Що письменниці читають своїм дітям наніч: добірка книг від авторок

Казка наніч – це і заспокоїти, і розважити, і підтримати дитину та побути поруч. Ділити на двох (чи більше) одну вигадану історію буває настільки затишно і гарно, що від вечірнього читання радіють і діти, і батьки.

А що читають своїм дітям ті, хто сам пише книжки

Авторки Видавництва Старого Лева поділилися з “Вечором“, під які історії засинають їхні малюки.

Письменниця, авторка книжок “Спитайте Мієчку”, “Драбина”, “Готуємо у журбі” та “Одинадцять помідорів і один маленький”

Євгенія Кузнєцова

Діти: Лукаш (11 років) та Соломія (майже рік)

“Моєму старшому синові одинадцять і він уже самостійний читач”

Та все одно, наче у пам‘ять про наші сотні спільних книжок, ми, буває, повертаємось до видань, які він обожнював малим. Наприклад, він дуже любив “Цурпалка” Джулії Дональдсон. Це історія про подорож патичка – зворушлива і красива.

А зараз він з радістю підглядає за книжками, які ми “читаємо” із Соломією, якій нема ще року: ми всі любимо “Яків і мокрий вечір” Катерини Міхаліциної і її ж серію “Хто росте у лісі” і “Хто росте у парку”, проілюстровану Оксаною Булою.

Ці книжки об‘єднує увага до маленьких, але таких велетенських світів, які у нас просто під ногами.

Письменниця

Ольга Купріян

Донька Ярослава (7 років)

Спільне читання як приємна традиція

Для нас із Ярославою спільне читання – приємна традиція, що підтримує наш зв’язок, часом “витягує” з хвороб, розважає, єднає і дарує спільні жарти й теми для розмов.

Ясі майже вісім, читаємо ми з її малюцтва. У дитина така доля: мама має читацьку й письменницьку професії, тож часом я просто на ній “випробовую” ті книжки чи історії, які мені потрібні.

Я збагнула, що книжка – це те, що знімає напругу, задовго до 24 лютого 2022 року. Ми часто лежали в лікарнях, і обидві потребували книжок.

Історії, прочитані в книжках і розказані в дорозі, допомагали нам пережити кризу трьох років.

Уже рік ми в Польщі, я беру книжки здебільшого в бібліотеці, яка завела спеціальну поличку для українських книжок і її регулярно поповнює.

Так ми прочитали багато всього, зокрема “Чудове Чудовисько” Сашка Дерманського, а тоді позичили в подруги другу частину – прочитали і її.

Мені подобається, що походи в бібліотеку додають елемент несподіванки в наш вибір, актуалізують старіші книжки й класику.

Ярославина найкраща подружка читає книжки Джеремі Стронґа – виклик прийнято! Ось тільки в бібліотеці немає першої частини про “Ракету на чотирьох лапах” – й от уже інша моя подруга везе до Львова цю довгождану книжку.

Яся обурюється, що я читаю тільки один розділ за раз, пропоную читати самій, але ж “це не так весело, мам, розумієш!”. Авжеж, розумію!

Вчора Яся розповіла мені про сумні сварки в її класі, і я запропонувала перечитати “Шоколадне печиво” Наталії Ясіновської з серії “Читальня”. Цю книжку Яся вподобала всім серцем, щось таке життєве й реалістичне відгукується в її душі. Важливо й те, що це читання, розраховане на перший рівень – перший клас, цю історію дитина може осилити самостійно.

Також в еміграції ми відкрили для себе чарівність аудіокнижок. Для мене це можливість трохи відпочити ввечері, для Ясі – новий ресурс, який може розповідати їй історії без маминого втручання.

Ми прослухали дві книжки про Карлсона Астрід Ліндґрен, слухаємо третю. Це був дуже випадковий вибір, я купила книжку по акції.

Тепер мені цікаво спостерігати, як змінюється ставлення Ясі до головного персонажа: від “він такий нахаба, я б із ним не дружила!” – до впізнавання в ньому дитячих рис і прямих цитат “я так не граюся!”

Письменниця, авторка книг “Зараз щось як розкажу!”, “Потаємна суперсила”, “Жила-була я”

Слава Світова

Донька Поліна, 10 років

З радістю озвучує свої історії

Моїй доньці Поліні 10 років, і окрім того, що вона дуже любить читати сама, вона все ще любить наші спільні читання, а надто – коли я читаю для неї вголос. Каже, що так уявляє собі історію краще, в усіх можливих деталях. Але іноді і я прошу її: а почитай-но мені щось, і тоді вона з радістю озвучує мені якусь історію. 

З останнього, що ми читали разом, як це не дивно, була моя книжка “Зараз щось як розкажу! Весела книжка чудес та історій”, так, так, маю вдома віддану прихильницю і Музу!

В Поліни є дві улюблені історії з цієї книжки: про люту Феєчку і Лицаря, що постійно плакав. Тож це саме ті дві історії, які ми любимо читати одна одній, влаштовуючи емоційно-театральний моноспектакль: змінюючи голоси, граючи акцентами, округлюючи очі, махаючи руками й хіхікаючи.

Щоразу як Поліна приходить з цією книжкою, я питаю: “Феєчка чи Лицар?” Останнім часом Лицар здобуває першість!

Ми читали по черзі – кілька сторінок я, кілька – вона. А тоді Поліна прокоментувала, що казка звучить як народна, так наче вона існувала давним-давно, її переказували з уст в уста, а потім записали.

Я не могла не погодитися: красива мова і красива історія про чорне кволе курчатко, яке стало переможним півнем і врятувало людей та місто від ворогів. Коли з’являються анонси деяких книжок, ми з Поліною розуміємо, що мусимо мати їх вдома. От “Півник” був саме такою книжкою, ми чекали і дочекалися!

Не так давно я хворіла й лежала немічно на канапі, тоді Поліна саме носилася з новою книжкою Сашка Дерманського “Тю!” – сказав їжачок” і мені так закортілося почути, що там за їжачок такий кумедний, що я випросила собі 10-хвилинку читання.

Любимо історії Сашка, вони добрі й смішні, Поліна часто використовує якісь улюблені репліки чи фразочки потім у власних монологах.

Тож вона читала мені, читала, а потім вхляла і каже: “Мамо, можна я вже далі сама тихо читатиму?” Тому доведеться мені Сашкового їжачка самостійно дочитувати, що вже тут!