П’ять романтичних комедій, які пахнуть весною — легкі, теплі та глибші, ніж здаються

Романтичні комедії часто недооцінюють — мовляв, легкий жанр, нічого серйозного. Але саме вони вміють говорити про найважливіше: пошук себе, стосунки, що вигоріли, мрії, за які доводиться боротися щодня, і кохання, яке з’являється тоді, коли його найменше чекаєш.

Навесні, коли світ прокидається й хочеться чогось живого й теплого, саме такі фільми потрапляють у точку. Ми зібрали п’ять стрічок, які варто переглянути — з горнятком чаю, ковдрою та без жодних планів на вечір.

Їж, молись, кохай (2010) — подорож до себе через три країни

Елізабет Гілберт має все, чого, здавалося б, достатньо для щастя. Хороший чоловік, стабільне життя, зрозуміле майбутнє. Але всередині — порожнеча. Одного дня вона вирішує зупинитися й почати спочатку — і просто їде. Італія, Індія, Балі. Їжа, медитація, кохання.

Фільм, знятий за автобіографічним бестселером, — це не туристичний ролик і не банальна «жінка знайшла себе». Це чесна розмова про те, як важко відмовитися від чужого сценарію й почати писати власний. Після перегляду хочеться або забронювати квитки, або принаймні приготувати щось смачне.

Чого хочуть жінки (2000) — комедія, яка серйозніша, ніж здається

Нік Маршал — успішний рекламник, впевнений у собі настільки, що це вже межує з карикатурою. Жінки для нього — загадка, яку він не надто прагне розгадувати. Але після курйозного нещасного випадку він раптом починає чути жіночі думки — буквально.

Те, що починається як фарс, поступово перетворюється на щось цікавіше: чоловік, який ніколи не слухав жінок, змушений їх почути. І змінюється. Мел Гібсон у цій ролі — несподівано органічний, а сам фільм досі залишається одним із найрозумніших представників жанру романтичної комедії початку 2000-х.

Ла-Ла Ленд (2016) — про мрії, ціну кохання і джаз

Себастьян хоче відкрити джаз-клуб. Мія мріє стати актрисою. Обоє борються щодня — з відмовами, безгрошів’ям і сумнівами. А ще вони закохуються одне в одного.

Дем’єн Шазель зняв фільм, який водночас є мюзиклом, мелодрамою і роздумом про те, чим доводиться платити за здійснення мрій. Картина зібрала рекордні шість премій «Оскар» за одну церемонію і справедливо вважається однією з найкращих стрічок десятиліття. Але головне — вона залишає після себе той рідкісний стан, коли хочеться і плакати, і діяти.

Велика риба (2003) — казка, яка виявляється правдою

Вільям Блум усе своє дитинство слухав неймовірні історії від батька: про гігантського сома, білих магів і жінку, яку той підкорив тисячею жовтих нарцисів. Дорослий Вільям вважав це нісенітницями звичайного комівояжера, схильного до прибріхування.

Але після смерті батька все змінюється. Тім Бертон — режисер, якому немає рівних у жанрі магічного реалізму, — знімає фільм про те, що межа між казкою і правдою куди тонша, ніж нам здається. Це кіно про батьків і дітей, про пам’ять і про те, як ми розповідаємо власне життя. Один із найтепліших фільмів у кар’єрі Бертона.

Весняні надії (2012) — 30 років разом і спроба почати заново

Арнольд і Кей прожили разом три десятиліття. Вони не сваряться, не зраджують — просто живуть поруч, як два чужі люди під одним дахом. Кей вирішує, що так тривати не може, і переконує чоловіка поїхати на інтенсивну сімейну терапію до курортного містечка.

Меріл Стріп і Томмі Лі Джонс грають пару, яку впізнають багато глядачів — не через пристрасті, а через цю тиху відчуженість, яка поступово з’їдає стосунки. Фільм не дає простих відповідей, зате ставить правильні питання. Після перегляду хочеться зателефонувати близькій людині й просто сказати щось хороше.