30 Січня, 2025
вечірнє натхнення
«Працювала з людьми і плакала від розпачу. А город мене врятував» — як британка повернула щастя у свої вечори
Автор: Артем Кузьменчук
«Я замикалась у переговорній і плакала. Зранку мене ніби свинцем прибивало до ліжка. А на роботу я їхала вже розбитою», — пригадує британка Кеті Слек.
Вона поділилась з The Guardian історією, як успіх у рекламному бізнесі, контракти і немала зарплата не врятували її від депресії.
А робота в огоді і садку повернули у її вечори щастя і спокій. Вечір.Media публікує переказ її історії.
Мала «ідеальне життя» і ридала по кутках
У колонках для The Guardian і The Telegraph 46-річна Кеті Слек (Kathy Slack) пише, у 2012 році опинилась у дивній ситуації.
Вона обіймала керівну посаду у рекламній компанії в Лондоні, мала шестизначну зарплату, працювала з великими брендами — тобто мала наче ідеальне життя.
Кеті Слек у 2012 році під час вікенду за містом
Але вона почала замикатись у переговорній, щоб поплакати. Зранку прокидалась з відчуттям, що їй на груди поклали свинець. А на роботу їхала вже розбитою.
Сидячі над стратегією «втюхування» маргарину покупцям, вона не бачила сенсу у своїй роботі і житті:
«Навіщо це людям? Які їм користь від цього? Для чого це все мені?»
Кеті каже, що пробувала боротись з виснаженням і депресією. Але зрештою її організм капітулював. Вона почала «забувати», як увімкнути душ чи завести авто.
Їй довелось звільнитись і почати лікування терапією і ліками.
«Я невдаха, невдаха, невдаха»
У стані абсолютного розвалу і спустошення Кеті переїхала у будинок за містом, де жила її сім’я. Вона сховалась у своїй спальні від усього світу, місяцями лежала, згорнувшись калачиком і прокручувала у голові:
«Я невдаха, невдаха, невдаха. Не впоралась, не змогла»
Влітку мати вмовила її вийти у занедбаний сад біля дому. Кеті пригадує, що коли сиділа на дворі, то внутрішній монолог став трохи тихшим, а свинцевий тягар у грудях — легшим.
Мати вже не могла доглядати город і Кеті вирішила прополоти його, щоб не сидіти без діла у дворі.
Пригадує, що від порпання у землі, від картини жуків, зелені, листя перед очима у неї всередині настала тиша і спокій. Всю напругу забрала земля.
Сіяла абищо, аби сіяти і ростити
Кеті розповідає, що щодня почала виходити в сад за тишею. Першим посіяла старе насіння салату і неабияк здивувалась алхімії природи:
«Ось насіння перекидається у закутку шухляди, а ось воно вже стає дивом життя і їжею. І це зробила я!»
Далі посадила редис і за кілька тижнів зібрала його і приготувала вечерю.
Пише, що не сильно переймалась ідеальними грядками, а сіяла абищо — аби тільки сіяти і ростити щось.
«Так, це був хаотичний город. Але мені було важливе інше: коли світ навколо тебе падає, я трималась за те, як насіння з моєю допомогою перетворюється на вечерю. Це втішало і давало надію».
Був випадок, коли Кеті забула, де посадила картоплю.
А ще сусідські свині зробили набіг на її ділянку і пожерли всі гарбузи. Але їй все одно вдалося виростити щедрий врожай.
«Бульйон моїх зусиль»
Садівниця пригадує, що першою стравою, яку їй вдалося приготувати з домашніх інгредієнтів став бульйон.
Вона поклала у нього цибулю, квасолю, моркву та кучеряву капусту.
Вийшла з чашкою бульйону у сад і пригадала:
- коли сіяла капусту, то світ навколо здавався чорним і безнадійним
- посадка цибулі зайняла у неї кілька днів, за які їй колись платили великі гроші
- а морква вийшла миршава і вузлувата
Але, коли вона готувала цей бульйон зі своїх продуктів, то відчула зв’язок з природою більше, ніж за всі попередні роки життя.
«Це було моїм заземленням і моїми ліками», — вважає Кеті.
Город забрав страх і дав силу
Радість від вечер з власних продуктів повернули щастя у вечори Кеті Слек.
Вона остаточно порвала з роботою в рекламі і пішла вчитись на кухаря. Знайшла підробіток на ринку органічних продуктів.
Створила блог і ділиться у соцмережах рецептами страв, які готує з продуктів, які сама виросла.
Порядку на її городі більше не стало — він так само хаотичний і безладний. Але Кеті каже, що свідомо не впорядковує його, бо не хоче перетворювати цю справу у нове «робоче завдання».
Розповідає, що робота в садку допомогла їй перестати боятись невдач. Після звільнення вона картала себе за те, що ніби підвела сім’ю і колег, — «Не змогла, не вивезла».
Але посів насіння навчив її, що щось, десь може не зійти і не прорости. Ну і нічого, буває. Головне далі сіяти і щось проросте, — «У світі, до якого я звикла, невдача була катастрофою. А тут я зрозуміла, що це не кінець життя».
«Якби я знову взялася за “досятарство” у садку, то швидко б опинилась там, звідки прийшла — у депресії»
Також Кеті каже, що робота у садку повернула їй відчуття власної сили. З-під її рук виростали нові рослини, стіл наповнювався продуктами, а вечеря готувалась з того, що вона виросла.
«Ні, я не кажу, що всі йдіть у садок і депресію, як рукою зніме. Мені це допомогло зрозуміти, що я роблю у житті не так, чого я сама насправді хочу і де мені добре», — каже героїня цієї історії.
Ще про вечори у селі:
