Сніп палили, колядували, вечерю носили: як наші предки вечорували до Різдва і під час свят

Понад сто років традиції на Святвечір в українців були насичені різними обрядами та звичаями, веселістю і забавами.

Готувалися до Різдва ретельно: вимітали, мили, готували, білили, прали, кололи свиней.

Ніхто не був самотнім під час свят – чи то вдова, чи велика родина, розповідає в інтерв’ю «Вечору» етнологиня Галина Олійник.

Винайняли хату і гайда на вечорниці

Передріздвяний період за кордоном називають Адвент. В українців – це Пилипівка. Вона раніше починалась із 28 листопада, а тепер – з 14-го.

Під час Пилипівки до Різдва відбувалось багато всього.

В центрі України існували дівоцькі та парубоцькі громади. Переважно, вступ в ці громади завершувався до Покрови.

Хлопці та дівчата винаймали хату у неодруженої жінки або вдови чи солдатки та проводили вечорниці.

Платили за хату не грішми, а вечерею.

Сходилися, коли надворі смеркало.

Перед початком Різдва дівчатам обов’язково годилось покрасуватись у новій сорочці.

Починалась Пилипівка зі свята Катерини. Це було свято жіночої долі.

Дівчата вилазили на ворота, зі звареною кашею, яку варили самі, і кликали на ворота: «Доле, доле, доле, іди до мене вечеряти».

Іноді хлопці підгавкували, ховались. Потім відразу було свято Андрія.

В центральних регіонах пекли калиту – це виключно їхня традиція.

Родинам, які не пускали дівчат на вечорниці, могли ворота зняти і вчинити якусь шкоду.

Відразу за Андрієм ішов Наум. Всім діткам, що ходили до школи, варили березову кашу. Казали: «Прийшов Наум, берись за ум!».

Далі – свято Варвари, там дівчата варили вареники жартуни чи порхуни без начинки. Якщо хто вкусив, мав на все життя кличку дідун – пурхнун.

На вечорниці дівчата приходили не з пустими руками. Брали з собою лущити кукурудзу чи квасолю, або і прялку.

Хлопці могли відразу ознайомитися з норовом дівчат, як вони реагують, як відповідають, як ходять, танцюють, готують, це була так звана довга дискотека століття тому.

Тривали вечорниці до 4 ночі, або й до ранку.

За тиждень до Різдва: як готувались

Тиждень перед Різдвом був насиченим. В наших предків було стільки справ, що ніколи було й вгору глянути. 

Перед Різдвом було два капітальних прибирання.

Господиням годилось відібрати найкращі продукти, вибрати найкращу квасолю, пшеницю, горох. Слід було накрутити ковбас, наробити шинок, голубців, силу-силенну солодощів, щоб частувати колядницькі гурти.

Слід було випрати весь одяг і випрасувати його рублем.

Білили стіни, вирівнювали підлогу за допомогою глини та конячих кізяків.

Вирівнювалась підлога вночі, коли вже всі члени родини спали.

Чоловікам родини потрібно було нарубати дрова, приготувати корм для худоби. 

Хата ставала як квітка, витягували святкові покривала та подушки, а на Гуцульщині – ліжники.

Ткацькі верстати в хатах розбирали. 

У тиждень перед Різдвом переважно намагались різати свиней в один день, щоб не зчиняти в селі галасу.

Святвечір традиції та обряди

Перший Святвечір всюди був пісним. Це – багата кутя.

Другий Святвечір – Щедрий, Маланки, а третій – голодна кутя.

По традиції на Святвечір у більшості регіонів готували 12 страв, проте в деяких селах готували 7 та 17.

У багатьох регіонах випікали обрядове печиво, яке одягали коровам на вухо чи ріг.

По традиції на Святвечір, ґазда заходив до худоби і питав: «Чи все у вас є, чи будеш ти добре ся доїла? Чи добрий я господар?».

Ще ніхто не їв за столом, але ґазда міг взяти глечик і дати худобі кожної страви по ложці, особливо куті, вареника, кашки. Він їх частував тому, що вони його годують.

