Кінотеатр у колибі та форель на детоксі: вечори сім’ї закарпатців, що просуває усвідомлений туризм

Відпочинок у Карпатах може бути частиною короткочасного досвіду, а може стати й частиною вашого щоденного життя. Душевна історія родини підприємців, що пропагує усвідомлений туризм.

– А ви до Василя чи до високого Василя? – питає таксист, пакуючи мій рюкзак у багажник. Поїзд Київ-Ужгород ще стоїть на платформі.

– До того, що в «To lem ande».

Відпочинок у Карпатах: особливе місце

Таксист з розумінням киває: тут всі всіх знають. Мряка змінюється снігом – ми набрали висоту і в’їжджаємо у село Лумшори.

Мене зустрічає Василь Гапак.  Він широко усміхається, закидує на плече мою величезну рюкзачину і швидко піднімається нагору: нам 500 м вгору. Трекінгові чоботи, спортивні штани і лижна куртка. 

Василь тут народився і виріс: він лемко. Лем – частовживане слово тут. Звідси і назва готельного комплексу. Приблизний переклад  «To lem ande» – «Тут поруч», «Тут недалеко». Туризм – бізнес його сім’ї.

Все почалося з кімнати у хаті, де він виріс: охочих пожити саме у цих краях було так багато, що вирішили здавати її. Тепер на території шість будинків: жити можна як у номерах, так і в окремих котеджах. Ціни від 1500 до 3000 грн за ніч з людини. 

Зліва тече річка Туричка, справа – будинки лумшорців.

Підніматися київськими ногами по карпатському снігу непросто.

Захекана заходжу в колибу: все з дерева та каменю, великі столи, фентезійні гілки-роги. Посередині місце для відкритого вогню.

Як рідну мене зустрічає та обіймає Марина – дружина Василя. Вона у зручному комбінезоні, гладить живіт:

– Буде хлопчик. Ми довго чекали на нього… Якось завершували дрібні роботи в новому будиночку і залишились на ніч – перевірити, чи затишно там спати.

 Ніч була така місячна!.. У Лумшорах багато дітей зачато. Місце особливе (сміється).

Доленосне Різдво

Марина одеситка. Сюди потрапила випадково. Приїхала туристкою. Закохалась у Василя з першого погляду. Залишилась дружиною:

– Мене завжди тягнуло в Карпати. Отримала диплом, зібрала швиденько речі і переїхала до Ужгорода. Та у моїй сім’ї заведено зустрічати Різдво разом. Брат моряк і був далеко від дому, тож на доленосне Різдво мама приїхала до мене. І ми вирішили поїхати на Святвечір сюди. 

– Заходимо в колибу – нема де яблуку впасти! Бачу, хазяїн мене гукає за свій стіл. Ми сіли. Так одразу я познайомилась з його ріднею, а він з моєю мамою.

Наступного дня Василь запросив Марину колядувати і вони пішли по хатах. Лумшори – невелике село. Тут живе нині близько 40 жителів. Тож знайомство продовжилось з друзями та іншими родичами Василя. 

– На третій день мама каже: «Поїхали назад», а я… Зрозуміла, що не хочу, – згадує Марина. – Мама поїхала додому одна. Ми з Василем почали жити разом. Так і живемо майже 9 років.

Форель на детоксі

Марина айтівиця. Паралельно з готельним бізнесом працювала у різних компаніях. Частина зароблених коштів йшла на будівництво нових будинків. Дизайни для них шукала сама. Так з’явився перший а-фрейм, у якому вони живуть самі. І другий. Він високо на горі. Навколо нічого і нікого нема. У нього зараз горять зовнішні вогники, щоб я не заблукала і йшла на світло. Бо саме там я сьогодні солодко спатиму.

Марина та Василь розвивають усвідомлений туризм. Він робить будинки максимально екологічними, вона просуває бізнес на Букінгу та у соцмережах.

Сюди приїжджають побути наодинці з природою, насолодитися краєвидами і виспатися. Останнім часом на відновлення сюди приїжджає все більше військових. Хтось з коханими, а хтось сам: послухати тишу. 

Сьогодні вівторок і у колибі нема туристів, крім мене. Атмосфера максимально домашня. Ми разом сідаємо за стіл та їмо гарячий борщ.

На вечерю можна замовити шашлик, овочі на мангалі, вареники, бограч, банош чи форель. Добре повечеряти тут можна на 200 гривень – ціни демократичні.

