20 Грудня, 2023
наш запал
«Українці перемогли»: репортаж з 1922 року – концерту «Щедрика» в Карнегі-Голлі
Автор: Філ Пухарєв
Щедрик – це практично найпопулярніша колядка світу. Спеціально до новорічних свят «Вечір» розповідає історію культового виступу українців у США у незвичному форматі.
Сто один рік тому, у 1922-му, Український Національний Хор під керівництвом Олександра Кошиця виступив у легендарному американському Карнегі-Голлі.
Того вечора серед народних пісень в обробці українських композиторів прозвучав «Щедрик» Миколи Леонтовича.
На жаль, автор «Щедрика» не дожив до заокеанської прем’єри лише рік. Він би зрадів, якби дізнався, що для західної поп-культури той концерт став етапним.
У майбутньому українські мотиви зазвучать у джазових стандартах Джорджа Гершвіна, і навіть у саундтреку «Сам удома».
Не повірите, але напередодні різдвяно-новорічних свят із нашим кореспондетном трапилося диво. Він вирушив на машині часу на сто років назад, щоб написати репортаж із легендарного концерту українського хору в США.
Щедрика Леонтовича: історія від Європи до США
У серці американського міста Нью-Йорк, коло Центрального парку, стоїть велична будівля Карнегі-Голлу. Найліпші ансамблі світу грають тут вже тридцять перший рік.
Звечора 5 жовтня 1922 року над цією спорудою і над всією столицею Злучених Держав Америки (українська назва США на початку ХХ століття) здійнявся Український Тризуб.
Гордим помахом руки його здійняв Олександр Кошиць, диригент і провідник Українського Національного Хору. Та перш ніж поринути до ошатної зали, де виступала українська капела, розповідаємо, звідки і як вона взялася.
Отож, у травні 1919-го на чолі Директорії Української Народної Республіки стає отаман Симон Петлюра. Він постановляє, що звістку про Україну має рознести по світах легкокрила вкраїнська пісня.
Відтак звертається за поміччю до Олександра Кошиця, очільника музичного відділу Міністерства Мистецтв України, диригента та й просто гарного музики.
«1 січня 1919 року Петлюра, звертаючись до мене, сказав: «Через тиждень щоб була зорганізована для закордонної подорожі Капела», а то, — добавив сміючись, — розстріляю!»
Зі щоденника Олександра Кошиця
За три роки Українська республіканська капела дала зо 200 концертів у 10-ти країнах Старого Світу (колишня назва Європи). Під орудою Кошиця нині виступають коло 100 співаків.
Найдужче з репертуару ансамблю европейській публіці та критиканам полюбився «Щедрик» в обробці подільского композитора Миколи Леонтовича.
Нагадаємо, 23 січня 1921 року Микола Дмитрович трагічно загинув у батьківській хаті від рук негідника на ймення Афанасій Грищенко (імовірно, був агентом НКВС, що ліквідував Леонтовича). Світла пам’ять творцеві!
Але вернемося до героїв сього рев’ю. Бо вже по всьому світі збурюють вони овації достойної публіки.
«Bravo!!!», — сей комплімент у книзі відгуків про концерт українців лишила знаменита прима Айседора Дункан по тому, як почула їхнє виконання «Марсельєзи» у Парижі.
Тим часом Олександр Олесь, — український літератор в еміграції, — палко вітав земляків на концерті в Австрії.
Це знову сон! Ні, ні, кохані
Ви знов вернули все мені
І засвітили знов в тумані
Давно погашені вогні…
І Україна із пожежі
Безсмертним феніксом летить!
Горять і світять її вежі
Круг неї цілий світ шумить!
(Олександр Олесь. Присвята українським солов’ям)
В Англії з капелою трапилася сміховинна оказія. Вокалісти мали співати англіцький гімн, але мови не знали. Тож заспівали гімн Швайцарії, який вивчили до минулої концерти. На щастя, поважна аудиторія ніц не запримітила, вітаючи хористів дужими оплесками.
«Українці прийшли і перемогли! На жаль, занадто довго ми про них не знали і тяжко кривдили, коли несвідомо і без інформацій з’єднували їх проти волі в одне ціле з народом російським» (З рецензії чеського часопису Hudebni Revue, травень 1919-го)
«Якби пісня була державою, то Україна ще вчора посіла би перше місце між народами» (Berliner Zeitung am Mittag, 29 квітня 1920-го)
«Якщо Уряд молодої Української Республіки береться за кожну справу з такою енергією, як він береться до музики і співу, то можна сказати напевно, що він скрізь матиме успіх» (The Daily Telegraph, 4 лютого 1920-го)
Як американський концерт «Щедрика» вплинув на поп-музику
Врешті, осені 1922-го Український Національний Хор під орудою Кошиця перетнув океан, щоб потішити своїм співом Американський континент.
Попри те, настрій українських співаків був невтішним.
Поки вони виступали на чужині, Вкраїнську державу безжально розчавив брудний большевицький чобіт.
Та не згинув вільний народ, не згинула і його пісня! Нині з польського екзилю добрим словом і грубим грошем ансамбль підтримує високодостойний пан Симон Петлюра:
«Можемо запевнити, що ми тут […] стежимо за Вашими виступами, радіємо Славі Вашій і шлемо свої найкращі чуття в благословенство у вашій діяльності!»
