Онлайн-вечірки, важливі прем’єри та алкоголь різних країн: як організатори Docudays UА проводять вечори фестивалю 

З 2 по 8 червня у київському кінотеатрі “Жовтень” триває міжнародний фестиваль документального кіно Docudays UA. 

Це ювілейна подія — цьогоріч їй виповнюється 20 років. За такий проміжок часу фестиваль встиг перерости в масштабний захід з документальними фільмами світового рівня, пережити пандемію та повномасштабне російське вторгнення. 

Як організатори проводили вечори під час Docudays раніше та наскільки іншими вони стали цьогоріч? “Вечір” розпитав в директорки індустрійної платформи DOCU/ПРО Дар’ї Бассель та програмної директорки Юлії Коваленко. 

Дар’я Бассель

директорка індустрійної платформи DOCU/ПРО

Я почала працювати на Docudays у 2011 році — тоді фестиваль був маленьким, швидше маргінальним, але дуже веселим. Єдиною головною локацією слугував Будинок кіно у Києві. Тоді ми могли там палити, а ще прекрасно працював наш улюблений бар, де головними складовими меню були тістечка, коньяк і кава. Так і розважались. 

На фестиваль приїжджали представники української кіноіндустрії та багато іноземних режисерів. І атмосфера була дуже сімейною, а ми — молодими й веселими. Наприкінці кожного дня приходили в офіс фестивалю — збирали там іноземців, а потім переміщалися в якийсь заклад.

Традиції фестивалю

Ми просили наших іноземних гостей заздалегідь принести алкогольний напій, найбільш характерний для їхньої країни.

Потім збиралися на вечірці, по колу куштували ці напої та знайомились одне з одним. 

Однак з часом ми подорослішали та стали більш спокійними. Тому до повномасштабного вторгнення фестиваль уже проводився більш виважено. А цьогоріч на все впливає комендантська година, та і не у всіх є сили та бажання святкувати. 

Проте підготовка до фестивалю — особливо останній тиждень перед подією — особливо не змінилась. Як завжди, ми працювали максимально багато годин на добу. Цьогоріч я була в офісі з 9 ранку до 10 чи навіть 12 вечора. Єдине — раніше офіс перетворювався на мурашник. Тепер усі звикли до онлайн-режиму, тому часто не працюють саме офлайн.

Для мене перший по-справжньому фестивальний вечір — яким він був у минулі часи — стався в суботу під час прем’єри фільму Мстислава Чернова “20 днів у Маріуполі”. Це дуже емоційний показ, який зібрав повну залу та важливих гостей. 

Зібрати документалістів, які творять історію

Тому фестиваль Docudays UА і особливий — нам вдається зібрати українських документалістів.

Вони зустрічаються з аудиторією, обмінюються енергією, думками і почуттями.

Найкращі фільми ми намагаємось поставити на вечір, щоб якомога більша аудиторія змогла на них потрапити. Тож глядачі точно не розчаруються в пізніх сеансах. Цьогоріч майже всі кінострічки в програмі рефлексують про війну — їх часом складно дивитись, але нам важливо не відштовхувати цю тему. Натомість ми хочемо зрозуміти, що з нами відбувається. А фільми та зустрічі з їхніми авторами точно з цим допоможуть. 

Юлія Коваленко 

Програмна директорка 20 Docudays UA

Я долучилася до Docudays у 2016 році ще редакторкою фестивалю і, здається,  модераторкою деяких показів. Пам’ятаю, що вранці збиралися на каву з режисерами, де обговорювали їхні фільми, тому я переживала, щоб не засиджуватися вечорами. 

Але так насправді не працювало — ми зустрічали багатьох друзів, йшли з ними в бари й були там до останнього. А вранці говорили про надвисокі теми.

Потім вже трохи спокійніше проводили вечори. Основні зміни сталися у 2020 році з приходом пандемії. Я тоді приєдналася до команди як програмерка Docudays, а фестиваль проходив онлайн. Тому мені було особливо сумно через такий формат. Проте наша команда та режисери збиралися на онлайн-вечірку з келихами вина — ми намагалися одне одного підтримати, і в цьому теж була своя чарівність. 

Як вплинула війна на фестиваль?

Цьогоріч фестиваль проходить у розгорнутому форматі, проте мені вже важко залишатися окремо на вечори.

Напевно, це додалася втома за роки онлайну та повномасштабне російське вторгнення. 

Коли я працювала редакторкою у 2016 році, то була сповнена сил, ентузіазму та максималізму — проводила свої вечори перед фестивалем за ноутбуком, вичитуючи все до останньої літери.

Пам’ятаю, що зідзвонювалася тоді з програмною директоркою о 9-10 вечора — ми проходили всю програму фестивалю, каталоги та верстку, і це навіть викликало відчуття, що я була долучена до чогось дуже класного. 

Уже програмеркою проводила вечори за переглядом фільмів — це інколи переростало в якийсь марафон, коли я просто тижнями дивилась кінострічки онлайн. Така діяльність теж викликала захоплення. 

Однак упродовж останніх трьох років я вже відчуваю, що вечори — це якась важлива частина життя, в якій треба виділяти час собі та відпочивати від ноутбука.

Все офлайн-спілкування дуже цінне

Для мене вечір відкриття — це можливість зібратися разом і відчути, що ми не самотні й маємо людей поруч.

Дуже цінно, що все відбувалося офлайн, а я мала можливість побачити дорогих мені людей. 

Прем’єра Мстислава Чернова “20 днів у Маріуполі” була сповнена магії — повна зала людей здавалося ніби одним організмом упродовж фільму та його обговорення. Режисер не намагався спростити речі, додати неправдивого оптимізму там, де його нема, і разом з цим не експлуатував дуже болючі теми. Він також зібрав людей, які залишалися в Маріуполі впродовж тривалого часу — наприклад, працівників лікарень, які допомагали пораненим. Вони мають велику мужність у серці, і я пишаюся, що стояла з ними в одній залі. Я вчора сподівалася тільки перевірити, чи все добре з показом, а простояла на ньому дві години, бо не могла відірватися від екрана. 

“Вечір” є інформаційним партнером цьогорічного фестивалю Docudays UА.

Тому ми також писали про фільм Дмитра Грешка “Король Лір: як ми шукали любов під час війни”.