Матрос з обов’язками штурмана: як у Театрі на лівому березі вечорами готують прем’єру «Самотній Захід». Репортаж

Робітники на вході в театр грюкотять молотками, — «Буц, буц, буц». Ще трохи — тут буде вечір аншлагу, сукні й канапки. А поки — будівельна курява й репетиції.

У переддень прем‘єри, прогони схожі на корабель у вогні.  Капітан судна — режисер. Від нього залежить, потоне вистава чи попливе.

Нині тут працюють над «Самотнім Заходом» ірландця Мартіна Макдони.

Того самого, який створив сценарії для «Залягти на дно в Брюгге» та «Три білборди за межами Еббінга, Міссурі».

«Самотній Захід» — історія двох братів, які живуть, щоб капостити один одному. Сенс існування Валена та Колмена — ворожнеча. 

Прем’єра відбудеться 23 та 24 березня. А її новоспечений штурман — звичайний матрос.

Олександр Соколов — актор, переможець першого фестивалю «Митниця. Нова режисура». Та назвати себе режисером — не наважується й досі. Це дебют Олександра.

Зізнається, що методики роботи у нього немає. Працює за відчуттям. Можливо, актор тільки грається в режисера?

«Вечір» побував на репетиції і розпитав Олександра Соколова — як він витримує графік до пізнього вечора, керує акторами і відновлюється вечорами. 

Квест — знайди режисера

За дверима минулого століття відбувається репетиція. Актори в «гражданці» незвично сидять у глядацькій залі.

Щойно проганяли хореографію. А зараз «колупаються в носі» та чекають репетицію наступного уривку.

Режисерського крісла з написом director немає. Щоб розгледіти капітана корабля треба напружитись.

Голомозий дядько вимахує руками біля звукорежисера. Безкомпромісний і вимогливий — справжній керівник парадом. Однак, хибимо — це відповідальний за світло на майданчику.

Ніби в епілептичних посіпування крутиться хлопець на сцені. «Грицько, а що далі по тексту?» — перепитує актор Олександр Піскунов (фільми «Межа», «Уроки толерантності», «Кіборги», «Крути» та інші). Теж мимо.

У залі з’являється новий персонаж. Одягнений просто: білий верх, чорний низ. Занепокоєний. «А, щоб його! Десь тут згубив паспорт і воєнний квиток», — кричить на всю залу.

Світло увімкнули, він шукає згубу у міжряддях. «Сань, знайду за $800, тільки попроси», — шуткує актор Григорій Наумов.

Чоловік каже, що готовий до репетиції, але продовжує нишпорити. Нарешті! Ось він, режисер – Олександр Соколов.

Хто такий Олександр Соколов?

Олександр — випускник першого курсу режисера Дмитра Богомазова в 2015 році. Вчився на актора разом з Віталієм Ажновим, Олександром Піскуновим, Ксенією Ждановою, Владиславом Писаренко.

З 2013 року працює в Театрі драми та комедії на лівому березі в Києві. Пізніше – у ТЮГ на Липках та Дикому театрі.

Нині грає у лівобережних виставах — «Погані дороги», «VIÑO», «Море, ніч, свічки», «З цією виставою щось не так» (Не бачили? Ой, йдіть!). 

У 2022 році на фестивалі «Митниця. Нова режисура» кожен охочий міг спробувати погратись в режисера. Олександр наважився з виставою «Самотній Захід» і переміг. 

І тільки через два роки для глядачів готують режисерський дебют актора. Знавці кажуть, що від «Самотнього Заходу» слід чекати яскравого акторського виконання.

Що режисер робить для цього — спостерігаємо. 

Робота режисера з актором

«Знайшли, і паспорт, і військовий!», — кричить пані адміністраторка режисеру. «Ура!», — відгукується Олександр.

Світло гасне, репетиція починається. Олександр просить всіх пересісти на задні ряди, — «Мені треба більше вільного простору».

Акторка Анастасія Король, яка виконуватиме роль Герлін, одягнута у саму лише напівпрозору сукенку. Невже не холодно? Паралельно триває примірка.

