Соцмережі гудять через допрем’єрний показ «Хазяїна» в театрі на Подолі: репортаж «Вечора», який був на виставі

За квитками на виставу «Конотопська відьма» режисера Івана Уривського «полюють» місяцями. Настільки вона популярна.

Sold out до кінця 2023 року. Користувачі Тік-Току, тим кому вдалось урвати місця, знімають відео і хизуються читачам. І це про виставу за твором Григорія Квітки-Основ‘яненка, якій понад 180 років. 

Іван Уривський доводить, що класика може бути «в тренді». Тепер же режисер презентував нову виставу за іншим класичним твором – «Хазяїн» Івана Карпенка-Карого.

Допрем’єрний показ відбувся 24 листопада в Театрі на Подолі. На ньому побував і «Вечір».

А після показу спалахнув скандал через «Зеленського» і «Залуського», перебиваючи всі інші сенси вистави.

У репортажі «Вечір» виправляє цей перекос і розповідає про виставу, а також пояснює, чому після прем‘єри виник скандал і чи вартий він аж таких землетрусів у коментарях.

Дія 1

Вечірня вулиця. Фойє театру.

Ява 1: запрошення

Перехожі підсвічують Андріївський узвіз ліхтариками телефонів. Будинки похилого віку лягли спати, а вуличні музиканти награють колискову.

Не спить лише Театр на Подолі. Сьогодні тут свято – прем‘єра вистави «Хазяїн».

Фасад зі старої вживаної цегли підкреслюють строгі, неонові лінії. А зсунута верхня частина будівлі натякає глядачам, що академізм тут не варто шукати.

Ява 2: кулуари

Час від часу у тепле фойє залітає вечірня прохолода з вулиці. Гості штовхають двері туди-сюди.

Поступово театр наповнюється солодкими парфумами і жвавим, але стриманим, галасом. 

Кулуари Театру на Подолі відрізняються від звичних фойє. Розставлені стільці по периметру нагадують глядацьку залу, а просторий центр скидається на сцену.

Глядачі можуть ходити поміж колон та відчути себе акторами, а можуть спостерігати, сидячи на стільцях. Все залежить від точки погляду і бажання людини в конкретний момент. В цьому театрі гра починається зі входу.

Ява 3: буфет

Гості самі обирають, у що грати: кіно, театр і жанр. Прихильники «Кабаре» і чорно-білого ретро відправляються до буфету. Тут не тільки годують, а ще й наливають коктейлі в оригінальній інтерпретаціїї. Що в меню театру на Подолі?

Театральні коктейлі по текстам класиків:

• Сто тисяч – Іван Карпенко-Карий (горілка, сік, лід) – 150 грн
• 1984 – Джордж Орвелл (джин, сік, лід) – 150 грн
• Імітація – Іван Франко (просеко, мартіні, лід) – 150 грн

Цінник закусок від 60 до 170 грн. А вино та ігристе по 100 грн. Традиція перекусу перед виставою тягнеться з зародження театру, містерій та жертвоприношень. Донині цей ритуал живе.

Ява 4: висхідні зірки

Зазвичай допрем‘єрні покази проводять у закритому форматі. Першу виставу грають для «своїх»: родичів, знайомих та друзів. А також для ЗМІ.

Подивитись «Хазяїн» прийшли, наприклад, висхідні зірки театру імені Франка: Олександр Рудинський та Михайло Дадалев. А також актор Дикого театру – Леонід Шеревера з вистави «Піна днів».

Хлопці ходять до театру на роботу, проте сьогодні вони – глядачі. Сидять компанією на лавці і обговорюють очікування.

«Я кожен день в театрі у себе (театр Франка), але давно не був в гостях у когось. Сьогодні вперше за великий проміжок часу прийшов в гості, на передпоказ «Хазяїн». Маю надію, що будуть хороші враження», – каже Олександр Рудинський. А після – обмінюється теплими обіймами з режисером.

Дія 2

Закулісся, конференц зал.

Ява 1 – як зробити класику «в тренді»

«Вечору» вдалося коротко поспілкуватися з Іваном Уривським.

Чому взялися за «Хазяїна», який ставлять багато років, а не за сучасну драматургію?

У нас класна сучасна драматургія, але я не мав нагоди її поставити – думаю, все попереду. «Хазяїна» взяв тому, що мені цікаво працювати з архаїчними текстами, з цією енергією, яка настоювалась понад 100 років.

З сучасною драматургією це трошки по-іншому працює. З‘являється класна п‘єса, її відразу ставить режисер. А мені хочеться, щоб пройшов час і поставити потім.

