Дзвінка

На уроці миру, мабуть, розкажуть про те, що не можна нікого бити, ображати, що треба поводитися чемно і всяке таке, що Дзвінка вже чула від бабусі сто разів.

Однак вона не вгадала. Лідія Петрівна розказує, що ми живемо в прекрасній країні, що в інших країнах дітки не можуть отак просто ходити до школи, тому що за це треба платити, а у їхніх батьків немає на це грошей, тому що їх «угнєтают капіталісти», і що ті ж самі капіталісти не хочуть, щоб радянські діти так добре жили, і не хочуть миру на Землі, а Радянський Союз — хоче миру і захищає його.

От, наприклад, наші солдати зараз «ісполняют інтернациональний долг» в Афганістані. Дзвінка не дуже розуміє, звідки взявся «долг» у такої багатої і щасливої країни, як СРСР.

От, наприклад, бабуся бере «в долг» у Бабані, коли в неї не вистачає грошей до зарплати, — а що позичив СРСР в Афганістану?

Що кажуть про книгу друзі-книголюби «Вечора»?

Юлія Даниленко, головна редакторка Speka.media: «Два великих аргументи за: 1. Аннотація, яка чіпляє і пропагандистські тези, що викликають легке відчуття Орвела в комбо з Гакслі. 2. Ніна Кур’ята. От хто вміє писати так, щоб хотілося дочитати, так це вона».

Лілія Шутяк, журналістка, викладачка: «З початку повномасштабного вторгнення я особливо зацікавилась радянським минулим України. Буде корисно почитати цю книжку, щоб на прикладі художньої історії дізнатися більше про той час і порадіти, що ми в ньому більше не живемо».

Тетяна Гонченко, авторка каналу «Непозбувний книгочитун»: «Цю книжку точно читатиму. Бо знаю авторку, і читаю її в Фейсбуці. А ще мені дуже близька тема самоусвідомлення українськості – теж через це проходила. Сподіваюся, буде щемко і терапевтично».

Ольга Ситнік, журналістка: «Намагаюсь читати книги всіх колег журналістів. Цікаво спостерігати професійні трансформації та ріст. Ніна – дуже професійна і глибока, переконана, що книга варта уваги».