Камера — це око мрійника: 10 режисерів і 33 фільми з розповіді Антоніо Лукіча про сни у кіно

На YouTube-каналі Антоніо Лукіча «Мої думки про кіно» вийшло нове відео про сни у кіно.

Режисер каже, що знімав випуск три місяці. У ньому ділиться думками про те, які ролі грає сон у житті людини та кінематографі.

Потаємні бажання, страхи, глибини підсвідомого — що таке сновидіння?

Вечір.Media переказує випуск у 10 режисерах і 33 фільмах з-поміж інших, яких згадує Лукіч.

Кіно — мистецтво, яке оживлює сни

«Кажуть, кіно — єдине мистецтво, здатне оживити наші сни», — наводить Лукіч цитату режисера Орсона Веллса.

Пояснює, що у новому величезному випуску він спробує пояснити, як працює механіка снів у кінематографі та житті людини.

Припускає, що сон — це спосіб нашого підсвідомого сказати щось нашому свідомому

Антоніо Лукіч називає сон особистим і найінтимнішим, що є в людини. Якщо думками ми можемо ділитись з іншими, почуття стосуються інших, то сон існує тільки для нас.

Й переказати сон після пробудження важко — миттю забуваємо або його сюжет безглуздий.

Але режисери все ж пробують перенести сновидіння на екран.

Крістофер Нолан

Лукіч каже, що режисер Нолан вчинив зі снами найпростіше: вони у нього грають роль лише однієї з декорацій.

Ось у стрічці «Початок» (2011) квартали згортаються у трубочку. А у кімнатах підлога і стеля міняються місцями.

Його герой падає у чорну діру, як у «Інтерсталер» (2014). Або постійно губить пам’ять, як у стрічці «Пам’ятай» (2000).

Альфред Гічкок

Антоніо припускає, що Гічкок уявлення не мав, як сон має виглядати на екрані. Тому звернувся до творчості художника-сюрреаліста Сальвадора Далі.

В оскароносному трилері «Заворожений» (1945) є сцена сну, яку поставив Далі.

На жаль, продюсер Девід Сельцник не сприймав знахідки сюрреаліста і більшість сцен від Далі вирізав зі стрічки. Але те, що лишилось — дивне і запаморочливе.

Мартін Скорсезе

А от Скорсезе любив і вмів використовувати сон у своїх фільмах. У нього це стан між реальністю і вигадкою.

У фіналі стрічці «Таксист» (1976) він використав м’які фільтри та змінив поведінку героїв.

Так підкреслив стан марення (майже сну) головного героя перед тим, як його душа відлетить у вічність. Межу буття й небуття.

Брати Коен

Лукіч пояснює, що брати Коен використовують сон, щоб навмисно підкреслити уявність ситуації.

У їхній творчості сон був завжди був предметом іронії та символізму.

До прикладу, головному герою «Великий Лебовські» (1998) спочатку сниться радісний політ під спідницями десятків красивих жінок.

А після з’являються чоловічки з великими ножицями, вочевидь, щоб вкоротити його піструн. Сон стає найбільшим чоловічим кошмаром.

Луїс Бунюель

Антоніо називає сюрреалізм — явищем на стику снів і реальності. А майстром жанру зве режисера Луїса Бонуеля.

Його стрічку «Скромна привабливість буржуазії» (1972) Лукіч називає шедевром і початком артхаусу у кіно.

Каже, що фільм цікавий тим, що кожна з новел у ньому — це сон, який сниться герою наступної розповіді. Реальність перед очима глядача — це сон уві сні.

Федеріко Фелліні

Життєлюбний режисер Фелліні завжди показує рідну Італію у кіно повну людей, шуму та метушні.

А сни у його фільмах — спустошені, тихі та безлюдні.

Лукіч називає екранізацію снів у Феліні спробую перекласти на екран внутрішній світ режисера. В них, можливо, показані інтимні переживання митця.

