14 Липня, 2023
вечорниці
Книги для відпустки (навіть якщо її нема): що почитати, коли хочеться відпочити. Частина 1
Автор: Ганна Улюра
Відкрию вам таємницю, тільки нікому більше, тшшш.
Подейкують люде, що існують серед нас обрані, котрі щороку мають пару тижнів відпустки. І, буває, що під час відпустки ці таємничі істоти читають книжки — суто для насолоди від невибагливого читання.
Скидається на міську легенду, скажіть! Та якщо вам не пощастило належати до цих зореносних, то точно випадає нагода відпружитися бодай у вихідні. І тоді книжки мусять нам в цій богоугодній справі допомогти.
І це особливі книжки. Книжки сьомого дня — твори без амбіцій: вони тут не для того, щоби трансформувати вашу свідомість, прокачати нашу емпатію, розширити ваш кругозір, а для того, щоби ви відпочили і відновилися, читаючи.
Усамітнитися на пару вечірніх годин — хто з трилером в руках, хто з романтичною історією, хто з химерними невротичними сповідями (кому що пасує).
Ні, не подумайте поганого: це не тупе чтиво, це розумне чтиво, місцями дуже розумне, просто воно тихе і не обов’язкове. У тому, між іншим, бонус таких книжок: до них, уже прочитаних, можна повернутися через рік під час наступної відпустки, за цей час стовідсотково забудеться, хто кого убив, хто кого любив і взагалі.
Прочитав — нібито сподобалося — поставив у другий ряд на полицю — забув — випадково знайшов — перечитав — ніби сподобалося — поставив у другий ряд на полицю…
Книжки регулярні, як літній відпочинок, такі ж швидкоплинні і такі ж різноманітні.
Сховатися в горах, вище, ще вище, не забувай дихати
«Волковиці»
Марина Смагіна
На берегах гірської річки Дзвінкої принишкнуло таємниче гуцульське село Волковиці. Ті б береги, умовно кажучи, побачити безстрашній до дурості Марійці і триматися їх, але нема на те ради.
Гратися з мертвими в бабу-цюпу — погана ідея, дівчино! Чуєш?
Марійка приїхала до Волковиць, де старець Йосип розказує їй про панну Анну, що жила в селі сто років тому. Анна — сновида, гуляла понад річкою і одного дня не повернулася з такої прогулянки. В тій річці акурат на Різдво регулярно зникають дівчата.
Раптом Марійка прокидається: нема села, нема старця, нема Анни. Але дівчині здається, що то був не сон, а до неї завітав прадід, аби підказати щось важливе про історію їхньої родини. Вона починає розслідування і дізнається про накладене на рід прокляття.
Колись панич і селянка полюбили один одного, від того зв’язку народилася дитина, котра… В романі купа балакучих мерців: в їхньому розпорядженні є містичні видіння, сни, з’яви, знайдені щоденники.
А от живі герої Смагіної або відмовчуються, або без зупину брешуть. Живі, зрештою, мають право не хотіти знати чогось і не сповідуватися за викликом. Мертві цього права позбавлені, так здається.
Ну і прокляття Волковиць пов’язане якраз із втратою інформації: проігнороване стає злом, у такий спосіб повертається те, що не слід було забувати. Цій історії дуже пасують Карпати.
Зависнути з друзями
«Амок»
Артем Поспєлов
Юнак із затримкою розвитку. Рябого щойно спіймали, коли мастурбував на юнку в парку, а віднедавна його непересічні фізичні данні ще й використовує міська гопота.
Юнак із наркотичною залежністю. У Меса на днях помер батько, хлоп вирішив із горя спокусити коханку свого драґділера і примудрився ще й розізлити її.
Дівчина-суїцидниця. Ада вкотре намагається втекти з секти, ріже вкотре вени, в мареннях вона говорить до якоїсь дитини, всі певні, що до вигаданої.
От де і за яких умов ці троє могли б зустрітися і потоваришувати? Наприклад, за одночасним переглядом психоделічної фантазії «Шоу Кролика Ло»: іграшкове кроленя виринає в спогадах Меса, його тримає в руках Рябий, воно лежить на колінах Ади – Ло, наче кролик з Країни дів заманить цю колективну Алісу в нору без дна.
