«Капець, як смачно!»: репортаж з хабу «Борщ для ЗСУ», де готують сухі супи, каші й пекучі соуси для військових

Базарчик на околиці Києва схожий на мурашник: тут сумки несуть, там кросівки. Моя дорога – повз фіолетового гнома і тубус від снаряду.

Вечоріє. Йду до штабу волонтерського об’єднання «Борщ для ЗСУ». Покажу вам, як роблять супи й каші, які легко вміщаються у кишені.

Склад продукту: віра в ЗСУ та лють до ворога

Тут два приміщення: величезний склад-кухня та фасувальна кімната. Ходімо на склад, тут вже чекає Мілена. Коричнева кофта, фірмовий фартух, стрілочки на очах і одноразові рукавиці: помішує їжу.

«Борщ для ЗСУ» виготовляє страви швидкого приготування для військових на «нулі». В окопах доступу до кухні немає, а на одній «мівіні» довго не протягнеш.

Тому волонтери навчились робити сухі повноцінні страви, для приготування яких потрібен тільки окріп. В одному зіп-пакеті розміром з долоню – шість порцій першої страви чи каші. Тут і грибний суп, і курячий, і розсольник, а ще ранкові вівсяні каші і наваристі на вечерю – точну кількість сказати й самі не можуть:

– Ми постійно щось нове вигадуємо, залежно від продуктів, – Мілена веде між продуктами. – У нас є вітамінні суміші, соуси, кетчуп. Якось привезли нам ананаси і халапеньо. То зробили соус, зараз дам ложечку.

Сьогодні багато зеленої цибулі: її нарізає Галина. Отримали півтонни днями і терміново потрібно переробити.

Сушарки теж заповнені нею.

Соус ароматний, але гострий:

– Військові просять часто гостреньке, там таке хочеться… До речі, це ще не гострий. Оцей пекельний джем з чилі та гвоздикою – дуже.

Бачите, ми навіть такі інгредієнти вказали: «віра в ЗСУ та лють до ворога». 

Колдую-колядую: розробляю новий рецепт

Продукти стікаються сюди з усієї країни. Частину передають виробники, щось привозять зі своїх городів фермери.

М’ясо закуповують за донати:

– Часто продукти ми роздаємо додому для попередньої обробки. Багато є тих, хто може нам допомагати лише пізно ввечері чи вночі. Забігають після роботи, беруть і потім заносять готове.

Що роблять? Чистять та ріжуть овочі, горішки.

Підсушують в духовці, а ми потім ставимо у сушарки. Я теж додому часто беру щось сушити на ніч. А тут вночі сушиться часник: з ним вдень неможливо. Сльози котяться, чхаємо. 

Між мішками з картоплею та банками солоних огірків протискується Руслан: наче почув розмову.

Він працює водієм, а ввечері робить заготовки. Сьогодні приніс цибулю, горіхи та капусту. 

Раптом вмикається якийсь інструмент і в повітря здіймається запашний пил: це Наталя робить суміші спецій.

Вона нікому не довіряє цю справу, сама вигадує рецепти і тримає їх в таємниці:

– Щоб оптимізувати процеси, змішую суміші на багато порцій. Це будівельна дрель. Дуже зручно. А ще коли ми отримуємо багато якогось продукту, то відкриваю тут таємну лабораторію.

Колдую-колядую і розробляю новий рецепт. Зараз у нас близько 15 видів супів і постійно щось додається. 

Хто що любить? Іноземний легіон обожнює харчо. Там служать грузини, і вони нам казали, що смачно як вдома. «Капець, як смачно!», – казали. Тільки замість «капець» більше круте слівце. 

Ціла «свадьба» була

Грибна солянка з квашеною капустою, нутовий суп, паста з м’ясом – військові можуть харчуватися два тижні, і страви не повторяться. Всі продукти натуральні – жодної хімічної добавки. Самі ж волонтери їдять простенькі супчики, що варить одна з них вдома і приносить.

Сідають за маленький столик у кутку, накритий клейонкою з рекламою майонезу:

– Та що ми, – Мілена  відводить очі, в яких стоять сльози. – У нас часу мало, 15 хвилин – сіли, поїли і до роботи. Не кожен може віддати себе цій роботі. Ми віддаєм. Знаємо, так перемога стане ближче.

І вона має рацію. За тиждень «Борщу для ЗСУ» вдається зробити, розфасувати та відправити кілька тисяч порцій.

У кожного фасувальника є ваги. За їхньою справністю стежить Сергій.

Він працював на заводі у Новій Каховці до початку великої війни. Роботу завод не припиняв, навіть коли росіяни його оточили. 

Тільки попадання в один з цехів зупинило всі процеси, і Сергій виїхав до столиці. 

Якось йшов базаром і побачив оголошення: «Потрібні волонтери чистити часник». Прийшов, почистив. Так і залишився. Робить різну роботу. Та найбільше любить лагодити техніку:

– Ваги калібрую, це гірка спеціальна. Бачите, рівно 100 г? Тепер справні. А перед цим ніж на слайсері гострив. У мене проблеми зі здоров’ям, лежав у лікарні – на роботу не беруть. А тут відчуваю себе потрібним.

24 лютого Сергію виповнилося 60 років і йому зробили торт та вітали всією командою:

– Тут ціла «свадьба» була… Я так і не зрозумів чому.

Викоханий борщ

У фасувальній кімнаті кипить робота: за великим столом насипають, відміряють, зважують.

Далі в роботу вступає степлер: ним кріпиться до пакетів папірець з назвою, складом і датою. Термін придатності – лише три місяці. 

– Потім кладемо у коробки, – Тетяна проводить коротку екскурсію. – Якщо велике замовлення – окремо страви пакуємо, якщо ні – робимо мікси.

Робочий день закінчується підготовкою до наступного: збирають нові коробки.

А у великі контейнери з мішків насипають інгредієнти.

Окремо у блендері подрібнюють сушені гриби. Повітря стає наповненим часточками цього всього. Дівчата радять вийти подихати: вони працюють у масках або уже звикли. Я ж хочу чхати і кашляти.

Дівчата потихеньку розходяться, щоб завтра прийти знову. До штабу забігає засновниця «Борщу для ЗСУ» Тіна Коротаєва.

На початку великої війни вона працювала дистанційно і мала час вдень. Тепер приходить вечорами після роботи:

– Я відповідаю за закупки, поставки, запити. Все почалося з моєї кухні, а тепер уже і тут нам мало місця. Організація повністю на мені, це велика відповідальність. Тож маю зараз передивитись, які продукти є, які дозамовити. Обов’язково має бути завжди буряк, морква, картопля – на борщ. Коли розуміємо, чого саме бракує, пишемо пост в фейсбуці. І нам на це донатять чи передають самі продукти. 

Тіна ходить складом та оцінює:

– Бачите баночки? До них треба кришки замовити. А ось кришки. Ми їх збираємо, щоб здати на переробку. І так, до баночок вони, блін, не підходять.

Бере до рук стопку накладних та починає вивчати:

– Яка моя улюблена наша страва? Не знаю. Складно. Вони ж у нас всі викохані…

Мілена загружає сушарку:

– Всі на вихід, я поставила часник!

Базар закінчує свою роботу. Продавці несуть на склади товар, рахують зароблені гроші. Тіна рахує спаковані коробки. По шию в багні на лінії зіткнення військовий заллє окропом викоханий борщ. І відчує себе вдома.

Ольга Бродська

журналістка