Які страви готують на Святвечір 

Обов’язково по всій Україні готували кутю, борщ та узвар. Без них різдвяних свят не уявляли. Такі наші традиції на Святвечір.

Майже всюди готували вареники з картоплею та капустою, з вишнями, пампушки, ставили часник, варили кашу з гороху або квасолю.

Готували гриби, рибу, пшоняну кашу, голубці.

Ще обов’язково по традиції на Святвечір мав бути хліб. В деяких регіонах пекли три хлібини, які називали Різдво, Василь та Іван. Їх ставили один на один, та їли після закінчення свят.

Страви, притаманні для заходу України

У західних регіонах готували рідку кутю з родзинками, яку розбавляли солодкою водою із медом, а в гуцулів її розбавляли юшкою із чорносливом.

Також пекли струзлі – їх їли на другий день.

Лемки пекли хліб корочун. На Галичині м’ясо завжди вудили, тобто завішували в комині, або спеціально в бочці і тому називали полядвицею, шпондером. 

Загалом, Гуцульщина мала особливий тип страв. Тут готували кобилицю – це величезна квасоля з часником та олією, грибну юшку, кремплики – вареники з грибами. 

На Львівщині ще готували борщ з вушками, це вареники, начинені грибами та цибулею. У деякі запихали копійки.

Казали, кому попадеться вушко з копійками, той буде багатим цілий рік.

Традиції в центральних регіонах

На Полтавщині готували  борщ з линами, і переважно густу кутю.

В центрі та на сході України всі м’ясні вироби варили, закручували та випікали.

Коли сідають за стіл на Різдво

По всій Україні до вечері сідали з першою зіркою.

Збиралася вся родина за столом, святково вбрана.

Вносили кутю і сніп, адже вірили, що там живуть предки.

Господиня брала кутю та посувала по лавці, і казала до чоловіка: «Кутя на покутя». І посуває. А він: «Ні-ні, узвар», і посуває узвар. 

У центральних регіонах також існувала традиція, коли несли кутю, діти залазили під стіл та квоктали. Так робили, щоб водилися квочки і були курчата. 

Ще існувала традиція нести вузлика з вечерею після застілля всім хрещеним, бабусям. Ця традиція досі збереглась на Поділлі та на Вінниччині.

Традиції на заході України

На Львівщині Святвечір починали з куштування пахучих зубців часнику.

Їли часник зі шкіркою – так проганяли нечисту силу.

Жінки Бойківського регіону зарубували поріг. В деяких зарубували 17 січня, в деяких місцевостях на 6-го.

Ще запрошували ворогів на Святвечір, казали: «Ви, бурі, і ви, вихорі, ідіть до нас кутю їсти, як не йдете, не йдіть ні разу». Так говорили тричі.

У Гуцульському регіоні запрошували сірого вовка.

Після цього навколішки або стоячи молились і починали вечерю.

Запалювали свічки. Це було по всій Україні. Поки свічка не загасла, з-за столу ніхто не вставав. Така традиція.

Вважали, що це не є вечерею сім’ї, це – вечеря роду і за вашою спиною стоять сотні родичів.

Вечеря була довга, всі говорили, згадували щось приємне.

Не можна було сваритися, після ввечері не збирали ні ложок, ні посуду, тому господині не мали клопоту.

Предки вірили, що вночі померлі прийдуть ще раз на вечерю.

Раніше обов’язковою умовою було не спати до ранку, бо «проспите маєтки та щастя».

Вранці йшли на  богослужіння, і після вже лягали спати.

Але 18-19 століття внесли свої корективи і переважно йшли на нічну різдвяну літургію, а потім лягали спати.

Коли коляда: що співають на святий вечір

Колядувати в центральних регіонах України починали на другий день після Святвечора. Натомість у західних колядували вже на Святвечір. 

У Космачі на заході України спершу колядувати ходили діти, так звані янголятка, дівчатка до 8-ми років.