Не встигаю зловити хорошу [сучасну] п‘єсу (жартує). 

Як з класичного тексту зробити сучасну виставу?

Я перший раз роблю такий хід, де події у виставі відбуваються у часи Незалежної України. А, взагалі, ніколи не акцентував на часі. Тут мені було цікаво спробувати погратись в таку стилістику театру, нову для мене.

Як воно буде – не знаю, бо роблю це перший раз, хвилююсь. Це наша українська класика, достатньо хороше прописана та «скроєна», тому хочу зараз розказати цю історію.

Чого немає в сучасній драматургії, що є в класиці?

В хорошій сучасній п‘єсі є все, що є в хорошій класичній. Через деякий час сучасна драматургія, наприклад: «Погані дороги» Наталки Ворожбит або «На початку і наприкінці часів» Паші Ар‘є стануть класичними текстами.

Ява 2: Історія створення вистави

Робота над виставою безпосередньо на майданчику тривала 1.5 місяці. До цього режисер виношував ідеї та сенси в голові, аби якнайвлучніше передати власний задум.  

Як прийшла ідея поставити «Хазяїна»?

Завжди іду за текстом, який не знаю, як ставити.  «Хазяїн» побутовий і конкретний. Було цікаво зрозуміти, як театрально та емоційно втілити, наприклад, момент передачі хабаря.

До цього не працював з темою корупції. Це не про любов, смерть або життя, хоча в цій історії це також є.

Як обирали акторів?

Я працював в Театрі на Подолі 4 роки тому з В’ячеславом Довженком, Катериною Рубашкіною, Романом Халаімовим у виставі «Камінний господар».

Добре знаю цей театр, але обрати акторів все одно було важко. Головне – не помилитись, попасти в типажність. Коли починаєш ставити історію, то в тебе є концепція, але ще не розумієш, як воно буде розкриватись і в якому напрямку ви підете.

Тому це інтуїтивна штука – підібрати акторів, особливо два склади. Це важко, і тут немає рецепту. Дивлюсь вистави, фільми, серіали з цими акторами і так обираю типаж.

Ява 3: очікування

До кого ви хочете достукатись?

Немає такої задачі. До всіх. Я ніколи не кажу, що це вистава для 20 років або 40-60. Тільки для жінок або виключно для чоловіків – такого нема. Кожний глядач цінний: кому «зайшла» вистава, комусь ні, хтось пішов із зали. Це все частина вистави.

Це вже потім, коли вистава іде, ти можеш дивитись: хто приходить, яка вікова категорія, більше жінок чи чоловіків. До цього про це не думаю.

Бо якщо про це думати, то можеш промахнутися, і тоді вистава буде взагалі ні для кого.

Чим актуальна п‘єса?

Мені цікаво, щоб глядачі робили висновки. Мені здається, що вона, на жаль, актуальна.

Дія 3

Глядацька зала. Сцена.

Ява 1: останній дзвінок

В театрі тріщить 2 дзвінок. Глядачі сповзаються до глядацької зали, яка оснащена новітніми технологіями. Проте Івану Уривському все це не потрібно.

Режисер вже давно співпрацює з художником Петром Богомазовим.

В їхніх виставах переважають фізичні декорації, зліплені руцями.

За декілька хвилин гості тісно трамбують зал своїми тілами. І одразу переводять телефони у режим «не турбувати», без жодних нагадувань «голосу Бога».

«Гарна вистава – це та, під час якої забуваєш про особисті справи та проблеми», – каже одна з глядачок.

Вистави Івана Уривського є саме такими для багатьох його прихильників.

Звучить голос зверху. Без пафосу і наказового тону. Промовляє те про що в інших театрах замовчали б: «знімати і викладати в соцмережі – можна, діліться своїми враженням і позначайте Театр на Подолі».

Тільки спалах – заборонений. 

Роздається 3 – останній дзвінок. Світло тухне. Вистава починається.

Ява 2: ноу-хау

В оригінальному тексті «Хазяїн» історія розповідає про багатого землевласника Терентія Пузиря, який шахрайством прагне досягнути максимальних прибутків. В кінці п‘єси Пузир «лопається» від розриву нирок.

У постановці Уривського дії відбуваються у кабінеті впливових дядьків. Те, що в суспільстві звуть «нагорі».

Аби осучаснити простір, режисер придумав ноу-хау мізансцени: в окремих місцях офісу начеплені камери відеоспостереження, які транслюють зображення на екран телевізора. Навіть коли актор повернутий спиною, глядач може бачити обличчя персонажів.

