Танці, карти, “думські жінки”: як 100 років тому кияни розважались вечорами

Хрещатик, як і сьогодні, так і у ХІХ столітті, був центром життя української столиці. На цій вулиці кияни могли знайти все, що їм потрібно: від білизни до ювелірних виробів, від кави до кіно. Саме там відкрили перший книжковий магазин і перші кінотеатри уже на початку ХХ ст.
Розповідаємо, де і як розважались кияни та гості у столиці вечорами.

Готелі та ресторани: де читали вірші, танцювали, вечеряли

Найкращим готелем у Києві вважали “Континенталь”, який стояв на сучасній вулиці Архітектора Городецького. У готелі було парове опалення, гаряча вода, два ліфти, електрика та вентиляція. 

Київський бомонд до ресторану приходив не лише повечеряти, а й поспілкуватись із друзями, вирішити справи. Вартість номера люкс у “Континенталі” становила 15 рублів – половина місячної зарплати простого працівника.

У підвалі готелю збирались члени клубу “ХЛАМ” (Художники, Літератори, Артисти, Музиканти). Серед них можна було зустріти Павла Тичину, Георгія Нарбута, Леся Курбаса та багатьох інших. Вечорами поети декламували свої вірші, за що отримували безкоштовну їжу – кашу, хліб та чай.

Ресторан “Прага” по вулиці Володимирській заманював відвідувачів терасою, яка розташовувалась на сьомому поверсі. У рекламі говорилось: “Той, хто не милувався панорамою міста з тераси готелю “Прага”, – не бачив Києва”.

На території сучасного стадіону “Динамо” у 1863 році французький підприємець відкрив розважальний заклад “Шато де Фльор” – “Замок квітів”. 

Кафе-шантан – так на французький манер називали музичний заклад. У ньому розміщувались ресторан, естради, де влаштовували концерти, танцювальна зала, літній театр, пивний бар. І де був єдиний парк у місті з платним входом – 40 копійок у дні найбільших гулянь. Поїсти в “Шато де Фльор” теж можна було тільки за абонементом. Він коштував від 9 до 15 рублів в місяць, залежно від кількості страв, які можна зʼїсти в день.

Іван Нечуй-Левицький описував Шато у повісті “Хмари”: 

“В Шато була велика гулянка. На афішах було оповіщено, що того вечора співатимуть в садку тірольці, потім пускатимуть шар, а в кінці всього будуть запалені бенгальські вогні й фейерверк. Народу зібралось велика сила! Все Шато на долині було залите масою публіки”. 

Де грали в карти 

Центром нічного життя міста був готель “Люнівер” на Хрещатику – збіговисько шахраїв, пройдисвітів і аферистів. Завсідником був поміщик Котюжинський – відомий картковий гравець. Подейкують, якось він затягнув піаніста Ференца Ліста до свого карткового притону й повністю розорив його. 

До слова, угорський композитор та піаніст часто давав концерти у Контрактовому будинку на Подолі.

Мемуарист Паталєєв писав, що у “Люнівері” грали на великі гроші. Ставки робили на 150-200 рублів, а виграш одразу витрачали на алкоголь, оргії та жінок.

Найпопулярнішою картковою грою був “Фараон”. Вона мала репутацію досить швидкої і азартної гри, в якій можна було втратити або виграти колосальні суми грошей. 

Основний принцип простий: гра ведеться однією колодою карт (52 карти), де кожному гравцю роздається по одній. Головна ціль – робити ставки на те, яка карта випаде наступною. Фараон (чи банк, як його ще називали) викидав карти. Якщо карта впала зліва від банку, то виграв гравець, якщо справа – банк. Для цієї гри майстерності не потрібно, вистачить лише удачі.

Крім фараона грали ще у бостон, шістдесят шість, баккару, вінт, преферанс та інші.

А от перші казино виникли на контрактовій ярмарці на Подолі. Туди з’їжджались багатії з сусідніх країн. Кредитних карток не існувало, тому гроші везли у мішках. Вдень укладали торгівельні угоди, а вечорами грали в казино.

Київський мільйонер та цукрозаводчик, а ще й затятий картяр, Лев Бродський віддав свій будинок на розі Чикаленка та Прорізної для клубу “Конкордія”. Згідно зі статутом, “Конкордія” мала на меті ” забезпечити своїм членам та їхнім родинам можливість проводити вільний від занять час зі зручністю, приємністю і користю в спілкуванні між собою”. Але спілкування було лише прикриттям. Насправді ж у картярів з’явився свій власний закритий елітний клуб.

Місця для втіхи

Хрещатик був відомий не тільки ресторанами та сінематографом, були й на ньому “думські жінки”. Так у народі прозвали панянок, які на Думській площі пропонували свої втіхи.

 У ХІХ ст. якраз біля Головпоштамту була Міська дума. А вище, на сучасному провулку Тараса Шевченка, діяли аж два борделі, які відкрила Наталія Мільштейн. До слова, тільки жінкам дозволялось керувати публічними домами. 

“Думські жінки” були такими популярними, що порядні киянки намагалися пройтися по тій частині Хрещатика та вулиці Прорізній лише в супроводі своїх чоловіків, щоб уникнути асоціацій з секс-працівницями.

Місць для втіхи у Києві було багато: Андріївський спуск, Михайлівський провулок, Михайлівська площа, парк Тараса Шевченка, філармонія та навіть готель “Давня Русь”, який був біля стін Софійської площі.

Готель був відомий як місце для веселих зборів та таємничих зустрічей коханців. Під стінами Святої Софії “заборонений плід” здавався особливо солодким.

Та справжньою “вулицею червоних ліхтарів” у Києві стала Ямська (вона, до речі, існує досі). Про неї ходила слава, як про місце веселе, але в нічну пору дуже небезпечне.

Там працювало близько 400 повій. Поділялись вони за класом та, звісно, за ціною. У такі заклади чоловіки могли прийти повечеряти та пограти в карти, а потім розважитись у товаристві “баришень”.

Вечірнє життя киян понад сто років тому було багатим і різноманітним. Вони відвідували ресторани та кафе, де веверяли екзотичними напоями та стравами. Відпочивали у комфортних готелях, в яких насолоджувались розкішшю та вишуканістю, відвідували кінотеатри, аби переглянути новітні кінострічки. І не бачили нічого поганого у вечорі за картярським столом чи у компанії секс-працівниць.

Саєнко Анастасія

історикиня, блогерка