Стрічку «Амаркорд» (1973) Лукіч вважає не екранізацією дитинства Фелліні, а сновидінням про дитинство кожного з нас.

Антоніо Лукіч каже, що взяв на озброєння ідею інших режисерів про натхнення снами та відкрив фільм «Мої думки тихі» (2019) зі свого сну з молочним зубом Спасителя.

Це метафора того, як складно побачити, передати й повірити в чудо.

Пол Верговен

У стрічці «Згадати все» (1990) режисер Пол Верговену з допомогою сну побудував реальність, в які розкриті потаємні почуття і бажання героя.

Створив йому іншу долю.

Його герой Квейд працює звичайним будівельником на Землі. Але мріє про героїчну долю десь на Марсі. І отримує її уві сні, який створив Верговен.

«Боюся, що зараз прокинуся…», — переживає герой Шварценеггер укінці. Це натяк: глядач тільки що бачив на екрані лише сон.

Роман Поланскі

Напевно, найзнаменитішим кошмаром у фільмі став епізод зі стрічки «Дитина Розмарі» (1978) Романа Поланскі.

Геройці наснився кошмар, в якому її ґвалтує моторошна істота, а вона безсила чинити цьому опір.

Виявляється, що поки їй снився кошмар, з нею кохався її чоловік і вона завагітніла. А сон — це ключ до її психічного стану, її сприйнятті чоловіка і свого життя.

Акіра Куросава

У 1990 році Куросава зняв фільм «Сни», який мав стати підсумком його життя і творчості.

Режисер екранізував вісім снів, які бачив у житті.

Ось він дитина, яка зустрічає злих духів лісу і добрих духів саду. А ось альпініст, який дереться на гору у буревій.

А ось офіцер, який повернувся з війни, але його переслідує стрій солдат. Вони загинули під його командування і не можуть повернутись додому.

Сни Куросави показують колесо життя — від дитинства до старості. Він жаги пізнання до повного поєднання зі світом у всій його складності.

Інгмар Бергман

У 1957 році Бергман зняв знаменитий фільм «Сунична галявина» де, можливо, вивів самого себе у ролі професора Ісака Борга.

У фільмі герою сняться сни, в яких немає часу. Так наша свідомість не знає минулого і майбутнього: бачить всі й відразу.

У форматі сну режисер ділиться думкою про те, що у глибині душі люди знають, яким буде їх шлях, — підуть вони рано чи житимуть довго.

Хто піде у гармонії, а хтось залишить купу невирішених проблем і важких вчинків. Сон у Бергмана — це розмова із самим собою.

Деякі фільми зі снами, які згадує Антоніо Лукіч:

1. «Вічне сяйво чистого розуму», 2004
2. «Наука сну», 2006
3. «Фабельмани», 2022
4. «Кошмар», 1896
5. «Галюцинації барона Мюнхгаузена», 1911
6. «Початок», 2011
7. «Інтерстеллар», 2014
8. «Пам’ятай», 2000
9. «Клітка», 2000
10. «Піджак», 2005
11. «Заворожений», 1945
12. «Таксист», 1976
13. «Великий Лебовскі», 1998
14. «Аматор», 1979
15. «Персона», 1966
16. «Чарівник країни Оз», 1939
17. «Бійцівський клуб», 1999
18. «Малголланд Драйв», 2001
19. «Острів проклятих», 2010
20. «Андалузький пес», 1929
21. «Скромна привабливість буржуазії», 1972
22. «Всім з половиною», 1962
23. «Амаркорд», 1973
24. «Мої думки тихі», 2019
25. «Згадати все», 1990
26. «Дитина Розмарі», 1968
27. «Гіркий місяць», 1992
28. «Кошмар на вулиці м’язів», 1984
29. «Бразилія», 1985
30. «Вічне сяйво чистого розуму», 2004
31. «Сунична галявина», 1957
32. «Сни», 1990
33. «Соляріс», 2002

Ще про кіновечори:

Артем Кузьменчук

головред «Вечора»