Лист Симона Петлюри до Олександра Кошиця, 5 лютого 1923 року)
На америцьку землю Український Народний Хор прибув ще при кінці вересня.
Як повідомляють інформатори, протягом сього часу музики робили фонографічні рекорди у студії компанії «Брунсвік».
Чотирма грамплатівками вийде сукупно 10 пісень хору. Серед них, зокрема, знаменитий «Щедрик», «Ой сивая зозуленька», «Коломийка» та інші.
Нарешті, пообіді 5 жовтня на клясично оздоблену сцену Карнегі-Голлу виходить Український Національний Хор під проводом Олександра Кошиця. Співаки ще й не зачали співати, а українська діяспора в залі вже вітає їх гучним: «Слава!».
У першому відділенні прозвучали головно духовні наспіви на музику Миколи Леонтовича, Миколи Лисенка, Кирила Стеценка, Олександра Кошиця та інших велетів української музики.
Мельодії ці по вінця просотані мінорами. Але задавнений український сум видається у них не аж таким тужливим і фаталістичним, як, наприклад, у росіян.
Сказати б, навпаки, — лунає він велично і якось навіть світло. Певно, се так звучить слава київських князів, і лицарська доблесть січового козацтва. Се так звучить Вкраїнська Свобода!
Щедрик Леонтовича: історія про те, як реагувала іноземна преса
«Ваші газети називають нас росіянами, але вони помиляються. Ми українці, хоча Совєти й урядують у нашій країні […] Америка дуже гарна і ми б хотіли бачити нашу країну на неї схожою. Сподіваємося, що одного дня ми знову матимемо власний Уряд і будемо подібними до вас» (Інтерв’ю Українського Національного Хору для The Dallas Morning News, 4 грудня 1922 року)
Опісля антракту співають колядки, веснянки, колискові. Пісні ці так зачудовують спраглу до прекрасного душу, що поволі линеш думкою до щоденного українського життя.
Осьо коло хати квітнуть вишневі сади, ген за деревами виринають золоті бані великодніх храмів, а ось і ряджений вертеп із Зіркою чимчикує щедрувати крізь снігову завію…
Дивовижно, як це диригент керує ансамблем без палички, лиш плавно водячи руками по повітрю.
Мов би й не грає, а стелить м’яку перину для десятків слухачів у залі, що стужилися за далеким українським порогом.
Хто сказав, що дитинство зникає? Український Хор продемонстрував, що молодість і безпосередність можуть існувати не лише в людині, але й в націях. Рідко коли прихильники музики мали більше задоволення
The Washington Herald, 20 жовтня 1922 року)
Концерт скінчився, але публіка не вгаває. Просять біс.
За кілька ментів музики справді вертаються на сцену.
За другим разом грають колискову «Ой ходить сон..» в обробці Кошиця та знову «Щедрик» Леонтовича.
Ми заслухалися тими мельодіями, і насмілимося потвердити: такої легкості американській музиці наразі дуже бракує.
Вони представили нашій країні не лише найкращий спів, який ми тільки чули, але й нанесли Україну на артистичну мапу світу, як залюблену в музику націю. Це в той час, як ми вважали її за спустошену землю бродячих козаків і сільського люду
The San Francisco Journal, 1 лютого 1924 року)
Такої ж опінії притримується один із відвідувачів імпрези, 24-річний піаніст із Брукліна на ймення Джордж Гершвін.
Молодий чоловік єврейського походження зізнався нам, що має далеких родичів з Одеси, тож вкраїнський мелос йому не чужий.
«Цього вечора мені відкрилася справжня пісенна краса. Краса, в якій я почув голоси минувщини. Мрію, що так звучатиме і моя музика», — каже наш співрозмовник.
Тож солідарно із паном Гершвіном висловлюємо палку надію, що америцькі музики візьмуть до прикладу українські наспіви, і що «Щедрик» та інші прекрасні речі хору Олександра Кошиця почує весь цивілізований світ!
Від автора:
Репортаж написано на основі матеріалів проєкту «Світовий тріумф «Щедрика». 100 років культурної дипломатії України». Наведений у тексті фактаж — не фейк, а прямі цитати з рецензій закордонної преси на концерт хору Кошиця.
Єдине, що ми дозволил собі вигадати — слова Джорджа Гершвіна (хоч сам класик американського джазу підтверджував, що надихався українськими колисковими в пізнішій обробці Олександра Кошиця). А рік потому американець українського походження Пітер Вільговський запозичив мотив «Щедрика» для різдвяної пісні Carol Of The Bells. Нині ми чуємо її щороку перед святами, коли малий Кевін Маккалістер розставляє пастки для «Мокрих бандитів».
Таким був виступ Українського Національного Хору 5 жовтня 1922 року в американському Карнегі-Голлі. Непоганий видався вечір, еге ж?
Фіксуємо, щоб не забули:
- Щедрик хто написав? Композитор Микола Леонтович
- Історія Щедрика Леонтовича – це історія набагато глибша за просто пісню, це була частина української культурної дипломатії.
Фото та ілюстрації — з проєкту «Світовий тріумф “Щедрика”», ukrainer.net
