Дитя акторів, яке перевернуло український театр: вечори у житті Леся Курбаса

Театр має бути таким, яким суспільство має бути завтра

Лесь Курбас

Гроші на освіту у Відні Лесь Курбас отримував за умови, що не пов’яже життя з театром. Та вистави його так манили, що вечори він все одно присвячував їм.

Зрештою, Курбас створив шість театрів, виплекав нові мистецькі покоління і додав європейськості вітчизняним постановкам. Радянський режим йому цієї волі думки, звісно, не пробачив.

Після повномасштабного вторгнення Росії українці зацікавились своїм минулим. І постатями, які доклалися до розбудови України. Тому «Вечір» продовжує свою серію матеріалів про героїв минулого і розповідає про вечори Леся Курбаса. Допомогла оповіді про українського режисера, актора, реформатора театру, драматурга та перекладача  мистецтвознавиця, керівниця «Центру Леся Курбаса» Неллі Корнієнко. 

Що змалку читав Курбас

Лесь Курбас – дитя театру. Народився в Самборі на Львівщині. Батько Степан був відомим на Галичині актором, а мама Ванда – актрисою.

Їхній син змалку знав, що таке куліси, гра й акторські мандри. Про подорожі з трупою Лесь та його мати воліли не згадувати. Ця рутина стала однією з причин розвитку психічного розладу батька. 

Дитячі та юнацькі роки Лесь провів у дідовій хаті в селі Старий Скалат на Тернопільщині. Родина була проти, щоб обдарований син і онук обрав шлях актора.

Дід Курбаса навіть «відлучив» сина від сім’ї за неслух, незакінчену гімназію і раннє одруження з актрисою. У цього діда-священника Пилипа була бібліотека з літературою різними мовами – він був зі старої генерації духовенства, для якої просвітництво було справою честі.

Особливо стежив за новинками – Стефаником, Коцюбинським, Олесем, Пчілкою.

Польська і єврейська преса були актуальні щодня. Із західноєвропейських письменників був прихильником Бальзака й Діккенса. Читав польською і німецькою – адже перекладів українською не було. Знав Б’єрнсона і був закоханий у рядки Байрона і Гайне. 

Вчителі радили читати більше підручники, але він, практично відмовившись від ігор і забав, вечорами віддавав перевагу книзі.

Згодом пішов навчатись у тернопільську гімназію. А звідти – до Львова, і потім, не закінчивши університет у Львові, до Відня. На філософський факультет.

Студент Курбас у Відні 

Уявіть: гроші на університетську освіту у Відні родичі з боку матері давали лише за умови, що Лесь не пов’яже життя з театром! Однак, у Відні його вечори тяжіли до театру й філософії, його духовної зваби.

У розпорядженні студента Віденського університету було 40 крон. Їх вистачало на книжки і театри. Інколи Курбас дозволяв собі й кухоль пива.

«Гамлет», «Макбет», «Король Лір», «Нора» – були банкетом для його театральних ідей.

Курбасова бібліотека швидко росла. Цікавився як літературами сходу, так і  старонімецькою поезією і прозою, історією давньогрецького театру й драми. Знав вісім мов. Мав заняття з старо­слов’янської мови й санскриту – переважно теж о нічній порі.

Також Леся захоплювали вечірні про­гулянки «віденським Монмартром» – зеленим парком Пратер (велика паркова зона Відня). У неділю тут часто гуляли віденські знаменитості: художники й поети, майбутні генії, випиваки-пиворізи й бешкетники, та й веселі натурниці під парасольками. Лесь пізнавав Відень «доби трагічного розуму». Тоді там захоплювалися містикою й фантастичними картинами світу. 

Початок театральної кар’єри

У 1908 році помер батько Леся. Молодий Курбас поїхав на Галичину і повернувся на навчання у Львівський університет.  Всупереч волі рідних, стартує театральну кар’єру. Свою першу режисерську постановку він здійснив зі студентським аматорським гуртком у 1909 році. 

Це була п’єса Євгена Чирикова «Євреї» про погроми 1900-х років. Лесь отримав лавровий вінок за виконання ролі Нахмана. 

