Писали писанки на Говерлі, потім дивились, як згасає день: вечори майстрині писанкарства Анни Котліної 

У 2024 році українську писанку можуть внести до Списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО. 

Її разом з кобзарством та вишивкою білим по білому подано на розгляд Міністерством культури та інформаційної політики України. 

Анна Котліна — майстриня, яка вже понад 15 років займається відтворенням традицій писанкарства. 

Колись мама привела її на гурток з розпису писанки. А тепер вона сама вчить дорослих і дітей створювати обереги з яєць. 

Вона повернула до життя писанки з колекцій Олени Пчілки. А ще встановила з учнями рекорд України з розпису писанок на Говерлі й так привернула увагу до зборів ЗСУ.

Вечорами Анна працює над новими ідеями з писанкарства, займається на скеледромі та обов’язково концентрується на вдячності за прожитий день. 

Далі — її пряма мова. 

Як підростеш, тоді й приходь

Писанкарством почала займатись завдяки мамі — вона мене привела за руку у гурток. 

Не одразу взяли. У четвертому класі прийшли до майстрині Зої Сташук у Київський палац дітей та юнацтва, а мене відправили додому, — «Підростеш, тоді й приходь». 

У шостому класі прийняли. Запам’ятався головний урок пані Зої — завжди звертатись до першоджерел. Перевіряти символи й назви. 

Вторинні видання часто додають якісь інші назви, може бути плутанина зі схемами писанкарства. 

Пам’ятаю, як сиділа над стародруками й репринтними виданнями. Хотіла дізнатись, як правильно писати символи і які кольори поєднувати на писанках. 

Пані Зоя довіряла дітям. 

Давала нам фотокопії з каталогу з описами писанок Сергія Кульжинського 1899 року.

Світлини колекцій писанок Палагеї Литвинової, Олени Литвиної, Бойківщини, Сокальщини, інших регіонів. 

Повернення до життя писанок Олени Пчілки та Пелагеї Литвинової

Колекції писанок Олени Пчілки та Пелагеї Литвинової відтворювала із замальовок. 

Складно було відтворити кольори, товщину ліній, розмір символів, дрібні деталі. 

Це відповідально, бо треба точно відтворити символ таким, яким він був сотні років тому — без «покращень». 

У давніх писанках Пчілки й Литвинової переважали геометричні символи. 

Елементи з зірками, рослинні орнаменти, дерево життя, квіти, листя. 

Оригінальні писанки цих колекцій не дожили до нашого часу. 

Але завдяки репринтним виданням маємо копії цих робіт і можемо їх відтворювати. 

Повернути до життя спадок нашого декоративного мистецтва. 

Писанки швидкоплинні, як і життя

Писанки на курячому яйці швидкоплинні, як і життя. Зберігаються 100-120 років, а далі кришаться. 

Найшвидше кришаться на перепелиних яйцях з тоненькою шкаралупою. Писанки на страусових яйцях з грубою товстою шкаралупою живуть довше. 

До наших днів збереглась писанка на гусячому яйці, їй 500 років. Яйце знайшли у Львові у 2013 році під час розкопок. 

На ній зображено безкінечник. Зараз вона зберігається в Музеї писанкового розпису в Коломиї.

Музейники зміцнюють писанки зсередини й так подовжують їх життя. 

Рекорд на Говерлі

Коли створила свою команду писанкарів, подумала, — «Чому б нам не спробувати робити писанки в якихось екстремальних умовах?». 

Наприклад… на Говерлі! 

Зібралось дев’ять людей. Вирішили акцією привернути увагу до збору на маскувальні сітки. Розробили план і пішли. 

Головною проблемою написання писанок в Карпатах стала мінлива погода. Гадали, що зранку буде сонячно і не так вітряно. Але гори вирішили по-своєму.

Інша проблема: чи нести свічки на вершину?

Бо писачки маємо нагрівати біля вогню. Це не електричні писачки, а традиційна техніка — розпис гарячим воском по пташиному яйці, як у давнину. 

Зрештою використовували пальник. 

Важливо було донести яйця цілими на Говерлу. Для розпису підготувала 50 видутих білих курячих яєць.

Взяли з запасом, на випадок, якщо потовчимо в дорозі. 

Поставили два намети, повсідались біля пальника і взялись за роботу. Кожен мав свій символ, регіональний малюнок, який хотів реалізувати. 

Запланували створити копії традиційних писанок з кожної області. 

24 області — 24 писанки, крім Криму. Там культура писанок не збереглася. А ще копії, на випадок, якщо щось не довеземо до Києва. 

Серед орнаментів були знаки з сонцем і зорями. Це давні символи життєдайного тепла і космічної енергії. 

Розписали 43 писанки на вершині та отримали сертифікат Книги рекордів України. 

Після рекорду спустились ближче до джерела, поставили намети й дивилися як згасає день.

