«Вечір, кава, музика й кераміка»: вечори та натхнення кримськотатарського кераміста Рустема Скибіна

Рустем Скибін — кримський татарин, який зберігає і популяризує традиції свого народу у мистецтві. 

Створює тарелі з вишуканою каліграфією, керамічні щити, світильники, музичні інструменти тощо. 

Після анексії Криму росією у 2024 році Рустем переїхав у Київ. Перевіз з собою свою майстерню і колекцію виробів. 

«Крим для мене — не море й не гори, та й не простір зовсім. Це люди, мої рідні, це місце сили. Де живе наша історія, джерело усього, що ми створили й робили, як народ», — каже Рустем.

В межах роботи громадської організації El Cheber митець популяризує і зберігає культуру Криму. 

Вечорами він гуляє з собакою, п’є каву й працює, якщо є натхнення. А ще мріє все це робити у себе вдома — на рідному й вільному від загарбників півострові.

Далі — його пряма мова. 

Повернення додому всупереч всім і всьому

Наше покоління киримли народилося в Узбекистані, у депортації. Ми росли з усвідомленням: наш дім не тут, наш дім — це Крим. 

Повернення на батьківщину відбувалося не завдяки, а всупереч усьому. 

На руках у нас збереглись документи рідних домів, які у нас забрали. Але повернути їх, отримати ділянку чи купити щось було неможливо. 

Це був важкий шлях додому. Він й досі триває.

Ще дитиною відчув, що подобаються вироби зі скла. І коли у 23 роки повернувся в Крим, то мало не в перший же тиждень знайшов майстерню з виробництва кераміки й пішов туди працювати. 

Кераміка близька до скла. Хотілось розвиватись у цьому напрямку.

Проєкт «Qalqan/Щит»

Працюю з традиційним кримськотатарським орнаментом, з тим, що вдалося зберегти. 

Останні 200 років і після депортації киримли з Криму всі сліди нашого народу й культури планомірно стирались, винищувались. 

Тому кожна знахідка — це щось дивом вціліле, кимось збережене. Досліджуємо, вивчаємо такі речі й відновлюємо.

Надихаюсь такими віднайденими орнаментами, історіями, традиціями. Збираю все до єдиного, переосмислюю і створюю сучасне бачення.

Зараз багато уваги приділяється військовій темі, в історії кримських татар, кримського ханства. 

В межах військового напрямку останні два роки працюю над проєктом «Qalqan» (з кримськотатар. — щит). Для нього використовую власну техніку Quru Isar, яку створив ще у 2000 році. 

На щитах зображую орнаменти, які знайшов на артефактах різного військового спорядження та оздоблення часів кримського ханства. 

Ці речі сьогодні розкидані по всьому світу — у музеях США, Німеччини, Польщі, Україні. 

На щитах ці орнаменти ніби повертаються до нас, набувають нової сили, хочу вдихнути життя в них. 

До речі, використовую на щитах й символи вечора — місяць та зорі. 

Проєкт Qalqan (Щит) — це моя реакція на війну, художнє бачення. Ми всі хочемо захисту, нам потрібна безпека і щити її дають. 

Щити створені у моїй майстерні El-Cheber, яка переїхала зі мною в Київ з Криму у 2014 році. 

El означає рука, а Cheber — вмілий. Перекладається, як «Рука майстра». 

З чого складається ідентичність

Маю формулу самоідентифікації з п’яти елементів. Якщо один елемент зникає, то зникаєш і ти. 

Перший елемент — зв’язок із зовнішнім, з простором, який навколо: гори, море, земля, повітря. 

Другий: погляд у самого себе — це релігія чи життєва філософія. 

Третій: мова, також входить фольклор і музика. 

Четвертий елемент: фізичне тіло, це про здоров’я, медичні практики, фізкультуру. 

І останній — мистецтво: архітектура, декор, елементи одягу, ужиткові предмети. Кожен із цих елементів важливий. 

І коли у нас забирають один з елементів, — простір, наш Крим, — то залишається чотири компоненти ідентичності. І це важко, нестача відчувається гостро.

Для себе прийняв рішення підсилити ті чотири компоненти, які у мене залишились. Чим більше, тим краще. 

Крим для мене — не море й не гори, та й не простір зовсім. Це люди, мої рідні, це моє місце сили.

Де живе наша історія, джерело усього, що ми створили й робили, як народ. Цього мені зараз найбільше бракує. 

«Вечір, кава, музика й кераміка»

З початком великої війни вся творча робота у мене змістилась на вечір. 

Вдень багато побутових справ, а з 20:00 до 00:00 можу побути художником. 

Обов’язковий вечірній ритуал — прогулянка з собакою. Навіть коли й хочу пропустити його, то мій чотирилапий друг не дасть цього зробити. 

Ще одна приємна звичка — випити кави та послухати спокійну музику в майстерні. Це формула мого спокійного вечірнього настрою — «Вечір, кава, музика, кераміка». 

Слухаю етнічну музику, фолк різних країн. Завжди щось різне. 

А коли я за кермом, то слухаю щось сучасне, драйвове. 

Кілька разів на місяць дивлюсь ввечері щось з важливих світових прем’єр. З останнього — «Божі краплі» та «Проблема трьох тіл».

Читаю або слухаю аудіо, подкасти. З останнього прочитаного — це Орхан Памук «Мене називають Червоний». Цікава книга про художників Османської імперії.

Вдалий вечір — коли досяг цілей, які перед собою ставив. Завершив картину, наприклад. 

Найпам’ятніший вечір у житті — перед російською атакою України у 2022 році. Відчув: прокинуся і завтра вже буде війна. Відправив родину на захід України. 

Після того вечора почався новий «ранок» у моєму житті. Воно стало зовсім іншим. 

Вечір дня перемоги України я б хотів провести у Криму разом з друзями й чашкою кави. 

Мій найяскравіший спогад із Криму — це вечори у майстерні кераміки в Бахчисараї Çömlekçiler («Гончарі»). Там я почувався щасливим серед друзів і колег. 

Ввечері я ніколи не буду думати про погане чи жалкувати про щось. 

Віта Корнієнко

журналістка «Вечора»