5 Листопада, 2024
вечірнє місто
«Вечори у Глухові — це “клаптики життя” між вибухами»: як живе українське місто у 10 км від кордону з росією
Автор: Віта Корнієнко
Глухів, певно, й волів би жити тихим життям невеликого міста, але розташований усього у 10 км від кордону з росією — тож про спокій і безпеку глухівчани тільки мріють.
Попри все, люди у місті шукають хороших вражень — знімкують полярне сяйво, ходять на каву, гуляють у перервах між тривогами.
Вечір.Media попросив місцевого журналіста Олександра Соломко розповісти про вечори у Глухові, глухівчан і те, як воно — жити поряд з країною-агресором.
Далі — його пряма мова.
Олександр Соломко, журналіст
Місто обстрілюють, а дівчата відкрили заклад і він… популярний!
Вечір у Глухові — це щось особливе. Це десь пів годинки, які маєш після того, як прогриміли вибухи.
Розумієш, — «Ага, це був, певно, удар КАБами. Отже, є десь 30 хв після того, як прогриміли вибухи».
Це час, коли ворожа авіація знову зайде на удар. Можна встигнути піти у магазин, просто прогулятись.
На щастя, у місті ще працюють кафе, заклади, де можна відпочити, попити кави.
До великої війни було багато закладів, але вони закрились і ось тільки-тільки у цьому році почали потроху відкриватись: відкрився новий ресторан і, навіть, нічний клуб.
Але після початку Курської операції життя Глухова і всієї Сумської області змінилось і після масштабних обстрілів багато закладів знову припинили роботу.
Навіть коли у місті стало трохи спокійніше, більшість не наважились знову відкритись. Все ж заклад — це місце, де люди збираються. Працівники також гуртом працюють. Це ризикована історія, якщо на місто летить з десяток КАБІв.
Але весь час сидіти в укритті чи вдома — це важко, тож люди все одно виходять, гуляють, зустрічаються. Якось буденне життя втискують між тривогами.
У місті оголосили обов’язкову, але не примусову евакуацію і десь 70% населення Глухова залишилось. Проводять вечори тут — небезпечно, зате вдома.
Це Полісся, і ввечері у сезон можуть приготувати щось з ягодами чи грибами, бо їх тут багато.
Пам’ятаю, що коли приїжджав у Глухів у студентські роки, то на кожному кроці тут були кіоски, де готували млинці, як, до прикладу, у Харкові, де я тоді навчався, заклади з шаурмою.
Якось рахували КАБи: вночі, зранку, вдень, вночі
Був період, коли у місті рахували вибухи від КАБів — вночі біля 03:00, зранку біля 09:00, ще у той же день й ввечері могли бути.
Коли чути вибухи, то люди обговорюють, куди били, чи є постраждалі, діляться новинами. Офіційної інформації мало, що і зрозуміло, не все відомо.
Але як тільки настає відносна тиша, то… глухівчани одразу забувають про все погане, плани будують, думають про відпочинок, прагнуть хороших емоцій.
І от так буває — зранку тихо і глухівчани повні планів, домовляються на вечір на відпочинок. А потім вибухи й про все забуваєш.
Глухів близько до кордону з росією, але за ці 2,5 роки великої війни місту вдалося підтримувати мирне життя.
Зараз на всій Сумщині немає безпечного місця, але ще 3 місяці тому все було не так. По роботі їздили по прикордонних селах.
В деяких, що лежать впритул до кордону, аж дуже відчувалася війна. Було таке, що їхали на зйомку і потрапляли під обстріл. А коли все стихало, то сідали в машину і поверталися. І часто ловив себе на відчутті, що наче з одного світу повертався в інший.
Ось війна, а ось кілька кілометрів і місто живе більш-менш нормальним життям. Люди не ховаються, не так реагують на вибухи. Це був сильний контраст.
Містянам бракує відчуття безпеки
Десь за тиждень до початку курської операції росіяни сильно обстріляли місто — гатили прямо у центр. Двоє людей загинули, багато отримали поранення. Тоді відносно мирне життя у Глухові й закінчилось.
Зараз я відчуваю, що містянам найбільше не вистачає відчуття безпеки. Це може звучати дивно, бо Глухів лише у 10-12 км від кордону з росією, але люди прагнуть почуватись у безпеці. Це сильне бажання всіх.
Глухів — насамперед студентський
Я переїхав у Глухів вже після повномасштабного вторгнення, але часто відвідував місто ще до великої війни. Можу сказати, що я бачив місто насамперед студентським.
Тут не було промисловості, великих роботодавців, але на вулицях завжди можна було зустріти багато молодих облич. Це студенти Глухівського національного педагогічного університету ім. О. Довженка, агротехнічного коледжу, медичного училища та інших навчальних закладів.
Мало людей кудись виїжджали, багатьом хотілось вступити саме у Глухові.
І це було місто студентів — приїжджаєш і бачиш ці юрми молодих людей, які йдуть на навчання, гуляють вулицями, живуть у гуртожитках чи винаймають квартири.
Нічні клуби працювали, кав’ярні були повні завжди.
І Глухів мені відчувається, як місто інтелігенції. Тут є університет і це полегшує доступ до вищої освіти. Є цілі династії викладачів.
А ще люди не з лякливих, обирають залишатись вдома. І при цьому не уявляють собі життя під російською окупацією, налаштовані патріотично.
Ще про українські вечори:
