Хюгге у Новгород-Сіверському: вечірні смолл-токи з продавчинею чаю Олесею Ткаченко

Перший ковток кави, після якого мружишся ранковому сонечку від задоволення. Аромат чаю в улюбленій чашці, який піднімає тепло з глибин душі.

Ці напоєві ритуали стали буденністю, але зберегли свою особливу магію. Кожний має найпотаємніші спогади, які повертають у відчуття абсолютного щастя із першим ковтком кави чи чаю. Ці напої зігрівають, додають сил, відновлюють і допомагають триматись за нормальність.

Найпівнічніше місто України…

Тихий, ще по-літньому теплий вечір. В центрі Новгород-Сіверського порожньо. Вулиця Базарна, яка ще кілька годин тому гула ринком, покупцями магазинів і активним життям, безлюдна. Хоч кіно знімай.  

У Новгород-Сіверського своя атмосфера. Попри невисоку забудову, у ній відчувається спокійна велич древнього міста.

Тут уявляєш, що міг бачити князь, вирушаючи у похід проти половців, описаний у “Слові о полку Ігоревім”.

Бачиш, де відбувалась зустріч Івана Мазепи зі шведським королем Карлом XII.

Розумієш, за яких умов формувались найяскравіші українці 19 сторіччя (більшість – випускники Новгород-Сіверської гімназії).

Новгород-Сіверський насичений пам’ятками та історією, нагадування про які зустрічаєш скрізь.

Бруківка на атмосферній вулиці, викладена, за переказами місцевих ще за часів Київської Русі.

Мікс різб’яного мережива дерев’яних будинків Сіверщини та цегляних хатинок, які тонуть у зелені.

Я йду вздовж двохсотлітніх торгових рядів, оточених акуратними силуетами старих кам’яниць.

Під склепіннями одного корпусів пункт призначення – чи не єдиний працюючий після 16:00 заклад тут.

Прикрашений квітами вхід, маленькі столики, напис «Чай – кава» на дверях.

За кілька років моїх поїздок до Новгорода це місце стало одним з найулюбленіших.

По-перше, тому що мені подобаються самі торгові ряди. У відгуках на цю локацію часто пишуть, що вони потребують реставрації. Так, але навіть без неї мені ці будівлі видаються розкішними. У них фізично відчуваєш, що торгівля – це мистецтво.

Особливо яскраво це відчувається ввечері, коли торгове життя стихає і приміщення поринають у вечірній спокій. Тоді помітна ця циклічність, яка поколіннями об’єднує людей.

У такий час розумієш, що і це місце, і розмови на ньому, і процес торгівлі сторіччями були однаковими. Оновлювались лише костюми та набір товарів.

По-друге, тому що ця вулиця – локальний центр життя. Зранку навколо вирує ринок, за ним цікаво спостерігати.

По-третє, тому що у цій кав’ярні дійсно смачна кава.

Тільки це – не кав’ярня, уточнює власниця Олеся Ткаченко. Це – чайна лавка.

Вона з дитинства мріяла саме про чайну лавку. Багато років втілювала свою мрію у реальність.

Полички крихітного приміщення заповнили баночки та коробочки із різними сортами чаю та кави – від всім знайомих чорного і зеленого до зовсім екзотичних. Кавомашина запрацювала, щоби відвідувачі могли забрати напій з собою.

Але продаж чаю Олеся досі вважає своєю головною справою.

«Кавомашина – просто додатковий сервіс, який прийшов пізніше. І це не кавове мистецтво, коли бариста із холдером створює напій, – каже вона. – У мене кнопкова побутова кавомашина. Просто я знаю, що туди насипати, щоби було смачно» .

… та особливості його атмосфери

Її чайна лавка – не лише про магію чаю та кави. Вона про саме місто, його смаки та стиль життя.

Від неї залежить, який смак та аромат матиме вечір родин у місті. Це єдине місце, де можна купити розсипний чай чи каву, більше таких магазинів немає. Хіба відділи чаю у супермаркеті, але це – інше. 

Зібратись же ввечері на чай – вдома, чи завітавши в гості до родичів чи друзів – обов’язковий ритуал завершення дня для багатьох. 

У Новгород-Сіверському цінують простоту. Каву містяни люблять більше, каже Олеся. Чай – чорний чи зелений, без домішок. Класичні каву-чай розбирають найкраще.

Решта товару – для поціновувачів. Хоча трапляються несподівані сплески популярності якихось товарів. Цього року на Великдень, наприклад, купляли багато бутонів золотої троянди, щоби прикрасити пасочки.  

У місті довершено володіють мистецтвом Small Talk. Кожен, хто заходить, приходить не лише за покупкою, а і за коротенькою розмовою. Теми – різні. Настрій – однаково позитивний після кожної.

Тут вміють цінувати красу моменту і тішити себе маленькими радостями.

Новгород-Сіверський опанував стиль хюгге задовго до того, як в Україні стало модно про нього говорити. У графіку чайної лавки чудово відчувається ритм міста.

Найінтенсивніша активність – у першій половині дня, коли всі ідуть на роботу. До обіду всі процеси вже входять у розмірений темп.

«Працюю до 16:00. Але рідко йду саме в цей час. Особливо влітку», – розповідає Олеся.

Все місто ввечері завмирає. Навіть молоді лишається не так багато. Все вечірнє життя тут концентрується подалі від центру – на берегах Десни за містом, на галявинах розкішних лісів чи вдома. 

Ввечері сюди заходять взяти із собою стаканчик смачного напою. Батьки маленької дівчинки беруть собі каву, а малечі – лимонад. Сімейна пара завертає за двома кавовими коктейлями із апельсиновим соком. Компанія чоловіків замовляє собі різні варіації кави. За столиками ніхто не затримується. Всі рушають у своїх справах.

Вечір належить родині та близьким: займаються хатніми справами, їдуть на рибалку, відпочивають на природі. Центр же стає практично порожній. 

Все дуже розмірено та передбачувано.

Цей спокій порушила лише війна.  

Відновлення після окупації

Росіяни окупували Новгород-Сіверський на самому початку повномасштабного вторгнення. В саме місто не заходили, але тримали у щільній блокаді.

 Спочатку вийти з дому страшно, згадує Олеся. Але потім перемогло бажання зорієнтуватись та оцінити обстановку.

«Поки сиділи вдома, взагалі нічого не розуміли. Треба було вийти в люди. Куди? Всі збирались на ринку. Обговорили там, хто що бачив. Подивилися, що, в принципі, у нас тут нічого не відбувається. І вирішили потроху знову починати працювати», – розповідає вона.

Каже, кожного дня верталась додому, не знаючи, чи вийде на роботу завтра. Через окупацію ніяких поставок продуктів у місто не було, тож буквально за кілька днів у магазині не лишилось, що продавати.

І кожного дня виходила знов – так самій було легше. Паралельно допомагала людям триматись за свою нормальність:

«Мені якось подзвонила гарна знайома. Сказала: «Леся, виходь на роботу. Хочеться просто випити кави, відчути в руках стаканчик».

Я їй кажу, що банально не маю, що варити – нема ні кави, ні цукру, нічого.

Вона каже: «Вари розчинну. Будь-яку. Насправді – не важливо, що це буде. Просто працюй».

Така знайома була не одна, люди збирались в центрі, щоб за стаканчиком кави обговорити події.

«Спочатку поварили і випили всю смачну дорогу каву, – згадує вона. – Потім – пили розчинну без цукру. Потім я за останню пляшку сиропу виміняла в одного хлопця кілограм цукру. Було, що стаканчики скінчились. Словом, у мене то наливати не було чого, то не було у що».

«Але я приходила та відкривалася. І мені було легше. Прийдеш, послухаєш – що там? Ага, начебто нічого. Сьогодні день прожили – і добре. А буває, прийдеш – хтось каже, що десь танки. Усі збираємось, біжимо додому, бо страшно», – розповідає Олеся.

На початку квітня Новгород Сіверський, як і всю Чернігівщину, звільнили від окупантів.

«Коли наші хлопці-прикордонники сюди зайшли, думала, плакатиму. Та я й плакала. Це ком у горлі, це такі емоції, які не можна передати. Насправді до кінця ми не зрозуміли, як усе сталося. І це добре».

Місто поступово повернулося до свого звичного розміреного темпу життя. Мені, як людині, яка буває тут кілька разів на рік, місто виглядає так, ніби повністю увійшло у свої довоєнні ритми.

Олеся каже, що люди в місті вже ніколи не будуть такими, як раніше – всі стали гостріше відчувати життя. Назовні це майже не проявляється. Стороннім очам неможливо показати, що став більше цінувати близьких. 

Приїжджим лише помітно, що до незнайомців із фотоапаратами ставляться обережніше.  Поки я фотографую вечірнє місто, до мене кілька разів підходять запитати, хто я і що тут роблю.

Один раз поліцейський, решта – просто містяни. Питають не агресивно, зі спокійною впевненістю людей, які звикли зберігати пильність. 

«Думаю, ми усі в певний момент свого життя хотіли виїхати. І я хотіла, – розповідає вона. – Тепер мені тут добре та спокійно. У нас взагалі ніхто нікуди не поспішає, правда? Сієста вічна», – сміється Олеся.

Каже, що місто недооцінене туристами. Це правда, до речі: дивовижна природа, мікс архітектурних стилів різних епох та безліч пам’яток мають величезний потенціал. Реалізувати який зараз заважає близькість до кордону із Росією. Поки що.

Можливо, після перемоги засилля туристів порушить тихий затишок цих північно-українських вечорів. Але Новгород-Сіверський – древнє місто. Воно вміє захищати свій спокій.

Мазур Євгенія