Монтажник сцени збирає різнокольорове лахміття та покірно виконує розпорядження режисера, вшивається. 

Щоправда, через пару хвилин всі пересідають знову ближче до сцени: там цікаво.

Олександр встає на місце диригента, починає грати музика… Стоп-стоп, освітлювачу не подобається загальна картинка. Фальстарт. Триває відшліфування дрібничок – імпровізацій не допускають.

Кожний рух та слово, рівень світла та гучність музики — все прокручують по декілька разів, щоб влучити в яблучко.

Актор Олександр Піскунов відігрує свою частину на одному диханні. Питає — «Ну як, нормально?». Режисер показує великий палець: «Чу-до-во!». 

Часом задачі акторам демонструються, а не проговорюються. Новачок Олександр Соколов не завжди може пояснити, чого хоче. Вдається до ілюстрації: падає на коліна, експресивно махає руками.

Це видовище наводить на думку режисера, — «Якщо ризикуєш – тільки так й можеш знайти гру. Гра не в комфорті».

Чи підведе інтуїція Олександра — покаже прем‘єра. Втім вже помітно: мізансцени та художні рішення у виставі яскраві.

Декорації, мізансцени та музика

Олександр Соколов зупинився на неоні та електронній музиці. Композитором став Максим Сікаленко. І це не єдине, що може вразити глядача.

В «Самотньому Заході» не типова сценографія.

Окрім, футуристичних бджолиних сот та хрестів, тут ще є камера, яка транслює відео на великий екран. Так можна побачити актора ще через одну призму. Щось подібне вигадав Іван Уривський у виставі «Хазяїн».

Відчутно, що сенси тут створює не лише режисер, а й актори. Це командна гра. Актор Дмитро Олійник пропонує свої варіанти для маленького епізоду. «Так, а де Саша?», — питає.

Режисер загубився у справах. «Та наберіть його хтось» — гукають у залі. Дмитро просить економити сили акторів і не витрачати сили на пошуки режисера, — «Нам ще вісім годин репетирувати, ми втомимося раніше». 

До прем‘єри лишається декілька днів. Всі чіпляються до режисера — журналісти, звукорежисер, освітлювачі, актори. Олександр не перестає думати про виставу до пізнього вечора.

Як він відпочиває, що дається найважче в постановці – читайте пряму мову режисера Олександра Соколова.

Чому варто йти на «Самотній захід» Мартіна Макдони?

У нас до Макдони дивне ставлення. Люди думають, що це якийсь треш і сприймають його клішовано.

Макдона – крутий чувак, режисер, пише круті п’єси. Але п‘єса не має диктувати, якою буде вистава. Шекспір та Ібсен складніше Макдони. Давньогрецька драматургія –  вищий пілотаж.

А у Макдони все написано в тексті. Думаю: якщо читали п‘єсу, то немає сенсу дивитись виставу.

Цю п’єсу треба брати театром і грою, а не сидіти й думати, — «Це Макдона, давайте придумаємо жесть». Ні, давайте просто брати текст і відштовхуватись від нього.

І без будь-яких кліше: Макдона, Шекспір чи Карпенко-Карий. Я не фанат Макдони, я фанат театру.

Що було найскладнішим у постановці?

В п’єсі є і озеро, і кладовище. Питання, — «Як це поєднати на сцені?».

Нам треба створити інакший цілий світ. А не буквально ілюструвати текст, бо це нудно.

Взяв молодих акторів, бо цікаво зрушувати людей з місця й штовхати вперед. Завжди спостерігаю зі сторони — хто і що.

Бачу, що ці люди можуть. А якщо їх не рухати, то як вони пізнають професію? Це взаємопов’язаний процес. 

З цією виставою ми всі кудись просунулись. Я, як режисер. Вони, як актори. Фішка вистави не в результаті, а в процесі.

Навіть, якщо це буде порожняк і будуть говорить, — «Ой, це погано». Мені з цим ок, бо ми отримали цінний досвід, наші стосунки пройшли випробування. Досягли нового рівня розуміння один одного. Це вже результат. 

Що винесуть глядачі з «Самотнього Заходу»?

Для нас головна загадка п’єси, — «Хто така Герлін?». Саме тому Герлін у нас на афіші. Вона — прозорлива дівчинка, «тримачка» всього цього світу.

Мені важливо, щоб люди вийшли з цієї вистави і подумали, як вони люблять театр. Це не про сенси, які і так є у тексті п’єси. Це скоріше театральний плюс до них.

Як пояснюєте «театральний бум» в столиці?

Зараз немає театрального ренесансу. Люди ходять в театр — слава богу. Але у нас інша проблема.

У нас антреприза те саме, що і, скажімо, «Коріолан» у театрі ім. І. Франка. Девальвація театру — ось що страшно. Люди дивляться антрепризу, потім приходять сюди і кажуть, — «Ой ні-ні, це так складно. Я піду туди краще».

Ці антрепризи ґвалтують театр, це неадекватна ситуація. Мені страшно, що люди які грають в антрепризах кажуть, — «Я відчуваю сцену й театр».

Ввечері Олександр продовжує думати про виставу, та все ж намагається відпочивати. Запитали – як саме? 

Як проводить вечори режисер «Самотнього Заходу»?

У мене є рибки, багато рослин — єдине, що рятує від цього жаху. 

Сідаю ввечері на балкон з видом на правий берег Києва. Дивлюсь на воду, слухаю музику, яку мені скидає наш композитор Макс.

В які заклади ходить?

Нікуди не ходжу. У мене під домом є кав‘ярня, беру каву в Coffeelat — мені вистачає. Я супервідлюдник і «відморозок». Мені ок сидіти, просто дивитись на воду, кудись в далечінь. 

Що може перечитувати вечорами?

Я великий фанат Харукі Муракамі. Обожнюю, всім рекомендую читати. Він мій «момент».

Яку музику слухає вечорами?

Слухаю багато різного. Фанат Тома Йорка. Для мене відкриттям стала Asal – гратиме в нас у виставі.

Остання додана пісня – «Lecomte De Bregeot – Paris 1985».

«Lecomte De Bregeot – Paris 1985»

Музика — те, від чого відштовхуюсь. Колись йшов у театрі, слухав GMX і в голові складається сцена. Музика дає тобі подушечку.

Що любить готувати вдома?

На жаль, останнім часом більше замовляю їжу, супчик якийсь. Втомлююсь. Ще й бардак вдома, але вчора прибрав.

Люблю їсти морозиво ввечері. Всю зиму їв. Викупив всі запаси морозива у магазині під домом — «Стакан-великан», «Факел», «Метеорит». На днях новий завоз був, пробуватиму. 

Вечорами п‘ю воду. Алкоголь не вживаю вже три роки.

Своїм сном задоволені?

Взагалі, ні. Випустим прем‘єру – поїду в Трускавець капатись або десь в Київській області.

Про що думає, коли засинає?

Проганяю в голові сцени. Намагаюсь про це не думати ввечері, коли приходжу додому, але це неможливо. 

Як казав мій вчитель Дмитро Михайлович, — «Актор має бути завжди увімкненим». Якщо ти в професії, то ти завжди все відсікаєш.

Які свої улюблені вистави радите на вечір? 

«Погані дороги» — режисерська вишка. Не стеля, але крута і потужна.

Шість історій про стосунки жінок та чоловіків, які загострені і спотворені війною, та про переломи, які ніколи не загояться. 

Ще «Батько» у нас в театрі — це офігенне і режисерське, і акторське виконання, і сенсова річ.

В спокійному розміреному житті Андре починають відбуватись дивні речі. Одного дня він помічає, що його старша донька Анна надто часто плутає факти, в яких він впевнений. Ще й переконує, що це з ним щось не так.

Тож, ходіть дивіться перші кроки Олександра Соколова. А раптом завтра до нього також не буде квитків?

Даня Бумаценко