою акції стала Олеся Пинзеник — депутатка Київської міської ради. Ідея проста і водночас потужна: замість квітів і тортів — слова. Живі, справжні, костенківські.
Щоб стати частиною флешмобу, достатньо зробити одне з двох:
- опублікувати в соцмережах відео, де ви читаєте вірші Ліни Костенко вголос
- поділитися улюбленими рядками з її творів
До кожного допису обов’язково додайте хештег #ЛінаЩасливіЖитиПоруч — саме він об’єднує всі публікації в єдиний живий вінок на честь письменниці.
Ліна Костенко — це не просто ім’я в шкільній програмі. Це голос, який десятиліттями не замовкав навіть тоді, коли мовчати було безпечніше. Поетеса, прозаїк, громадська діячка — вона стала символом незламності задовго до того, як це слово увійшло в щоденний обіг. “Вечір” пропонує поезії Ліни Костенко – бо хто краще напише про романтику вечора краще.
“Вечірнє сонце, дякую за день!”
Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
і за волошку в житі золотому.
За твій світанок, і за твій зеніт,
і за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть,
за те, що вчора встигло оддзвеніти.
За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
котрі нічим не осквернили душу.
За те, що завтра жде своїх натхнень.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день,
за цю потребу слова, як молитви.
“А вечір пролітає, наче крижень”
А вечір пролітає, наче крижень,
черкнувши місто синіми крильми.
У непритомне полум’я наближень
ми вже йдемо, покірніші, як ми.
Це як гіпноз, як магія безодні,
як струм жаги, що в голосі болів,
коли вуста пекучі, аж холодні,
уже не здатні вимовити слів.
“Де вечір пахне м’ятою”
Недумано, негадано
забігла в глухомань,
де сосни пахнуть ладаном
в кадильницях світань.
Де вечір пахне м’ятою,
аж холодно джмелю.
А я тебе,
а я тебе,
а я тебе
люблю!
Ловлю твоє проміння
крізь музику беріз.
Люблю до оніміння,
до стогону, до сліз.
Без коньяку й шампана,
і вже без вороття, —
я п’яна, п’яна, п’яна
на все своє життя!
Вечірня година (Коханій мамі)
Уже скотилось із неба сонце,
Заглянув місяць в моє віконце.
Вже засвітились у небі зорі,
Усе заснуло, заснуло й горе.
Вийду в садочок та погуляю,
При місяченьку та й заспіваю.
Як же тут гарно, як же тут тихо, В
таку годину забудеш лихо!
Кругом садочки, біленькі хати,
І соловейка в гаю чувати.
Ой, чи так красно в якій країні,
Як тут, на нашій рідній Волині!
Ніч обгорнула біленькі хати,
Немов маленьких діточок мати,
Вітрець весняний тихенько дише,
Немов діток тих до сну колише.