Одним із учасників гуртка був студент Адам Коцко. Він з однодумцями вимагав створення саме українського університету. Під час сутички з польськими шовіністами його смертельно поранили. За близьке знайомство з Коцком Леся відрахували з вишу.

Свій перший театр «Тернопільські театральні вечори» Лесь Курбас створив разом із друзями у 1915 році. Ціль – допомогти вижити акторам, які опинилися між фронтами світової війни на окупованих російськими військами землях. 

«Тернопільські театральні вечори» діяли у прифронтовій зоні. Кажуть, що найбільше серед глядачів було саме українських солдатів тодішньої царської армії. Для них грали, до прикладу, «Наталку Полтавку». Ставили українську класику, модерні п’єси Винниченка. 

У 1916 році на запрошення актора та режисера Миколи Садовського Лесь переїхав до Києва, заради театру Садовського.

Кав’ярня на паях 

У польській «Кавʼярні на паях» (нині це вулиця Богдана Хмельницького у Києві) постійно вибухали дискусії. Щодня були «літературні прийняття». У результаті яких, на накрохмалених серветках закладу, тогочасні відомі та обдаровані особистості змальовували власні малюнки та тексти.

Ці серветки колекціонували служники кав’ярні з автографами авторів.

Лесь Курбас часто вечорами забігав до цієї кавʼярні, щоб, наприклад, обговорити з молодим Павлом Тичиною низку ідей або подискутувати з Олександром Дейчем.

Тут автори читали вголос свої опуси, декламували нові поезії.

Іноді Курбас сідав до роялю й грав як вправний піаніст. Імпровізував та пристрасно виконував монологи роздвоєнної душі Гамлета.

Молодий театр

1917-го року Лесь відкрив Молодий театр на Фундуклеївській, 5, у приміщенні театру «Бергоньє». Молодий не мав фінансової підтримки, лише приміщення. 

Театр отримав право на дві ранкові вистави щотижня, а згодом постановки перенесли на вечір. Там був незвичний для тодішньої публіки репертуар, колектив хотів піднести український театр до рівня світової культури.

Курбас оголосив у театрі еру імпровізацій на теми епох та стилів. Тож тут ставили вистави українського і європейського репертуару. Ставили як Винниченка, так і Лесю Українку. Була й світова антична класика. 

І вся ця театральна революція й модернізація сенсу театру та його естетики накладалася на революцію на вулиці у 1917-х роках. З повстаннями, мітингами, прапорами й плакатами. 

Чи було це потрібно Києву? Так. Наприклад, у 1918-му році молодотеатрівці закликали читачів підтримати їх через газету. І люди почали купувати паї Товариства на вірі «Молодий театр у Києві», що дозволило орендувати митцям  триповерховий будинок на Прорізній, 17. 

Таємне Мале братерство 

Щоб уникнути арештів, засідання «братерства» були конспіративними. На них планували проєкти майбутньої національної культури. Розіграші і театралізовані ігри, церемонії обрядів супроводжували пошук нових ідей.

Як кохав Лесь Курбас

Перше кохання Леся Курбаса ледь не завершилося трагічно. Він закохався у колегу та партнерку по сцені Катерину Рубчакову, з якою вони працювали у театрі товариства «Руська бесіда».

Катерина була старша за нього і вже одружена. Лесь не отримав взаємності, почувши сміх в обличчя. 

Після цього намагався вчинити самогубство, вистріливши собі в серце, однак лишився живим.

Іншою обраницею була 18-річна актриса Валентина Чистякова, донька співака Великого Театру. На момент їхнього знайомства Курбасу був 31. 

Пара проводила багато часу разом. Гуляли Київськими парками та обговорювали театральне мистецтво, літературу. Лесь позичав Валентині книги мовою оригіналу.

Актор Василь Василько згадував: «Лесь Степанович почав спізнюватися на репетиції, чого раніше не бувало. Що з ним сталося? Закохався у Валентину Чистякову. Що робити? Як урятувати Курбаса? Це питання гризло душі, розʼятрювало серця…». Жартували навіть, що її треба вбити, щоб урятувати український театр.

Не вбили. Курбас виховав з неї одну з топ актрис України. Узяв до київського театру й став навчати етнічну росіянку української мови. У Молодому театрі Валентина навіть викладала пластику й хореографію. 6 вересня 1919 року відбулося їхнє весілля.

