100 років Параджанову: передивіться «Тіні забутих предків». Де і як
Сергій Параджанов – автор фільму “Тіні забутих предків”, народився 100 років тому.
Вірменин у стрічці “Тіні забутих предків” передав те, що не зміг жоден українець – національний характер та міф. Чим не солідна причина передивитися його культовий фільм?
“Вечір” коротко розповідає про режисера та сам фільм.
Тіні забутих предків дивитися онлайн: де і скільки коштує
Сам режисер довгий час жив в Україні. Будинок був у Києві, на площі, яка нині зветься Галицькою, а за часів радянської влади була Площею Перемоги.
«Я – вірменин, який народився у Тбілісі й сидів у російській в’язниці за український націоналізм», – говорив сам Параджанов.
Режисер був тричі заарештований за сфабрикованими статтями: незаконні валютні операції, розкрадання народного майна, пограбування церков та інші.
Останнє інтерв‘ю Параджанов дав українською мовою.
Тіні забутих предків: цікаві факти про фільм
Кінокритики називають «Тіні забутих предків» Параджанова початком напрямку «поетичного кіно» – стрічки, де буденність перетворюється на метафору.
Насправді, «Тіні» коректніше назвати міфологічним фільмом. Адже камера та існування акторів нагадує більше потойбічний світ, аніж образність.
Параджанов також відкрив молоду зірку кіно, тоді студента університета Карпенка-Карого, Івана Миколайчука, котрий згодом сам стане режисером.
Під час зйомок фільму відбувались дивні речі, котрі обросли легендами.
Наприклад, ходить історія про те, що Сергій Параджанов та Юрій Іллєнко – оператор – настільки посварились, що жили в окремих селах. А для спілкування відправляли «ад’ютантів», котрі передавали повідомлення.
На прем‘єру Іллєнко не прийшов. І навіть в цей день 4 вересня 1965 року, відбулась масштабна подія.
Зі сцени київського кінотеатру «Україна» Іван Дзюба, Василь Стус і журналіст В’ячеслав Чорновіл закликали підвестися на знак протестів проти арештів українських інтелектуалів, які відбулися влітку 1965 року
В залі одразу заревіла сирена.
Після стількох років в «кіношних» колах досі сперечаються: так чиї ж це яскраві рішення – режисера Параджанова чи оператора Юрія Іллєнка?
Хай там як, «Тіні» увійшли в історію не тільки українського кінематографа, а й всього світу.
Картина отримала 29 міжнародних нагород, 24 Гран-прі міжнародних фестивалів, а за кількістю призів увійшла до Книги рекордів Гіннесса.
“Україна — це моя батьківщина, це моя друга батьківщина. Там я створив свій перший шедевр „Тіні забутих предків“, там я став генієм, там у мене народився син. Україна мені подарувала все, і Україна мене погубила”, — говорив художник.
Сьогодні, 9 лютого відзначається річниця Параджанова – це гарний привід віддати шану маестро.
Тим більше, що до 100-ї річниці з дня народження Сергія Параджанова офіційно реабілітували. Це відбулося на засіданні Національної комісії з реабілітації у грудні 2023-го, за поданням Українського інституту національної пам’яті. 9 січня про це написав на своїй фейсбук-сторінці очільник інституту, Антон Дробович.
За словами Дробовича, реабілітації легендарного режисера посприяли Офіс Президента України та Українська Гельсинська спілка з прав людини. Державний архів Київської області надав необхідні докази та аргументи для прийняття рішення.
5 стрічок Сергія Параджанова для вечірнього перегляду
Що ви бачите перед собою? Це — скарб! Тобто, одна з перших документальних стрічок 36-річного Параджанова, знята на кіностудії Довженка.
Фільм розповідає про українських народних майстрів, що пишуть картини, розписують посуд, ліплять глечики, вишивають і взагалі не нудно проводять вечори. Серед інших у кадр потрапила легендарна Катерина Білокур
База за українського поетичного кіно за мотивами повісті Михайла Коцюбинського. Образи всіх персонажів, крім Івана та Марічки, Параджанов довів до максимального сюру. Так і має виглядати справжній вертеп.
Радянський аргауз здорової людини. Він же — екранізація біографії вірменського середньовічного поета Саят-Нова.
Образи з «Кольору граната» сьогодні можна знайти у кліпах Мадонни та Леді Гаги, музиці Ніколаса Джаара, фільмах Федеріко Фелліні та Алехандро Ходоровського.