![--39631](https://vechir.media/wp-content/uploads/2024/03/img_6885-scaled.jpg)
22 Березня, 2024
життєстиль
вечорниці
Матрос з обов’язками штурмана: як у Театрі на лівому березі вечорами готують прем’єру «Самотній Захід». Репортаж
Автор: Даня Бумаценко
Робітники на вході в театр грюкотять молотками, — «Буц, буц, буц». Ще трохи — тут буде вечір аншлагу, сукні й канапки. А поки — будівельна курява й репетиції.
У переддень прем‘єри, прогони схожі на корабель у вогні. Капітан судна — режисер. Від нього залежить, потоне вистава чи попливе.
Нині тут працюють над «Самотнім Заходом» ірландця Мартіна Макдони.
Того самого, який створив сценарії для «Залягти на дно в Брюгге» та «Три білборди за межами Еббінга, Міссурі».
«Самотній Захід» — історія двох братів, які живуть, щоб капостити один одному. Сенс існування Валена та Колмена — ворожнеча.
![](https://vechir.media/wp-content/uploads/2024/03/lonely_west_1080_1350_h.png)
Прем’єра відбудеться 23 та 24 березня. А її новоспечений штурман — звичайний матрос.
Олександр Соколов — актор, переможець першого фестивалю «Митниця. Нова режисура». Та назвати себе режисером — не наважується й досі. Це дебют Олександра.
Зізнається, що методики роботи у нього немає. Працює за відчуттям. Можливо, актор тільки грається в режисера?
«Вечір» побував на репетиції і розпитав Олександра Соколова — як він витримує графік до пізнього вечора, керує акторами і відновлюється вечорами.
Квест — знайди режисера
За дверима минулого століття відбувається репетиція. Актори в «гражданці» незвично сидять у глядацькій залі.
Щойно проганяли хореографію. А зараз «колупаються в носі» та чекають репетицію наступного уривку.
Режисерського крісла з написом director немає. Щоб розгледіти капітана корабля треба напружитись.
Голомозий дядько вимахує руками біля звукорежисера. Безкомпромісний і вимогливий — справжній керівник парадом. Однак, хибимо — це відповідальний за світло на майданчику.
![](https://vechir.media/wp-content/uploads/2024/03/img_6905-scaled.jpg)
![](https://vechir.media/wp-content/uploads/2024/03/img_6904-scaled.jpg)
Ніби в епілептичних посіпування крутиться хлопець на сцені. «Грицько, а що далі по тексту?» — перепитує актор Олександр Піскунов (фільми «Межа», «Уроки толерантності», «Кіборги», «Крути» та інші). Теж мимо.
У залі з’являється новий персонаж. Одягнений просто: білий верх, чорний низ. Занепокоєний. «А, щоб його! Десь тут згубив паспорт і воєнний квиток», — кричить на всю залу.
Світло увімкнули, він шукає згубу у міжряддях. «Сань, знайду за $800, тільки попроси», — шуткує актор Григорій Наумов.
Чоловік каже, що готовий до репетиції, але продовжує нишпорити. Нарешті! Ось він, режисер – Олександр Соколов.
![](https://vechir.media/wp-content/uploads/2024/03/img_6901-scaled.jpg)
Хто такий Олександр Соколов?
Олександр — випускник першого курсу режисера Дмитра Богомазова в 2015 році. Вчився на актора разом з Віталієм Ажновим, Олександром Піскуновим, Ксенією Ждановою, Владиславом Писаренко.
З 2013 року працює в Театрі драми та комедії на лівому березі в Києві. Пізніше – у ТЮГ на Липках та Дикому театрі.
Нині грає у лівобережних виставах — «Погані дороги», «VIÑO», «Море, ніч, свічки», «З цією виставою щось не так» (Не бачили? Ой, йдіть!).
У 2022 році на фестивалі «Митниця. Нова режисура» кожен охочий міг спробувати погратись в режисера. Олександр наважився з виставою «Самотній Захід» і переміг.
![](https://vechir.media/wp-content/uploads/2024/03/img_6891-scaled.jpg)
І тільки через два роки для глядачів готують режисерський дебют актора. Знавці кажуть, що від «Самотнього Заходу» слід чекати яскравого акторського виконання.
Що режисер робить для цього — спостерігаємо.
Робота режисера з актором
«Знайшли, і паспорт, і військовий!», — кричить пані адміністраторка режисеру. «Ура!», — відгукується Олександр.
Світло гасне, репетиція починається. Олександр просить всіх пересісти на задні ряди, — «Мені треба більше вільного простору».
