![--38328](https://vechir.media/wp-content/uploads/2024/03/0fbf1683-ed8d-4134-be21-d4bb162e8ff0.png)
5 Березня, 2024
вечірнє місто
«Виходьте без дзвіночка, трамвай подано!»: вечірній репортаж з кабіни водія трамвая
Автор: Ольга Бродська
Що бачить трамвай у Києві вечорами? Які історії має його водій? Репортаж Олі Бродської
Трамвайні колії ведуть до металевих воріт. За ними – одне з київських депо. Воно чимале: тут розміщується 132 трамвая і працює 241 людина.
Сьогодні ввечері мені випала щаслива нагода показати вам світ очима водія трамвая. Та поки я в холі депо.
Людям потрібно їхати
Тут на сонечку гріються собаки:
– Вони як сестри, правда? – питає пані через квадратне віконце. – Приблудились, а ми й не проти. Співробітники підгодовують. Ще третя була, але хворіла, тож її забрали в Польщу. Тепер вона польська панянка. (сміється)
![Собака у холі трамвайного депо лежить на сонечку](https://vechir.media/wp-content/uploads/2024/03/429757688_1369846940402613_736084181683702173_n-scaled.jpg)
Залізні ворота відчиняються, випускаючи на маршрут трамвай, і одразу зачиняються. Він проїжджає кількадесят метрів і зупиняється: стоп-лінія перед першою зупинкою.
![Трамвай виїжджає з депо](https://vechir.media/wp-content/uploads/2024/03/429893718_420054953846580_9096024941104813857_n-scaled.jpg)
Проходить пара хвилин, і наступний вагон готовий почати зміну. Передвесняне сонце сліпить: водії у темних окулярах виглядають стильно. Здається, що ось-ось опуститься скло і я почую: «Крихітко, хочеш покататись?» Це буде єдиний раз в житті, коли я скажу «так».
![Водій трамвая Антон Голишко в кабіні](https://vechir.media/wp-content/uploads/2024/03/429772359_1129424194716618_6175463237813317086_n-scaled.jpg)
На годиннику 16:22. Дивіться, їде мій трамвай! За кермом Антон Голишко: невисокий скромний чоловік у сірому светрі.
Сьогодні у нього пікова зміна. У години пік часові інтервали між трамваями скорочуються, бо їх самих стає більше: треба везти пасажирів додому після важкого дня. Чим ми і займемося.
Раніше кабіни трамваїв мали два крісла: водія та кондуктора. Тепер пасажирів обілечує валідатор і водій сидить сам. Тому влаштовуюсь стоячи.
![Вид з кабіни трамваю](https://vechir.media/wp-content/uploads/2024/03/429050567_808005257813491_2317234016822043498_n-scaled.jpg)
Через величезне лобове скло видно рейки і місто. Воно, наче скатертина, розгортається перед нами.
![Рейки відокремленої полоси швидкісного трамваю](https://vechir.media/wp-content/uploads/2024/03/429810732_378761724866460_5968787174184524266_n-scaled.jpg)
– Найбільше мені подобається зустрічати пори року, – замріяно розповідає Антон. – Я бачу перший сніг, перше жовте листя. Коли хороша погода – заходи сонця. Пасажири постійно спішать, їм не до того. Мене тішить, що можу їм хоч якось допомогти: довезти додому без пригод і з комфортом.
![Водій трамвая Антон Голишко сидить в кабіні](https://vechir.media/wp-content/uploads/2024/03/429703902_413549884505624_8145627416105791337_n-scaled.jpg)
Наш трамвай їде по маршруту №2: такий шлях з депо. Ним він також повернеться по закінченні зміни. Але основний рух буде маршрутом №3: від станції Жюля Верна до Старовокзальної площі. Це правий берег міста:
– Я живу на лівому березі і на початку великої війни не міг сюди доїхати. Але руху не було тільки перші півдня 24 лютого: потім його відновили і більше не припиняли. Людям потрібно їхати…
![Напис на стіні "Ніхто крім нас" біля рейок трамваю](https://vechir.media/wp-content/uploads/2024/03/429877137_900767808458291_5550939028247594200_n-scaled.jpg)
Трамвай назустріч: чотири пальці для водія
Ми їдемо швидкісним маршрутом: відгороджені від іншого транспорту колії, сучасні зупинки з електронними табло та турнікетами.
![Зупинка швидкісного трамваю, пасажир біжить](https://vechir.media/wp-content/uploads/2024/03/429821025_697584048961007_5885573248167982167_n-scaled.jpg)
Людей поки заходить небагато: всіх їх ми бачимо на камерах салону. Ось пані щось шукає в сумці, а інша підійшла до валідатора та сплатила за проїзд. Поряд з екраном іконки: технології технологіями, а водії лишаються водіями.
![Камера в салоні трамваю та іконки](https://vechir.media/wp-content/uploads/2024/03/429637641_952897673076941_6808251730420443934_n-scaled.jpg)
Без нашої з Антоном участі йдуть в ефір голосові сповіщення про зупинки: вони автоматично вмикаються, коли ми під’їжджаємо до станції. На випадок екстреної ситуації у водія є мікрофон. Так він сповіщає про повітряні тривоги і далі везе до найближчого укриття: вони є на всіх станціях швидкісного маршруту.
– Раніше водіями трамвая були переважно жінки. Зараз у професію приходить все більше хлопців: керування стало дуже цікавим завдяки новим розробкам.