Рибу закуповують у форельних господарствах і на деяких час випускають у власний ставок: на детокс. Тут форель їсть тільки натуральних комах та очищується від кормів.

– Туристи люблять важку їжу на вечерю, а я – на сніданок, – ділиться Василь. – Тому вечеря – супчик, дерунчик.

– А я люблю вечеряти запеченою на вугіллі крумплею з бринзою, – мрійливо додає Марина.

Трави

Квашену капусту, огірки, помідори та варення роблять самі. Марині подобається знаходити у Лумшорах унікальні місцеві смаки:

– Тут біля водоспаду ростуть кущі бузини. Далеко від машин, дороги. Я зібрала багато і зробила концентрат. Тепер розводимо водою і частуємо туристів.

Марина виносить мені стакан незвичного компоту. Свіжий кисло-солодкий смак. Під борщ так собі, але влітку після довгого дня було б ідеально таке попити. Зараз же хочеться карпатського чаю.

– Ми самі збираємо трави, – розповідає Василь. – Люблю ходити по них вечорами, коли ще не випала роса. На жаль, багато недобросовісних продавців є: беруть косу і просто косять все підряд. Потім загортають у гарні пакетики і продають як збори для шлунку чи від тиску. А люди не можуть зрозуміти, від чого їм зле.

Кінотеатр у колибі: душевний відпочинок у Карпатах

На столі з’являється великий чайник. Тут я люблю пити карпатський чай літрами. За вікном летить лапатий сніг. День повільно пливе до вечора. Стає ще затишніше:

– Приходьте сьогодні ввечері дивитись кіно: на другому поверсі ми влаштували кінозал, – з гордістю розповідає Марина. – У міжсезоння майже немає туристів і ми збираємося дивитися фільми. «Членів кіноклубу» – тих, хто постійно приходить, п’ятеро. Але може і п’ятнадцять глядачів прийти.

Екран, проектор, колонки та крісла-мішки. З першого поверху несуть на другий чай та смаколики. Фільми обирають разом, дивляться і потім обговорюють. Спортивні події також з’являються у цьому гірському кінотеатрі. Особливо подобаються лумшорцям футбол та бокс.

– На різдвяні свята дивились «Опенгеймера». Думали, що туристи уже роз’їхались, але ні. Дві великі компанії вечеряли в колибі і співали колядки. І класно, шо були колядки! З ними було простіше дивитись цей фільм. Хоча, на мою думку, краще тричі «Опенгеймера» подивитись, ніж один раз «Барбі».

Залізти у двомісний гамак і зустріти захід сонця

Подивитись кіно і швидко розійтись по домах. У Лумшорах не прийнято гуляти ночами. Місцеві старожили часто розповідають легенди-лякалки про нечисту силу, яка виходить вночі.

А є навіть особливі місця, де може щось ввижатися. Доки Василь не провів кілька ночей у поході і нікого не зустрів, навіть трохи вірив у це:

– Тут релігійні люди живуть. Сонце сідає – вони лягають спати. Кажуть, що темні сили можна зустріти вночі. Одна бабця пізно йшла з сусіднього села і розповідала, що чула тріск. Наче дерево впало. А потім ще і ще. Так вона йшла, молилась і чула позаду себе всю дорогу цей тріск «нечистої сили». Багато таких легенд-лякалок є.

Та подружжя Гапаків у нечисть не вірить. Тому вночі вони люблять виходити на терасу та дивитися на величезні карпатські зорі.

А перед тим залізти у двомісний гамак і зустріти захід сонця. Бо кожен з них особливий і не буває однакових.

 Коли ж ввечері холодно – зібратися у колибі разом з туристами та розпалити багаття. Грітися об нього, розповідати історії і розуміти: ми все робимо правильно.

Вечоріє.

Сніг раптом вщухає, і виходить помаранчеве зимове сонце. Поки ми говорили, для мене нагрівся чан. Лумшори славляться чанами: сірководневі, на травах, з можливістю окунутися у річку – їх багато на будь-який смак. Мій з ромашкою та гілками ялиці.

– Я всім раджу брати чан на захід сонця – це найкращий час, – захоплено каже Марина. 

Василь обіймає її за плечі. Марина усміхається.

…Босими ногами по снігу і в гарячу запашну воду. Дивитися, як сонце ховається у горах.

Дихати. Подумки дякувати Марині та Василю за місце, де може відпочити душа.

Ольга Бродська

журналістка