Вечір перемоги: дивіться докфільм про історичний «матч життя» між Україною та Росією в 99-му

На ютуб-каналі «Телебачення Торонто» вийшов документальний фільм «Матч життя».

Він присвячений історичному протистоянню між футбольними збірними Росії та України у 1999-му за прохід на чемпіонат Європи.

Гра завершилася нічиєю, і в результаті самовпевнені росіяни пролетіли повз турнір, як дрон над Білгородом. Через це у росіян до сьогодні палає.

Як це було і як почувалися гравці української збірної та очевидці на трибунах? «Вечір» подивився стрічку і переказує з неї найцікавіше.

Що це був за матч

9 жовтня 1999 року на стадіоні «Лужники» у Москві відбувся футбольний матч останнього кваліфікаційного раунду на Євро-2000 між збірними Росії та України.

Попередньо збірна України здобула у турнірі чотири перемоги, а також зіграла в нічию зі збірними Франції, Ісландії та Угорщини.

Щоб пройти далі, українцям потрібно було здобути на грі з росіянами нічийний результат. Для росіян це означало виліт із чемпіонату.

На 75-й хвилині гри росіянин Валерій Карпін забив гол в українські ворота. Однак за три хвилини до кінця Андрій Шевченко зрівняв рахунок. Українець виконав штрафний удар в російські ворота, але голкіпер Алєксєй Філімонов припустився помилки і пропустив його.

Остаточний результат матчу – нічия з рахунком 1:1.

Яке політичне значення мала гра

Напередодні матчу російська пропаганда навмисно підігрівала у суспільстві ворожнечу до українців.

Наприклад, у газеті «Совєтскій спорт» (саме так – совєцкій спорт у незалежній і «демократичній» Росії) вийшов матеріал із провокативним заголовком «Бей, Хохлов! Спасай Россию!». Офіційно в ньому йшлося про російського півзахисника Дмітрія Хохлова, однак між рядків прочитувалася паралель на шовіністичний лозунг білогвардійців під час російсько-української війни 1920-х.

Імовірно, російська поразка стала потрясінням для Володимира Путіна – тодішнього прем’єр-міністра і майбутнього пезидента РФ, що був присутнім на трибунах. Після цього він не з’являвся на футбольних стадіонах ще дев’ять років.

Що кажуть про матч його учасники та очевидці

Андрій Шевченко: «Це був не футбольний, а політичний матч».

Сергій Ребров: «Це був початок відкритого протистояння між Росією та Україною. Хто ж знав, що це обернеться війною?»

Сергій Притула (волонтер, футбольний вболівальник): «І хоч на політичному рівні українці та росіяни продовжували, перепрошую, «лупитися в десна», але на рівні суспільному вже було зрозуміло, що це курс на розрив».

Юрій Дмитрулін (гравець збірної України, 1996-2004): «Росіяни кричали на нас із трибун. Але ми мусили тримати себе в руках».

Андрій Шевченко – про вирішальний гол: «Тренер сказав іти в штрафну. І я для себе вирішив, що буду бити».

Йожеф Сабо (тренер збірної України, 1996-199): «Андрій мені каже: «Пане Йожефе, ви не хвилюйтеся – зараз ми заб’ємо»».

Олександр Головко (капітан збірної України, 1999): «[Те, що зробив Шевченко] Це диво. Особливо приємно було слухати розгнівані коментарі російських коментаторів».

Георгій Судаков (гравець збірної України та «Шахтаря»): «Це була помилка російського голкіпера. Але, як то кажуть, гол не пахне».

Андрій Шевченко: «На штрафному майданчику може відбутися що завгодно. Якщо ти розумієш, як бити, щоб попасти в траєкторію воріт – у тебе завжди будуть шанси на успіх».

Олег Романцев (тренер російської збірної): «Це якийсь рок. Якась страшна катастрофа».

Олександр Головко – про візит Путіна до роздягальні українців після матчу: «Ну, зайшла собі людина невеликого зросту. Це було природньо, бо до нас заходили різні люди різного статусу. Зараз ти вже розумієш, що це за істота. А тоді – зайшов і зайшов».

Андрій Шевченко: «Я взагалі не хочу говорити про цю людину. Перепрошую, це не людина».

Сергій Притула: «Я вважаю, що того вечора наша збірна зміцнила український патріотизм не менше, а то і більше, ніж деякі державні інститути».

Фото: vogue.ua, «Футбол 24»

Філ Пухарєв