![Панель керування трамваєм](https://vechir.media/wp-content/uploads/2024/03/431338492_1210979069872465_1289654972700422758_n-scaled.jpg)
Перед Антоном велика панель: крім камер салону, окремий екран для відображення швидкості та інших показників. Зліва окремий для маршруту: там завантажені всі зупинки та час прибуття на них. Щоб не збиватися з графіку, додатково є ще GPS. Все це робить затори неможливими як явище. Аж раптом на розвилці назустріч нам інший трамвай.
![Трамваї їдуть назустріч у світлі сонця, що заходить](https://vechir.media/wp-content/uploads/2024/03/429380135_352989084376163_1704962926960645924_n-scaled.jpg)
Антон показує водієві чотири пальці:
– 17:04 – мій час прибуття на станцію. Він показав «п’ять» – тобто пізніше, тому я проїхав першим.
Зазвичай зміна водія триває 8-10 годин. На ранкову встають близько третьої ночі, щоб о п’ятій ранку повезти перших пасажирів на роботу. Друга зміна стартує по обіді:
– Зранку можна зустріти світанок, і це прекрасно. Але я більше люблю поспати, тому мої зміни переважно другі.
![Зупинка швидкісного трамваю ввечері](https://vechir.media/wp-content/uploads/2024/03/429695135_373054872350293_4641202067274387737_n-scaled.jpg)
О 23-й ми закінчуємо і нас везе по домах розвозка. Та коли тепло, я їжджу на роботу і назад велосипедом. Після роботи вечеря моя легка: бутерброд з чаєм або гречка з овочами. Не люблю на ніч наїдатися.
Став водієм трамвая потайки від батьків
Сонце зайшло, і сутінковий Київ починають підсвічувати перші ліхтарі. Пасажирів більшає. Вони здивовано дивляться на мене та одразу забувають: треба зайняти гарне місце і почати видихати важкий день.
![Пасажири на зупинці трамваю](https://vechir.media/wp-content/uploads/2024/03/429972679_918374919824432_8096448948184553438_n-scaled.jpg)
– Ранкова година-пік непроста: за короткий проміжок людей багато. А вечірня дещо розмазана в часі. Часто на кінцевий буджу пасажирів – нові вагони їдуть плавно і заколисують. Не п’яні, ні. Люди зараз просто дуже втомлені.
![Водій трамвая Антон Голишко в кабіні на Старовокзальній площі](https://vechir.media/wp-content/uploads/2024/03/429821029_288882770700253_3909922046568820923_n-scaled.jpg)
Бути водієм трамвая для Антона – це стиль життя. Каже, якщо хтось пів року пропрацює і звільниться – скоріше за все, повернеться. Рух затягує. Рейки заманили його вже у 15 років:
– Я вчився на дитячій залізниці, хотів стати провідником. Та у рік мого вступу у виш набору на цю спеціальність не було. Запропонували стати слюсарем електропоїзда, і я погодився.
Та залізниця не стала Антону другим домом, і він вирішив опанувати трамвай:
– Сказав батькам: хочу водити трамвай. Вони: «Ти що, це ж така відповідальність!». Заборонили.
Довелося вчитися потайки: говорив їм, що йду гуляти. А сам тікав на навчання. Триває воно півроку, тож батьки не помітили нічого дивного.
![Водій трамвая Антон Голишко стоїть в дверях](https://vechir.media/wp-content/uploads/2024/03/429746407_765428211830559_4994480534026731762_n-scaled.jpg)
Знаєте, як дізнались? Кермую я трамваєм і зупиняюся на перехресті. Бачу – батьки. Вони на мене дивляться, я на них.
Ввечері зі мною була серйозна розмова. Та діватися вже нікуди: вивчився, працюю, заробляю. Думали, що кину. Але більше 20 років пройшло: я все ще тут.
Тепер чіпляюсь за вагони метро
Чого тільки не було за цей час: маршрути однакові, та щодня щось нове. Якось ззаду на трамвай причепився хлопчик років десяти:
– Я спитав, навіщо він це робив. Каже: «Екстрім». Запропонував проїхатися в кабіні зі мною – зрадів і погодився. Потім часто приходив: я йому розповідав про роботу, а на зупинках, коли не було пасажирів, дозволяв вчитися відкривати і закривати двері. Вдома він розказав, що хоче стати водієм. Його бабуся була настільки вдячна, що носила мені нитки для в’язання: маю хобі – в’язати гачком.
![Пустий салон трамваю](https://vechir.media/wp-content/uploads/2024/03/429630520_729851198934023_5277957932720295007_n-scaled.jpg)
Через деякий час Антон перейшов працювати в інше депо і кілька років вони не бачились. Зустрілись випадково:
– Дивлюсь – возмужав так, виріс. Питаю, ну що, більше не екстремалиш на трамваях? А він: «Ні. Тепер чіпляюсь за вагони метро».
Година-пік у розпалі: на зупинці біля метро «Вокзальна» багато людей. Та у трамваї Антона просторо: вагони їдуть одне за одним, і пасажири не спішать.
Я виходжу повільно. Антон ще раз усміхається на прощання і заходить на нове коло маршруту №3. Крізь натовп на зупинці чую гнівний крик дівчини:
– Куди ж ви всі їдете!
Додому. Кияни їдуть додому.
![Водій трамвая Антон Голишко в кабіні дивиться у бокове дзеркало](https://vechir.media/wp-content/uploads/2024/03/429600443_1947218169006711_4761095672040883218_n-scaled.jpg)
Ваш водій Антон Голишко. Машинка подана, виходьте без дзвіночка.
![Ольга Бродська](https://vechir.media/wp-content/uploads/2023/04/f79937dc-ff03-4a91-93fc-756e660e384c.jpeg)