Акторка Анастасія Король, яка виконуватиме роль Герлін, одягнута у саму лише напівпрозору сукенку. Невже не холодно? Паралельно триває примірка.
![](https://vechir.media/wp-content/uploads/2024/03/img_6884-scaled.jpg)
Монтажник сцени збирає різнокольорове лахміття та покірно виконує розпорядження режисера, вшивається.
Щоправда, через пару хвилин всі пересідають знову ближче до сцени: там цікаво.
![](https://vechir.media/wp-content/uploads/2024/03/img_6902-scaled.jpg)
Олександр встає на місце диригента, починає грати музика… Стоп-стоп, освітлювачу не подобається загальна картинка. Фальстарт. Триває відшліфування дрібничок – імпровізацій не допускають.
Кожний рух та слово, рівень світла та гучність музики — все прокручують по декілька разів, щоб влучити в яблучко.
Актор Олександр Піскунов відігрує свою частину на одному диханні. Питає — «Ну як, нормально?». Режисер показує великий палець: «Чу-до-во!».
Часом задачі акторам демонструються, а не проговорюються. Новачок Олександр Соколов не завжди може пояснити, чого хоче. Вдається до ілюстрації: падає на коліна, експресивно махає руками.
![](https://vechir.media/wp-content/uploads/2024/03/img_6890-scaled.jpg)
Це видовище наводить на думку режисера, — «Якщо ризикуєш – тільки так й можеш знайти гру. Гра не в комфорті».
Чи підведе інтуїція Олександра — покаже прем‘єра. Втім вже помітно: мізансцени та художні рішення у виставі яскраві.
Декорації, мізансцени та музика
Олександр Соколов зупинився на неоні та електронній музиці. Композитором став Максим Сікаленко. І це не єдине, що може вразити глядача.
В «Самотньому Заході» не типова сценографія.
![](https://vechir.media/wp-content/uploads/2024/03/img_6883-scaled.jpg)
Окрім, футуристичних бджолиних сот та хрестів, тут ще є камера, яка транслює відео на великий екран. Так можна побачити актора ще через одну призму. Щось подібне вигадав Іван Уривський у виставі «Хазяїн».
Відчутно, що сенси тут створює не лише режисер, а й актори. Це командна гра. Актор Дмитро Олійник пропонує свої варіанти для маленького епізоду. «Так, а де Саша?», — питає.
![](https://vechir.media/wp-content/uploads/2024/03/img_6908-scaled.jpg)
Режисер загубився у справах. «Та наберіть його хтось» — гукають у залі. Дмитро просить економити сили акторів і не витрачати сили на пошуки режисера, — «Нам ще вісім годин репетирувати, ми втомимося раніше».
До прем‘єри лишається декілька днів. Всі чіпляються до режисера — журналісти, звукорежисер, освітлювачі, актори. Олександр не перестає думати про виставу до пізнього вечора.
Як він відпочиває, що дається найважче в постановці – читайте пряму мову режисера Олександра Соколова.
Чому варто йти на «Самотній захід» Мартіна Макдони?
У нас до Макдони дивне ставлення. Люди думають, що це якийсь треш і сприймають його клішовано.
Макдона – крутий чувак, режисер, пише круті п’єси. Але п‘єса не має диктувати, якою буде вистава. Шекспір та Ібсен складніше Макдони. Давньогрецька драматургія – вищий пілотаж.
А у Макдони все написано в тексті. Думаю: якщо читали п‘єсу, то немає сенсу дивитись виставу.
![](https://vechir.media/wp-content/uploads/2024/03/img_6897-scaled.jpg)
Цю п’єсу треба брати театром і грою, а не сидіти й думати, — «Це Макдона, давайте придумаємо жесть». Ні, давайте просто брати текст і відштовхуватись від нього.
І без будь-яких кліше: Макдона, Шекспір чи Карпенко-Карий. Я не фанат Макдони, я фанат театру.
Що було найскладнішим у постановці?
В п’єсі є і озеро, і кладовище. Питання, — «Як це поєднати на сцені?».
Нам треба створити інакший цілий світ. А не буквально ілюструвати текст, бо це нудно.
Взяв молодих акторів, бо цікаво зрушувати людей з місця й штовхати вперед. Завжди спостерігаю зі сторони — хто і що.
Бачу, що ці люди можуть. А якщо їх не рухати, то як вони пізнають професію? Це взаємопов’язаний процес.
![](https://vechir.media/wp-content/uploads/2024/03/img_6907-scaled.jpg)
З цією виставою ми всі кудись просунулись. Я, як режисер. Вони, як актори. Фішка вистави не в результаті, а в процесі.
