«Рідні на “святій Галичині” змирилися, що я ліплю груди»: як проводить вечори майстриня «сісяо»-кераміки Аріана Люба

Що спадає на думку при згадці про кераміку? Звичайні глечики, миски чи горнята?

Втім, це мистецтво давно розширило свої межі й охоплює набагато більше, ніж звичайні побутові речі.

26-річна гончарка Аріана Люба з Тернопільщини створює ніби й звичайні чашки, але у формі… жіночих персів!

«Страшуся, що дорікатимуть: мовляв, сексуалізую жіноче тіло.

Але я, навпаки, ліплю різні цицюні, щоб кожна жінка могла знайти свою форму й полюбити своє тіло», — каже майстриня.

Вона розповіла «Вечору» про те, як зробила першу чашку-груди, скільки коштують її вироби, що читає і дивиться вечорами. Та за що любить гори.

Далі — її пряма мова. 

Чоловік замовив глину і сказав: «Твори!»

Ніколи не думала, що кераміка стане великою частиною мого життя.

Усе почалося з епідемією ковіду.

Звільнилась із «токсичної» роботи, усі сиділи вдома на карантині.

Давно думала про ліпку з глини, чоловік замовив глину і сказав, — «Твори!».

Вирішила зробити своє перше горнятко на подарунок подрузі.

Вона любить креативні подарунки, зроблені власноруч.

Подумала і зробила чашечку з грудьми, таким, як у неї — схожими за формою, пірсингом і татуюванням.

На її дні народженні всі були в захваті від горнятка!

Ці відгуки надихнули, вирішила зайнятися керамікою.

Почала читати книги про кераміку, дивитись відео на ютуб — розвиватись у цій темі.

Боюсь, що звинуватять у сексуалізації жіночого тіла

Моя ціль: робити якомога різноманітніші форми грудей, різних кольорів.

Щоб кожна могла знайти свої, впізнати себе.

Боюсь, що мене звинуватять у сексуалізації жіночого тіла.

Але я, навпаки, ліплю різні цицюні, щоб кожна жінка могла знайти свою форму.

Полюбила своє тіло і дбала про нього.

Найчастіше чашечки замовляють жінки для себе чи для подруг.

Часто це мами, які годують дітей, чи ті, які хочуть навчитися сприймати себе.

Адже ми не обирали собі тіло, а стереотипи у світі є різні.

Щаслива, що ми потроху відходимо від цих стандартів «ідеальної людини». Вчимося жити життя для себе, себе любити.

Буває, що жінки замовляють горнятко зі своєю формою грудей для своїх чоловіків.

У кожну чашечку вкладаємо листівку-нагадування про те, як важливо ходити до лікаря та проводити самообстеження грудей.

Також роблю горнята із мастектомією грудей.

Це хірургічна операція з видалення молочної залози. Один зі способів лікування раку.

Була клієнтка, яка приїхала до мене з Німеччини. Їхала через Тернопіль і завітала в майстерню.

Вона два роки боролася з раком. Сказала, що моє горнятко давало їй сили, щоб не опустити руки. Для мене це історія до сліз.

Допомагає «магія температури»

Від шматка глини до готової кераміки — довгий і складний шлях.

Щоб створити виріб із глини, потрібна спеціальна піч із високою температурою.

Наприклад, сьогодні я зліпила чашечку. Тоді чекаю десять днів, щоб вона висохла.

Потім «печу» чашку в печі вісім годин за температури близько +1000°C. Ще треба чекати добу, щоб вона охолола.

Після глазурую спеціальним порошковим битим склом і знову в піч на добу.

Називаю це «магією температури»: після печі горнятко стає глянцевим.

Зараз працюю так: три тижні роблю вироби, тиждень усе глазурую.

І от у перших числах наступного місяця в мене оновлення. Я все публікую в інстаграм, або даю партнерам для продажу.

Ось так люди і знаходять свої горнятка.

Ціна чашечки — ₴750.

Хочу тонну глини з Донеччини, щоб просто була

Використовувала глину зі Слов’янська, з Донеччини.

