Грали на кістках мамута, слухали шамана, надихались жінками — археолог Симон Радченко про вечори наших предків 15 тисяч років тому

«Мені ці фігурки жінок з бивня мамута вже сняться!», — жартує науковець Симон Радченко. 

Він керівник проектів Науково-дослідної лабораторії «Архаїка». Команда «Архаїки» оцифровує неймовірний археологічний об’єкт України — житло мисливців на мамутів кам’яної доби у селі Межиріч на Черкащині.

Симон розповів, що у вечорах наших предків 15 тисяч років тому було істотно більше вільного часу. Вони готували продумані вечері, мали музично-театральне дозвілля і вправлялись у «ювелірці» з бивнів мамутів.

Мали багато вільного часу, але жили мало

Вечір.Media: Якими були вечори мисливців палеолітичної стоянки у Черкаській області? 

Симон Радченко: Точно знаємо, що у жителів кам’яної доби було більше вільного часу, ніж у нас. 

Не було так, як зараз, коли ви працюєте з 9:00 до 18:00, а потім ще з 18:00 до 21:00 працюєте вдома. У них точно були вільніші вечори. Щоправда, життя було коротке, але сповнене можливостями відпочивати.

Вогонь, до речі, треба було підтримувати постійно. Це було простіше, ніж розпалювати заново. 

Вони могли робити якраз те, чого ми зараз не робимо: посидіти біля багаття, подумати про прекрасне, подивитись на зорі, послухати музику. 

От нам всім цього не вистачає зараз, а їм вистачало.

Вечір.Media: Скільки тривало життя людей кам’яного віку?

Симон Радченко: 30 років тоді — це вже поважний вік мудрості! У цьому віці палеолітичні мисливці були дорослими, мудрими, і майже… літніми людьми. Така тривалість життя пов’язана з тим, що не було ліків, безпеки, комфорту, нормального харчування. Крім того, була дуже висока дитяча смертність. 

І старі люди у той час були серйозним тагарем на плечах громади, хоч їх і тримали через те, що в них був мудрість і досвід. Але ускладнювало життя великої групи людей у кам’яному віці. Тому середня тривалість життя була не дуже високою.

Не такі прості і примітивні, як можна подумати

Вечір.Media: Що найбільше вас здивувало під час вивчення життя мисливців кам’яної доби?

Симон Радченко: Чим більше я досліджую давні суспільства, тим менше вони здаються давніми, примітивними та простими. Вони насправді дуже складні. Виявляється, що технологічний рівень вироблення прикрас був високим і розвинутим. 

Зараз працюю з жіночими фігурками, виготовленими з бивня мамута на стоянці Межиріч в Черкаській області. Ці зображення жінок схематичні, але гарні. Орнамент на них відтворює складну і красиву структуру бивня і нанесений з урахуванням відмінностей в тому, якими є різні частини бивня. 

Майстер знав і відчував матеріал.

Вечір.Media: Якими були жіночі фігурки, які ви досліджуєте? Вони були реалістичними чи схематичними?

Симон Радченко: Найстарші фігурки, яким близько 40 000 років, загалом скоріше реалістичні, хоча з гіпертрофовано пишними формами. І десь з 40 до 20 000 років тому вони такими й залишались. А потім, приблизно з 18 тисячоліття до н.е., вони починають схематизуватися. 

В якийсь момент вони стають зовсім схематичними — просто дуже стилізована фігурка, паличка з розширенням там, де має бути таз. Ті статуетки, які я зараз досліджую, з Мізина, датуються приблизно 18 тисячами років тому — вони схематичні, на межі між натуралістичністю та абстракцією.

Грали на кістках і, можливо, танцювали під ці звуки

Вечір.Media: Які напрямки мистецтва існували у цей період? Що саме створювали мисливці вечорами?

Симон Радченко:  Наш умовний мисливець-артист в Україні здебільшого займався скульптурою з кістки чи з бивня мамонта. Ця скульптура найчастіше буде схематичним зображенням жінок з додатковими орнаментами.