Акценти залишились на місцях. У центрі уваги – Терентій Пузир і дослідження його поведінки та мотивів. Саме він є образом безчестя та безпринциповості. Людина, готова іти «по головах».

Щоправда, місцями режисер показує Пузира як тотальна самотню і нещасну людину. Намагається викликати жалість? Чи показує істинний бік таких особистостей?

Текст сильно скорочений – вибірковість автора була націлена на конкретний зміст. Страшно жити поміж людей, які ставлять себе на місце Бога і відчувають повну свободу дій.

Окрім важких сенсів, Іван Уривський сміється над цими людьми і виставляє їх готовими завжди прислужувати людині вище. І навіть самоіронізує. Глядачі вихопили і зрозуміли пасхалку про режисера з театру Франка.

Вистава перепливає з сатири в трагедію. Навіть не для персонажів, а для самих глядачів. У фіналі В’ячеслав Довженко вже в образі актора ламає стіну з глядачами з «У вас все нормально, питань немає?». І всі відповідають: «ні». Тільки потім розумієш, що питання таки є.

Ява 3: враження після

Чи вдалось Уривському довести, що класика – невмируща? Квитки у 2023 році вже розпродані – ось відповідь. В холі театру стало тихіше, аніж на початку. І в буфет вже ніхто не стояв. В очах людей з‘явились питання і роздуми.

Дія 4 – остання

Соцмережі.

Ява 1: зрада?

Уривський ввів ще одне ноу-хау: переназвав персонажа Зеленського – економа на Залунський.

В соцмережах сформувалися два табори: ті, хто вбачають в цьому зраду і цензуру, і ті, хто вважає конфлікт висмоктаним з пальця. Ось що думають про цю ситуації експерти в театральній галузі і сам Уривський.

Театральний аналітик, засновник та автор проекту «Театральна риболовля» Сергій Винниченко:

«Різні та самодостатні види мистецтва не зобов’язані відповідати уявленням різних людей про їхню «канонічність». З чого виходив Карпенко-Карий, коли обирав імена персонажам своєї п’єси – тема літературних досліджень. А сценічний продукт, залежно від бачення режисера, може слідувати за автором, або від нього лишень відштовхуватися. Як кого йменувати – окремий вибір режисера. Прикладом, у тому самому Театрі на Подолі в «Зойчиній квартирі» режисер Максим Голенко творчо підійшов у тому числі й до цього фрагменту:

Текст столітньої давнини раптово проявився додатковими фарбами сьогодення всього лише із додаванням мікропаузи, яку актор робить в прізвищі, під яким в Москві «не сховатися»: Путінковський звучить як «Путін…ковський».

Хтось інший не вдається до змін. Цей коментар даю з театрального фестивалю «Золоті оплески Буковини» у Чернівцях, де поряд зі мною – Максим Булгаков, який свого «Хазяїна» за Карпенко-Карим в листопаді випустив на сцені Луганського музично-драматичного театру. «Ми імена не змінювали. В нашій виставі прізвище економа – Зеленський» – говорить постановник.

Що кажуть провідні актори

Ірма Вітовська: «Театр – не літературне читання. Режисер має право вирішувати твір в свій спосіб і розкрити його через будь-якого героя п’єси. Не шукайте тут зради та певних моментів, що справді здаються умисними. Але здаються і є цілком несумісні. Все набагато складніше і просто. Раджу подивитись виставу, щоб скласти свій аналіз. Я збираюсь це зробити в найближчий час. Іван Уривський – самобутній режисер і один з найкращих на нашому театральному просторі».

Римма Зюбіна: «Якби ви так само активно в театри ходили, як ото срачі розводите, то знали би, що Іван Уривський – один з найкращих театральних режисерів України. Режисер – не автор тексту, але режисер – це автор вистави і крапка».

Відповідь режисера – Івана Уривського: «Хазяїн. День другий. Приходьте і робіть висновки самі. Маленьке попередження! У виставі деякі персонажі обʼєднані в один, відповідно, деякі прізвища змінені, бо не хотілось використовувати дешевий прийом і спекуляції на відомому прізвищі, щоб потішити глядача, та і в структурі вистави це виглядало б недоречно. Деякі персонажі відсутні, навіть жінки виконують чоловічі ролі. Немає елементів національних костюмів. Пʼєса сильно скорочена. Всі персонажі (особливо прізвища) пʼєси та вистави є вигаданими та не відповідають реальності і дійсності, не мають на меті когось образити чи скомпрометувати. А центральним персонажем є вівці, тому приходьте і робіть висновки самі».

Кінець.

Даня Бумаценко