Життя Молодого театру

У 1919 році радянська влада націоналізувала та закрила Молодий театр, зливши його з іншим. Так утворили Перший театр Української Радянської Республіки імені Шевченка. Він руйнував усі плани колективу, позбавляючи можливості обирати власний творчий шлях. 

У 1920-му році Лесь ставить спектакль «Гайдамаки» за Шевченком. Влітку збирає своїх найкращих акторів, хто добровільно приєднався, й під назвою «Кийдрамте» (Київський драматичний театр) рушає у турне по містах Київщини. 

«Гайдамаки» стали одним із найвизначніших досягнень українського театру XX століття. В основі була поема про народно-визвольне повстання проти польської верхівки. Воно відгукувалося народу темами боротьби за свободу, віру, моральні дилеми.

Березіль

У 1922-му році Курбас заклав у Києві знаменитий МОБ  – Мистецьке Об’єднання «Березіль». 

У готелі «Театральний» навпроти опери було літературне кафе «Кривий Джіммі».

Саме там збиралися київські символісти (рух проголосив основою мистецької творчості таємну ідею, приховану у глибині всіх явищ, що її можливо розкрити, збагнути й відобразити тільки за допомогою мистецтва, зокрема музики й поезії. Тобто символів). 

Одного вечора Лесь розігрував там пошук нової назви для свого театру. Відстукуючи молотком, він продавав з аукціону дивом збережену ще дореволюційну пляшку вина з принадною етикеткою. Власником раритету мав стати автор схваленої присутніми назви.

Вибрали «Березіль» Курбаса, який підкреслював березневе весняне оновлення та ламання криги. Пляшку розпили всі разом.

«Березіль» працював у Києві 4 роки. Здобув статус найкращого театру УРСР, а в 1926-му році переїхав у тодішню радянську столицю України  – Харків.

Там об’єдналися три генії, – Лесь режисер, його товариш-драматург Микола Куліш і знавець візуального образотворчого мистецтва Вадим Міллер. 

Мистецьке об’єднання налічувало шість акторських студій у Києві, Білій Церкві, Умані та Одесі. У «Березілі» працювало близько 400 акторів.

Лесь Курбас казав: «Актор повинен бути не тільки талановитим, але й висококультурним». Він вважав, що театр має показувати не повсякденне життя, а формувати фундаментальні життєві принципи.

Тому «МОБ» мало режисерську лабораторію, мюзик-хол та 10 комітетів, включаючи «психологічно-технічний». Тобто тут була прикладна психологія для розробки нових методів навчання акторів та режисерів. 

Трупа слухала лекції з театральних дисциплін, античної філософії, історії світового театру й живопису. Займалася танцями, рисунком, фехтуванням, постановою дикції, гімнастикою та акробатикою.

У 1933 році Леся звільнили з посади художнього керівника театру за український буржуазний націоналізм. Його арештували як небезпечного злочинця «фашиста-націоналіста», і «Березіль» закрили.

Колектив попросив уряд перейменувати «Березіль» на черговий театр імені Шевченка.

Курбасу не пробачили ні творчого ентузіазму, ні упертості. Його разом із іншими в’язнями, серед яких був і Микола Куліш, розстріляли до 20-річного ювілею Великої Жовтневої революції.

Поради Курбаса його наступникам у цитатах

1. Необхідно виростити нове мистецтво на гіллі тисячолітньої культури і на гнилих листках опадаючої сучасності.
2. Створити те, чого немає в дійсності, кинути людям фантазію, ідеальне, неіснуюче, але прекрасне  – тільки в цьому може бути різниця актора від гарно вишколеної мавпи. А для цього треба розбудити фантазію, виростити їй крила і навчитись літати. 
3. …побідить можна в хвилини найбільшого розвалу внутрішнього, і побідить при дуже несприятливих обставинах. Треба тільки уперто культивувати в свідомості певний імператив, зосередити на певний фокус усі свої сили і поступки – найнеможливіше буде осягнене. Тому, що мисль – сила найбільша в світі.

Софія Шалейко

стажерка Вечора, Київ