Альтернативний варіант — декоративне мистецтво теж з бивня: браслети — це дуже популярна річ, або орнаменти на знаряддях праці. Дуже популярні різьблені голки, шила, різні інші побутові предмети. 

І точно знаємо, що в них було непогане розуміння музики — в усьому світі знаходимо флейти з кісток. В Україні маємо найстаршу у світі «ударну установку». У нас знайшли лопатки з кісток мамута, розписані вохрою, і поруч з ними молоточки з кістки північного оленя. Українські експериментальні археологи дійшли висновку, що цими молоточками били по лопатках. А люди під ці звуки танцювали. 

Навіть є записана фірмою «Мелодія» реконструкція того, як могли б ці кістки звучати. Тобто вони створювали ритм, звук. І це було їхнім дозвіллям.

Їли м’ясо мамута, північного оленя і могли додавати брусницю

Вечір.Media: Який клімат був у той період? Які це були вечори з погляду природних умов?

Симон Радченко: Це був льодовиковий період. Межиріч на Черкащині, який ми зараз зацифровуємо, більш-менш припадає на той момент, коли відбувається дія першої серії мультфільму «Льодовиковий період» — ще є мамути, але їх стає менше. 

Скоро потрошку ставатиме тепліше, але це все ще холодно, зимно, люди в шкурах, мерзнуть і змагаються з природою. Ясна річ, що коли я кажу «скоро почне теплішати», то маю на увазі тисячі років.

Вечір.Media: Що їли та пили мисливці палеолітичної стоянки, як готували їжу?

Симон Радченко: Часто ми уявляємо, що вони сидять біля багаття, рвуть сире м’ясо, якось його обробляють у вогні та жують. Так от — це геть не так. 

Ми припускаємо, що в них були більш-менш чіткі протоколи приготування («рецепти вечер»). І що в пізньому палеоліті наші мисливці вже навіть доходили до того, що збирали якесь зерно, мололи його в примітивне борошно і робили кашу. Ясно, що це не було землеробство, це все були дикі рослини, але вони їх використовували.

В Україні трохи складно з реконструкціями палеодієти, у нас не дуже багато таких досліджень, але якщо припустити, що вони в Україні робили те саме, що й в інших місцях, то у вжитку були бобові, і палеолітичні кулінари ці бобові навіть очищали, щоб знизити рівень їхньої токсичності.

Можна припустити, що в наш льодовиковий період споживали м’ясо мамута, північного оленя. Як виглядає м’ясо північного оленя, ми зараз, в принципі, знаємо, тому що вони досі живуть. Корінні народи Норвегії, та й сучасні норвежці, полюбляють північного оленя приправляти брусничним соусом. 

Цілком можна припустити, що палеолітичні мисливці в Україні їли оленя і заїдали брусницею.

Інтелектуальною елітою був шаман

Вечір.Media: А щодо релігійності. Якщо ви вивчали їхнє мистецтво, чи є якісь зачіпки, щоб сказати про їхні релігійні вірування?

Симон Радченко: Ми знаємо з етнографічних відомостей про те, як живуть племена на такому самому рівні розвитку по світі, і з археологічних досліджень, що ці палеолітичні племена мали шаманістські погляди на світ.

Тобто в них були шамани, і вони чимось були важливі для племені. І шаман — це не просто релігійний діяч. Це інтелектуальний центр, інтелектуальна еліта.

Називати це релігією — це, мабуть, перебільшення. Називати це просто магією — це применшення. Це десь посередині.

Сказати, що в них є якась централізована релігія, тобто уявлення про організацію світу, можливо, є, але ми не можемо цього довести. Ясно, що є вірування і що вони супроводжуються якимись магічними чи може навіть релігійними ритуалами.

Вечір.Media: Які тварини оточували мисливців у той час, окрім мамутів?

Симон Радченко: Мамути, північні олені, зайці, лисиці. Мисливці, які жили біля води, в Україні, наприклад, судячи з усього, використовували річки, щоб полювати на північних оленів. Вони заганяли оленів у річку, а ті виснажувалися і мерзли в холодній воді і ставали легкою здобиччю.

Ті палеолітичні хлопці, які жили на березі моря, наприклад, у Хорватії, дуже багато їли риби.