Пізніше ходили хлопці старші – гайдуки.

А ввечері о 23:00 приходили королі і королиці.

Це хлопці та дівчата, які вечеряють окремо від родини. Вони спеціально заходили до ґазди затанцьовувати коляду.

На Різдво з’їжджалась до батьків вся родина. Свята святкували довго, ходили в гості з дня у день аж до Водохреща. 

Ніхто не залишався вдома один, приходили хлопці та вертепи.

Навіть якщо хтось знав, що десь є вдова без дітей, до неї обов’язково приходили та колядували.

У західних регіонах під час  свят ходили колядницькі гурти на церкву.

Приміром, у Криворівні збирались всі колядницькі гурти, які називались «плєс». Там були уже одружені чоловіки та жінки. В них була своя авторська коляда. 

Приходили вони під ворота і говорили: чи можна заколядувати?

Якщо відкривали двері і ворота – вас запрошували. А як ні, – просто давали гроші і не запрошували. Але колядували від хати до хати.

Ще вечорами ходили вертепи.

На Марії – другий день Різдва – у центральних регіонах виносили декілька стеблин дідуха і підв’язували в саду на дерева. Потім лякали їх сокирою й промовляли: «Як не вродиш, то зарубаю».

«Кутя зустрічалась із ковбасою» 

В центральних областях раніше 13 січня (а тепер 31 грудня) спалювали сніп. 

Це так званий Щедрий вечір, коли кутя зустрічається із ковбасою.

Батько родини першим сідав за святковий стіл, закривався варениками і питав: «Діти, чи бачите, ви мене за варениками?». А вони казали: «Ні, не бачимо». – «То дай, Боже, щоб наступний рік теж не бачили».

Ця традиція сягає тієї давнини, коли в Україні Новий рік святкували 14 березня. І це відображалось у Маланці, коли хлопці заходять в хату і заорюють першу борозну.

На Маланку дівчата мали окрему забаву: після вечері, ходили щедрувати.

Вони ходили зі своєю козою, а хлопці – із своєю.

Однією з основних дійових осіб була Коза, яка на період розігрування сцени танцювала, вмирала і знову оживала.

Та головною була Маланка. Найчастіше у неї переодягали нежонатого хлопця.

Чепурили, щоб господарі не впізнали парубка. 

Колоритною є Маланка на Буковині та Гуцульщині. Там головні персонажі – ведмеді.

Цілий день і вечір вони ходять по селу, гучно співають, танцюють. Забава була аж до ранку.

У центральних регіонах ще з вечора заготовляли зерно пшениці, аби вранці на Старий Новий рік піти посівати. І ця традиція засівання, коли дають гроші та солодощі, полюбилась дітям. 

У наших предків обряд  засівання був пов’язаний із першою борозною. Хлопці вдосвіда сідали на поріг і макогоном молотили сніп. Це зерно вважали чарівним, частину забирав ґазда, а частину – той, що перший прийшов засівати.

Далі він йшов обсівати інших і тим самим йому постійно досипали зерно на першу ниву. У деяких регіонах дідуха спалювали аж на Стрітення – 14 лютого. 

Коли Святвечір 2023, Різдво, Щедрий вечір та Старий новий рік 2024

З 2023 року українці будуть святкувати Різдвяні свята в нову дату:

• Святвечір 24 грудня,
• Різдво – 25 грудня, тобто на 14 днів раніше, ніж до цього.
• Свято Меланки припадає на 31 грудня
• Старий Новий рік на 1 січня. 

Головне фото: Відвідувачі хатнього музею Івана Гончара, студентка Київського університету Віта Цимбал та кобзар Микола Литвин на етнографічних зйомках. Обоє в національному українському вбранні. Фото Петра Моргуна, 1966 рік. Архів Музею Івана Гончара.

Надихнули вас наші давні традиції на Святвечір? Надихайтесь іще більше:

• «Українці перемогли»: репортаж з 1922 року – концерту «Щедрика» в Карнегі-Голлі

Леся Родіна

журналістка, Вінниччина