Коли почалося повномасштабне вторгнення в їхній завод прилетіла російська ракета й пошкодила всю техніку.

Півтора року вони взагалі не працювали.

Замовляла італійську, німецьку, польську глину. Але кращої за нашу не було.

Тут питання навіть не в ціні. Той, хто дійсно цінує мою творчість, готовий заплатити ті гроші.

Це наш матеріал, місцевий. І звикла до нього, розумію, як із ним працювати.

Я щаслива, що зараз завод на Донеччині відновився. Хочу закупити тонну нашої глини, щоб вона в мене просто була!

Можу перенервувати, коли закінчується глина й ти не знаєш, що робити.

З натхненням важко, щодень — болю по вінця

З війною складно шукати натхнення, у кожному дні болю — по вінця

Проте замовлення, люди, які купують чашки — усе це підтримує на плаву.

Мої «циці» вже поїхали в Японію, Ірландію, США, Францію, Канаду, Туреччину й Литву.

Є пара в Люксембурзі, яка час від часу замовляють 5–10 горняток і там їх продають.

Нещодавно мені ця дівчина писала. Вона місцева, але написала щирі «оди любові» моїй творчості, мріє приїхати в Україну.

Коли починала, то й гадки не мала, що ці чашки, ці груди комусь будуть такими важливими.

Мої рідні на «святій Галичині» змирились, що я ліплю цицюні.

Мій вечір — це про відпочинок. О 19:00 починається «розслабон».

Мій вечірній ритуал — перегляд фільму, серіалу разом із чоловіком.

Нині дивимося «Декстер». Перед цим переглядали «Падіння дому Ашерів» та «Привиди будинку на пагорбі» — це легкі горори.

Також рекомендую переглянути серіал «Оленя». Сюжет на реальних подіях, а режисер Річард Гадд грає головну роль Донні Данна.

Люблю дивитись так: один серіал, від якого не можна відірватись, інший для фону під час роботи.

Люблю читати. Взимку взагалі неможливо спинити.

З останнього — «Брама Європи» історика Сергія Плохія. Мені цікаво розбиратися в українській історії, що і як було. Цікаві традиції предків.

Перед цим читала «Вісім релігій світу» американського релігієзнавця Стівена Протеро.

Про іслам, про буддизм, інші віровчення. Цікаво розібратися у всіх релігіях.

Я зі «святої Галичини» — нас із дитинства привчали ходити до церкви. Коли подорослішала, то задумалась, — «Треба якось глибше вивчити це питання».

На вечерю щось «лайтове»

Коли є нагода й бажання, йдемо на вечерю в ресторан італійської кухні «Antica eatery» (відкрився 2023 року у Тернополі — ред.).

Але частіше замовляємо їжу на вечерю або самі готуємо. Запікаємо курочку, щось «лайтове».

Зізнаюсь: обожнюю картопляне пюре з оселедцем!

Приготування їжі в нашій сім’ї — окремий ритуал. Та і взагалі, прибираємо, проводимо вільний час разом.

Обожнюю еспресо-тонік. Сама себе переконала: якщо не випʼю цей напій, цілий день матиму енергію «на нулі».

Сиділи біля вогню, а до нас прийшли коні

Люблю подорожувати, найбільше — ходити в гори.

На день народження мого чоловіка пішли в гори. Ввечері запалили ватру в кемпінгу.

Був дивовижний захід сонця, у романтичній атмосфері.

І тут до нас…. спускаються звідкілясь коні.

Почали їсти стропи на наметі. Лоша вляглося прямо поряд із нами. Чоловік боїться коней і ми ніяк не могли їх спровадити. Було і страшно і смішно водночас.

Пізніше дізнались, що гуцули влітку своїх коней випускають просто в гори. От вони і приходять до людей — знайомитись.

Найкращий вечір — вечір у колі рідних. Або ж активний вечір, коли кудись їдеш і щось нове для себе відкриваєш.

Вечір дня Перемоги не буде радісним.

Ця війна забрала багато життя і показала нам, що таке смерть.

Хотіла б бути просто поруч зі своєю сім’єю.

Віта Корнієнко

журналістка «Вечора»