І, звичайно, є печерні ведмеді і печерні носороги. А потім, коли клімат почав теплішати, з’явилися благородні олені, і вони стали основним джерелом їжі.

Жінки могли брати участь у полюванні на мамотів

Вечір.Media: Чи можна говорити про чіткий гендерний розподіл, що чоловіки займалися полюванням, а жінки були в поселенні постійно?

Симон Радченко: Ми звикли так думати, але зараз є інші думки. Ми дізнались, що багато жінок в європейському палеоліті мають сліди пошкоджень на скелеті, які відповідають фізичним навантаженням, які б ми асоціювали з мисливством. 

А забити мамута — це складна задача. 

Якби ви були мисливцем того часу, то хотіли б, щоб це робило якомога більше людей, тому що його треба заганяти, оточувати. Припускаю, що жінок також залучали для цих складних задач.

Вечір.Media: Розкажіть, будь ласка, про проєкт, яким ви займаєтесь. Ви знаходите артефакти і їх зацифровуєте?

Симон Радченко: Ми співпрацюємо з музейними інституціями по Україні. Вони обирають артефакти, які їм дуже важливо зацифрувати, і ми створюємо їхні 3D-моделі. Ці моделі ми формуємо з величезної кількості фотографій — може бути 600 зображень для того, щоб зацифрувати одну річ. 

І ця 3D-модель — це якомога точніше відображення артефакту, яке існує у віртуальному світі, з точністю до 0.1 мм.

За час роботи “Архаїки” ми створили вже декілька сотень 3D різних археологічних артефактів. Значна частина їх доступна на нашому Sketchfab. Там, зокрема, опубліковані тривимірні моделі Кам’яної Могили та деяких плит з наскельним живописом звідти, які зараз знаходяться в окупації, і невідомо, як вони переживуть цю війну. А от моделі вже готові та доступні для перегляду. Для деяких ми виготовили та опублікували і їхні візуальні інтерпретації.

Вечір.Media: Чи сняться вам мисливці палеолітичної стоянки? Як ця робота змінила ваше життя?

Симон Радченко: Мисливці мені не сняться, а от ці палеолітичні дівчатка — сняться! Конкретно з бивня мамонта, тому що я саме зараз працюю з 3D-моделями цих фігурок, і це означає, що я по вісім годин на день проводжу з 3D-моделлю, кручу її та дивлюсь на неї. І потім я її бачу і без комп’ютера, і без монітора. Вона мене не полишає навіть уві сні. 

Вечір.Media: Що б ви порадили людям, які захочуть дізнатися більше про археологію і давні суспільства?

Симон Радченко:  З легкого я б рекомендував подивитись британський фільм «Розкопки» (The Dig) 2019 року про розкопки дуже відомого поховання вікінгів у Саттон-Ху в Британії. Він досить гарно відображає повсякдення археологічних пошуків.

З комп’ютерних ігор це точно Dawn of Man — такий містобудівний симулятор, доволі простенький, але він гарно пояснює, як жили люди в палеоліті і наскільки важко вполювати мамонта. Або ще «Far Cry Primal» хоч якось старається це відтворити.

Вечір.Media:  Поділіться власним відкриттям, яке зробили під час зацифрування стоянки мисливців кам’яної доби? 

Симон Радченко: Я багато думаю про те, що полювання на мамонта — це був серйозний командний проєкт. Командна робота — це складно, тому що вона вимагає комунікації. І це той момент, де я можу сказати, що палеолітичні люди мали ті самі проблеми, що й ми. 

Їм треба було домовлятись, щоб зробити щось складне та успішне.

Полювати мамонта — це складно, бо треба працювати разом, а разом працювати складно. Ці процеси полювання, вони сприяли розвитку людства як спільноти, як громади — навички комунікації формувались саме так.

Симон Радченко працює над проєктом зацифрування археологічних артефактів, який дозволяє зберегти українську культурну спадщину від знищення під час війни. 3D-моделі артефактів можна переглянути на платформі Sketchfab у колекції “Preserve Ukrainian Legacy”.

Артем Кузьменчук

головред «Вечора»