Тут тунелями їздять дрезини, а на станціях сплять кияни: як вночі працює київський метрополітен

 «Поїзд прямує в депо, звільніть, будь ласка, вагони» 

                                                                                       оголошення у київському метро

Не віриться, але сьогодні я теж прямую у депо. Потрапити у серце метрополітену, від якого розходяться вени-гілки, мріяла давно.

Ось вона, прохідна. Хух.

Високий паркан, колючий дріт. Метро – режимний об’єкт. І до великої війни сюди було складно потрапити, а зараз взагалі майже неможливо. Та мені вдалося заповнити необхідні документи, перемогти дракона та врятувати принцесу: готова.

Ідеальна робота для «сов»

Мої дані заносять у журнал. Фахівчиня з охорони праці проводить інструктаж:

– Тут дуже висока напруга у кабелях, не підходьте близько до них. І взагалі будьте обережні: у нас тут ціле місто зі своїми правилами.

За мною приходить старший майстер відділення моторно-рейкового транспорту Олексій. Він працював у різних підрозділах метрополітену, нині тут, у Дарницькому депо.

Його робота – слідкувати, щоб усе працювало як годинник: чітко та злагоджено. 

Перші кроки у депо наповнені дитячою радістю: змії-рейки пронизують увесь простір і тягнуться у ангари для поїздів.

Височіє ескалаторний цех – тут зараз фарбують новенькі сходинки. А ось спеціальна машина для очистки тунелів: так, тунелі теж періодично «пилососять» та миють. 

Ще один спецтранспорт призначений для ремонту: на ньому платформа, яка піднімає працівника на потрібну висоту. Іноді під час сильних дощів просочується вода і її швидко потрібно прибирати:

– Це гідравлічний стіл для здійснення робіт у тунелі, – чітко по інструкції розповідає Олексій. – Наприклад, для ліквідації протікань, заміни ламп чи електронних годинників. Всі роботи у тунелях проводять тільки вночі.

Це ідеальна робота для «сов»: зміна починається о 23 годині і закінчується перед початком руху поїздів. Оскільки структура КП «Київський метрополітен» величезна, можна переходити з денної на нічну роботу і навпаки.

Екскурсовод в метро

Кілька місяців тому з’явилася вакансія: оператор дрезини. Кожен охочий міг спробувати пройти відбір: тут вчать як керувати цим унікальним транспортом.

Головна умова – відмінне здоров’я. Якраз зараз в окремій будівлі проходить лекція для майбутніх дрезинщиків, йдемо заважати їм навчатися.

Ой, поїзд проїхав! Він звернув з червоної гілки і приїхав до нас у депо. Дорогою його трусонуло: перейшов на інші рейки, щоб потрапити у потрібний ангар. Зі щирим захватом проводжаю його на водні процедури: крім технічного огляду та ремонту, в ангарах чепурять вагони.

Стукаємо у двері кабінету: там викладач та п’ятеро учнів. На стінах замість звичних мап чи портретів – схеми конструкцій метрополітену. Прошу на хвилинку відрядити до мене найстараннішого студента Костянтина:
– Я мав освіту, пов’язану з поїздами. Але працював екскурсоводом.

Сюди прийшов, бо професія оператора дрезини унікальна: нас не більше 20 по всій Україні. 

Ще дрезина метрополітену працює на паливі, не від електрики.

Якщо буде блекаут, робота у тунелях не зупиниться:

– Мені дуже подобається робота на рухомому складі. Мій дідусь був залізничником. Пройшов шлях від кочегара до машиніста тепловозу.

Тому любов до цього транспорту у мене спадкова. Ще продуктивність вночі у мене набагато більша, тому нічний графік мене повністю влаштовує. 

Розривні зміни і пані будильниця

Студенти метрополітену пар не прогулюють і на пиво не ходять: потрібно засвоїти теорію. Далі почнеться практика і буде більше спілкування, а поки зосереджуються на навчанні.