Навіть, якщо це буде порожняк і будуть говорить, — «Ой, це погано». Мені з цим ок, бо ми отримали цінний досвід, наші стосунки пройшли випробування. Досягли нового рівня розуміння один одного. Це вже результат.
Що винесуть глядачі з «Самотнього Заходу»?
Для нас головна загадка п’єси, — «Хто така Герлін?». Саме тому Герлін у нас на афіші. Вона — прозорлива дівчинка, «тримачка» всього цього світу.
Мені важливо, щоб люди вийшли з цієї вистави і подумали, як вони люблять театр. Це не про сенси, які і так є у тексті п’єси. Це скоріше театральний плюс до них.
Як пояснюєте «театральний бум» в столиці?
Зараз немає театрального ренесансу. Люди ходять в театр — слава богу. Але у нас інша проблема.
![](https://vechir.media/wp-content/uploads/2024/03/img_6895-scaled.jpg)
У нас антреприза те саме, що і, скажімо, «Коріолан» у театрі ім. І. Франка. Девальвація театру — ось що страшно. Люди дивляться антрепризу, потім приходять сюди і кажуть, — «Ой ні-ні, це так складно. Я піду туди краще».
Антреприза — форма театрального видовища із запрошеними акторами з різних труп. У наших реаліях – з кіно та серіалів
Ці антрепризи ґвалтують театр, це неадекватна ситуація. Мені страшно, що люди які грають в антрепризах кажуть, — «Я відчуваю сцену й театр».
Ввечері Олександр продовжує думати про виставу, та все ж намагається відпочивати. Запитали – як саме?
Як проводить вечори режисер «Самотнього Заходу»?
У мене є рибки, багато рослин — єдине, що рятує від цього жаху.
Сідаю ввечері на балкон з видом на правий берег Києва. Дивлюсь на воду, слухаю музику, яку мені скидає наш композитор Макс.
В які заклади ходить?
Нікуди не ходжу. У мене під домом є кав‘ярня, беру каву в Coffeelat — мені вистачає. Я супервідлюдник і «відморозок». Мені ок сидіти, просто дивитись на воду, кудись в далечінь.
Що може перечитувати вечорами?
Я великий фанат Харукі Муракамі. Обожнюю, всім рекомендую читати. Він мій «момент».
Яку музику слухає вечорами?
Слухаю багато різного. Фанат Тома Йорка. Для мене відкриттям стала Asal – гратиме в нас у виставі.
Остання додана пісня – «Lecomte De Bregeot – Paris 1985».
«Lecomte De Bregeot – Paris 1985»
Музика — те, від чого відштовхуюсь. Колись йшов у театрі, слухав GMX і в голові складається сцена. Музика дає тобі подушечку.
Що любить готувати вдома?
На жаль, останнім часом більше замовляю їжу, супчик якийсь. Втомлююсь. Ще й бардак вдома, але вчора прибрав.
Люблю їсти морозиво ввечері. Всю зиму їв. Викупив всі запаси морозива у магазині під домом — «Стакан-великан», «Факел», «Метеорит». На днях новий завоз був, пробуватиму.
Вечорами п‘ю воду. Алкоголь не вживаю вже три роки.
Своїм сном задоволені?
Взагалі, ні. Випустим прем‘єру – поїду в Трускавець капатись або десь в Київській області.
Про що думає, коли засинає?
Проганяю в голові сцени. Намагаюсь про це не думати ввечері, коли приходжу додому, але це неможливо.
Як казав мій вчитель Дмитро Михайлович, — «Актор має бути завжди увімкненим». Якщо ти в професії, то ти завжди все відсікаєш.
Які свої улюблені вистави радите на вечір?
«Погані дороги» — режисерська вишка. Не стеля, але крута і потужна.
![](https://vechir.media/wp-content/uploads/2024/03/dsc5905-1-scaled.jpg)
Шість історій про стосунки жінок та чоловіків, які загострені і спотворені війною, та про переломи, які ніколи не загояться.
Ще «Батько» у нас в театрі — це офігенне і режисерське, і акторське виконання, і сенсова річ.
![](https://vechir.media/wp-content/uploads/2024/03/2021-09-24_12-42-58_mantach-scaled.jpg)
В спокійному розміреному житті Андре починають відбуватись дивні речі. Одного дня він помічає, що його старша донька Анна надто часто плутає факти, в яких він впевнений. Ще й переконує, що це з ним щось не так.
Тож, ходіть дивіться перші кроки Олександра Соколова. А раптом завтра до нього також не буде квитків?
![Даня Бумаценко](https://vechir.media/wp-content/uploads/2023/11/photo_2023-11-16-2.25.08-pm.jpeg)