Найпамʼятніший вечір у житті. 

Зробила вже понад 1000 писанок

Коли пишу символи на яйцях, то заспокоююсь.

Писанки створюю з внутрішнім запитом добра. Цю думку вкладаємо у роботу. 

Вловлюю ритм штрихів, закладаю думки й сенси в малюнок. 

Завжди пишу з хорошими намірами, особливо для знайомих людей. Згадую їхні емоції. 

За життя я зробила вже понад 1000 писанок. Більшість розпродала, щоб писанки йшли у світ, а не пилюжились десь у в коробці.

Мої писанки живуть в Чехії, Німеччині, Італії, Англії, Іспанії, Ірландії та Португалії. 

Деякі потрапили у приватні колекції. Деякі купували просто до Великодня.

Три роботи взяли в Музей писанки в Коломиї. Підготую писанки з Говерли й також подарую музею. 

Мандрівна майстерня

Поки що моя майстерня мандрівна. Проводжу заняття в різних містах або онлайн. 

Люди на майстерки приходять з живим інтересом. Найчастіше хочуть навчитися новому і поекспериментувати. 

Часто приходять, щоб дізнатись, які були писанки в їхній області чи населеному пункті. 

Людям цікаво дізнатися про своє коріння і написати собі писанку, як оберіг чи лист-побажання. 

Приходять і діти, і старші люди. Батьки приводять дітей і самі сідають писати. Це цікаво і зближує. 

Писанки про перший політ людини в космос

У давнину українці могли писати писанки вже на початку нового року. Хтось сідав писати ввечері на Великдень. 

У людей було домашнє господарство, хатні клопоти. Коли вся робота зроблена і природні барвники зварені, тоді ввечері жінки сідали розписувати яйця. 

Писачком, деревʼяним або металевим предметом наносили віск на шкаралупу.

Символи на писанках часто торкались вечірньої теми — це чотирикутні чи восьмикутні зірки. З темним фоном, як символом ночі. 

Зустрічала писанки 20-століття, на яких майстри інтерпретували сучасні сюжети — наприклад, про перший політ людини у космос, з космічними ракетами на зоряному небі. 

Мої вечори — це вечори інтровертки

Зазвичай мої вечори проходять наодинці із собою і котом — це вечори інтровертки. 

Щовечора записую підсумки дня. Хочу побачити, що важливого зробила для себе і світу. Концентруюсь на відчутті вдячності за прожитий день. 

Маю обов’язковий ритуал — погладити котика, поговорити з ним. Після цього вже можна лягати спати. 

Часто мій вечір затягується до першої години ночі. Після основної роботи є плани й надолужую їх ввечері. 

Це тренування на скеледромі або упорядкування думок. Можу робити в блокноті замальовки для своїх майбутніх писанок або готувати щось. 

Зазвичай готую вечерю на 2-3 дні, гарніри із салатиками чи із чимось мʼясним. 

Якщо ввечері без сил, замовляю піцу і їм зі смачним соком. Сік консервую влітку сама — виноградний чи вишневий. Або купую апельсиновий. 

Традиційні танці та камерні вечірки

Щосуботи влаштовуємо своїм гуртом традиційні танці або камерні вечірки. Збираємося у великій квартирі й проводимо час разом. 

Або йдемо в заклад з довгим столиком, щоб компанією з 7-8 людей пограти в настільні ігри. Нещодавно ось була вечірка… сала!

Якщо зустрічаюся на посиденьки з друзями, то любимо зайти в арткнигарню «Місто» з гарною мозаїкою. 

Або в нову двоповерхову книгарню Readeat. Там бувають вечори джазу, навколо багато книг. Подобається звідти спостерігати за вечірнім містом. 

Сумую за часами до великої війни

Мої вечори змінюються з плином життя: якісь захоплення залишаються у минулому, а якість зі мною надовго. 

В 11 класі вечорами я ткала невеличкі панно.

Запам’яталось, як вечорами готувалась до ЗНО. Паралельно слухала аудіокниги, музику чи подкасти. Це були вечори шкільної безтурботності. 

Сумую за вечорами до повномасштабного вторгнення росії. 

Тоді можна було спонтанно зірватися і поїхати з друзями мандрувати Україною. 

Чи допізна погуляти ботанічним садом ім. М. М. Гришка і ніхто не обмежував тебе комендантською годиною. 

Або спокійно піти дивитися на зорі вночі й не боятися тривог. Тоді вечори були безпечнішими. 

Добре там, де я зараз

Окремих місць сили в Києві чи деінде у мене немає. 

Мені добре там, де я зараз. 

Дивлюсь на небо, відчуваю тепло, слухаю птахів, ловлю останній теплий промінчик дня ввечері. 

Це дає внутрішню опору, наповнює мене спокоєм й силою. 

Віта Корнієнко

журналістка «Вечора»