Майбутніх операторів дрезини п’ятеро. До цього року потреби відкривати вакансії не було довго:

– У нас 13 років не було набору на оператора дрезини, – розповідає начальниця технічної школи київського метрополітену Анна, яка виходить у коридор до нас зі студентом. – Не було потреби. Машиністів, наприклад, більше, там частіші кадрові зміни.

До речі, машиністи не працюють від першого ранкового потяга до останнього нічного. У них є різні графіки. Часом випадає розривна зміна: з 21-ї години до завершення руху метро, потім сон у кімнаті відпочинку і початок роботи на першому поїзді.

У кожного машиніста є своє ліжко, постільна білизна та все необхідне для короткого перепочинку. Ба більше: в метрополітені працює пані будильниця. Її обов’язки – лагідно розштурхати машиністів на роботу.

На дрезині нема рутини

Залишаємо студентів опановувати дрезину в теорії й рушаємо дивитись на неї на практиці. Ще одне приміщення виділено спеціально для них. У моїй уяві дрезина була низькою платформою з важелем, який мають двоє натискати по черзі.

Але насправді дрезина – велика складна машина з закритою кабіною та відкритою частиною з лавочкою та місцем для вантажу:

– Фахівці їздять на ній по двоє: один кермує, інший виконує роботу. Є різні типи дрезин, призначені для різних завдань, – розповідає Олексій.

Щоночі якась нова задача: доставка вантажу, вивіз сміття, ремонт, прокладка кабелів. Нема рутини, весь час нові виклики.

«Постійні клієнти» нічного метро

На жаль, зараз я не побачу, як дрезина їде тунелем: з початком повномасштабного вторгнення журналістів туди не пускають. Але її можна побачити, якщо ви на станції вночі під час повітряної тривоги.

Метро і раніше жило активним нічним життям, а тепер ще стало прихистком для киян:
– Всі 46 підземних станцій київського метрополітену працюють як укриття, – розповідає керівниця інформаційного центру Оксана.

Вона приєднується до нас на середині репортажу, і далі ми всюди ходимо втрьох. 

– Під час масштабної тривоги за ніч в метро буває понад 4 тисячі чоловік. Більшість із них підготовлені: у теплому одязі, зі своїми ковдрами та стільцями.

Є «постійні клієнти»: наприклад, знаю людину, у чий дім прилетіло. З того часу вона не може спати вдома і щоночі приходить в метро.

Ночує, а з початком роботи станції піднімається ескалатором у місто та йде на роботу.

Сова, дигери і жодного цікавого випадку

Депо живе своїм життям. Дивіться, ще один поїзд їде митися! Сохнуть новенькі ескалаторні сходи. Оксана каже, що найцікавіше, коли на них наносять жовті смуги. Та й взагалі у підземному нічному місті багато всього.

Але до руки з диктофоном працівники ставляться насторожено: тут свій соціум. За його межі мало що виходить. 

Жодного цікавого випадку під час нічних змін не було, уявляєте? А поставила я це питання не одному і не двом співробітникам. І тепер мені ще цікавіше. 

…Кажуть, якось у тунель залетіла сова. А ще дигери лазять. Тільки тссс, ніхто їх на власні очі не бачив:
– Тут свої традиції, свої історії. Це неймовірні люди, які приводять в рух величезний сталевий механізм. Я тут працюю 7 років і щодня чомусь дивуюсь.

Коли відчуваю виснаження – «йду в поля»: так, як ми зараз з вами пройшлись. Дивлюсь на працівників, на техніку, спускаюсь в машинну залу ескалаторів. І надихаюсь. Люблю метро. 

У журналі відвідувань на прохідній ставлять помітку, що Бродська вийшла. Клацає турнікет.

Моя дорога далі веде у метро. Заходжу в вагон, притискаюсь лобом до скла. Перегон між «Дарницею» та «Лівобережною».

Дивлюсь та не стримую усмішку: ще один поїзд їде в депо.

Ольга Бродська

журналістка