Презентація книги «Полон» Валерії Суботіної

86 діб українські військові тримали оборону в оточеному росіянами Маріуполі та на території заводу «Азовсталь».

Для збереження життів бійців і порятунку поранених, наказом вищого військового командування, захисники покинули територію заводу і мали здатися в так званий «почесний полон» у присутності міжнародних організацій і спостерігачів.

Валерія «Нава» Суботіна була в складі пресслужби полку «Азов». Їй судилося бути в полоні росіян — спочатку в Оленівці, потім в Таганрозькій тюрмі — понад 11 місяців. Всі кола пекла, які вона пройшла за майже рік, Валерія описала в цій книжці.

Постійне спостереження, контроль, приниження, нелюдські умови утримування, критичний дефіцит їжі та води, намагання ворога зламати її фізично й морально, підкорити, залякати, підштовхнути до зради — все це відбувалося з нею.

Допити та катування виснажували. Відсутність контактів з друзями й рідними, дезінформація і пропаганда ворога забирали останню надію на обмін і свободу. Але неволя не зламала сміливу жінку, тепер вона — свідок злочинів рф.

«Представники країни-агресора намагалися постійно залякувати мене тим, що в разі мого повернення в Україну, мене знайдуть і вб’ють. Тож єдиний вихід, на їх думку, був залишитися з ними.

Вони виводили з камери мене пізно ввечері та роздягали, викручували руки через мої патріотичні татуювання, душили та били. Здійснюючи опір їхній сили, отримала ще більше застосування сил у відповідь, але не могла скоритися і виконувати те що вони вимагали, визнати окуповані ними територіями приналежним до країни агресора», — згадує Валерія Суботіна.

Той, хто ніколи не був на Азовсталі – ніколи повністю не зрозуміє цих людей, не відчує їх страхи. Але відтепер у нас є можливість наблизитись до розуміння один одного.