«Мавка. Справжній міф» — чи справді це новий жанровий фільм, якого Україна давно чекала?

Компанія Film.ua відкрила 2026 рік дорослим ігровим фільмом про мавок — романтичним фентезі, натхненним слов’янським фольклором, а не п’єсою Лесі Українки. Вийшло живе, харизматичне і місцями абсурдно рекламне кіно, яке українські глядачі, схоже, давно чекали. Рецензію на фільм опублікувало Суспільне Культура.

Студенти-біологи, Русалчин тиждень і несподіваний роман

Четверо студентів-біологів разом із викладачем Борисом Олександровичем (Володимир Довженко, відомий за серіалом «Ховаючи колишню» та стрічкою «Десятеро блогерят») вирушають у лісову експедицію. Місцеві жителі їх попереджають: на Русалчин тиждень краще триматися подалі від лісових озер — саме тоді мавки нібито виходять на полювання, залоскочуючи жертв до смерті й затягуючи їх у темні води. Поліцейські теж стурбовані. Та хто прислухається до попереджень у фільмах жахів?

Протагоністів, либонь, рятує лише щасливий випадок: один із хлопців, Лук’ян (дебютна роль Івана Довженка), знайомиться з мавкою (Аріна Бочарова) — і між юним біологом та надприродною красунею зароджується несміливий, але напрочуд милий роман. Атмосфера холодно-синього лісу, перші побачення з потопельницею і задерикуваті друзі навколо — усе це подекуди нагадує «Сутінки» у слов’янських декораціях, і це, як не дивно, комплімент.

Не Леся Українка, а справжній фольклор

Сценарист Ярослав Войцешек — той самий, що писав анімовану «Мавку. Лісову пісню» 2023 року — цього разу свідомо відійшов від класичного сюжету. У цьому світі мавки — не берегині лісу й не духи природи. Це душі дівчат, що потопилися через нещасне кохання. Такий образ насправді ближчий до автентичної слов’янської демонології: подібні водяні духи, пов’язані з трагічним коханням та загибеллю у воді, присутні у фольклорі багатьох народів — від українських русалок до скандинавських ніксів і фінських веденнейто.

Щоб побудувати внутрішньо логічний містичний світ, режисерка Катерина Царик та команда залучили фольклориста Володимира Галайчука, автора книги «Відьма в народних уявленнях українців». Результат помітний: різні потойбічні істоти у фільмі мають власну природу і взаємостосунки. Русалки тут — центральні антагоністи, хоч і доволі шаблонні, з однобокою мотивацією.

Дебютанти, харизма і продактплейсмент у кадрі

Режисерка Катерина Царик до цього переважно знімала музичні кліпи — і це відчувається у виразному візуальному стилі стрічки. Операторська робота подекуди надто «комерційно» безпечна й передбачувана, але загалом — охайна і якісна. Спецефекти також не підводять.

Акторська гра неоднорідна: там, де Довженко-старший ділить кадр із молодшими дебютантами, різниця у досвіді відчутна. Проте це компенсують природність мовлення і та рідкісна для українського кіно відчутність живих людей на екрані. Найприємніше відкриття — Аріна Бочарова: їй вдається переконливо провести трансформацію мавки від загадкової надприродної істоти до закоханої дівчини з людськими емоціями.

Окремий — і невеселий — сюжет фільму: реклама. Продактплейсмент тут присутній у такій кількості, що подекуди здається пародією. Камера акуратно виловлює косметичні бренди, банківські логотипи і — найкраща сцена — під час нічного нападу потойбічних істот фокусується не на емоціях жертви, а на брендованій пачці чипсів, яку та впускає під час втечі. Якщо це ціна якісного виробництва без державного фінансування — доведеться змиритися.

Вирок: не «Штольня», але краще

«Мавку. Справжній міф» часто порівнюватимуть зі «Штольнею» Любомира Левицького (2006) — першою помітною спробою українського кіно освоїти комерційний жанр з фольклорним підтекстом. Обидва фільми поєднують біль і гумор, натягують голлівудські формули на українську реальність і не претендують на фестивальні нагороди. Але якщо «Штольня» сприймається як хиткий, аматорський, проте зворушливо сміливий перший крок, то «Мавка» 2026 року — це вже впевнений і спокійний рух у передбачуваному, але потрібному напрямку. На міжнародних фестивалях її не побачимо. Зате в кінотеатрі в компанії друзів — саме те.

Media Vechir

журналіст