Та кінець-кінцем роман названий за психічним розладом, за якого людина ніяк не може не робити деструктивної фігні (а потім про це забуває).
Отже, два варіанти — вони зустрінуться в дурці, в усамітненій кімнатці з м’якими стінами або в чиїйсь хворій голові. Обидва варіанти за раз?
Розповідь в романі ведеться по черзі від кожного з героїв, а в тих головах — суцільний морок-бардак: чорнушні експерименти автора над героями таки захоплюють увагу, от всю увагу читача. Кліпнув і пропустив якесь зіткнення вантажного і пасажирського літаків.
Не кліпати і не позіхати тут! Люди приходять в твоє життя, будь готовий їх прийняти, якими б безумними вони не були. Яке їхало, знаєте, таке й здибало.
Гайнути по Європах
«Рік розпусти Клауса Отто-Баха»
Ярослава Литвин
Клаус Отто-Бах — нудний збоченець. Думаєте, наговорюю на чоловіка тільки тому, що мені не подобаються добропорядні громадяни Німеччини? Ніц подібного!
Він нудний, як піца з пивом щовечора, як вчасно сплачені податки, як електрики зі стабільною платнею з Кельна, як відверті сни про дівчаток в колготках, поки з піратських сайтів качається порно.
Є у Клауса такий фетіш — обожнює колготки на юних дівчатках: прищепила ту любов сурова матуся, коли намагалася уберегти підлітка від онанізму і зв’язувала йому руки колготками.
Друг недавно одружився, взяв за себе українку і ніяк не може нахвалитися вправною дружиною. Клаус послухав і собі подався в мережу шукати знайомств з «українськими нареченими».
На одному з форумів Клаус зустрічає Вероніку. Українське гарне дівча щодня надсилала відверті і милі фото та кокетливі відео — ясно що в колготках, різкувато фліртує, не те, щоби часто просить грошей і не аж так багато. Це любов, точно вона!
Аж раптом Вероніка видаляє акаунт. Клаус уже закоханий по вуха, готовий одружитися і рушає в Білу Церкву шукати пасію…
Знайде. Як не Вероніку, так пригоди на свою докучливу голову. Пожалійте нудного збоченця, йому ще нічним карпатським потягом їхати доведеться і в Ворохтинському санаторії оздоровлюватися.
Але ж не можна казати, що життя підкинуло тобі лимони, коли ти сам розбив табір у лимоновому садку, правда ж
Вимріяти вікенд на пляжі
«Острів Джа»
Сергій Демчук
У їхньої дурної, безалаберної і, як виявилося, небезпечної компанії є традиція: щоліта вони забираються подалі від дружин-дітей-роботи-зобов’язань і відриваються з пацанами по повній.
Цього року на День конституції цей кагал із майже тридцяти чоловіків, що їх четвертий десяток придавав, подалися на Джарилгач, що на Херсонщині.
Скоротивши його до Острова Джа (це ім’я Ієгови, Джа, сьогодні міцно асоціюється з растафаріанством), вони нам уже достеменно повідомили про своє дозвілля: пити, курити, нюхати, втирати, ковтати, закидатися і між тим всім — пару хвилин незацікавлено кохатися.
А ще роздрочити задавлені образи.
А ще убивати.
У когось тут є футболка з Бобом Марлі — у Артема, здається. Ще б зуміти якось, та й розрізняти ці обкурені тіла нездатних дорослішати хлопчиків, розкидані по нічному острівному пляжі.
Земля подалі від землі. Люди подалі від людей.
Так, ніби на пару літніх днів вони самі втрачають себе, щоби знайтися на ранок в понеділок…
Some say it’s just a part of it, we’ve got to fullfil the book.
На острів слідом за компанією приїздить чоловік, йому наставив роги один із дурисвітів. Він прагне розправитися з коханцем дружини. Уже в пролозі книжки побачимо, як моторка прямує з острова на велику землі, а в тому човні є п’ятеро людей, один із них в шоковому стані, а ще один — з простреленою головою.
Саме так, розправу вчинили — тільки здійснив помсту не той, хто її планував, і покарав не того, хто на це заслужив.
А море було тепле-тепле того року…
Ось, може вас зацікавить цим вечором
