Вперше в бар у два місяці: як проводить вечори у Києві активна мама півторарічної дитини

Куди піти ввечері в Києві з малою дитиною? Як цікаво провести час з дитиною у Києві? До 2 років? Ось ідеї від активної мами

У київської гідеси Даші Сапожнікової є донька Уляна: їй півтора роки.

За 18 місяців її життя вони встигли побувати у більшості музеїв Києва, поїсти у різних кафешках, дослідити дворики вечірнього Подолу. Як? «Вечір» розпитав, чи існує вечірнє життя молодих батьків і яким воно може бути.

Перший бар у два місяці

У свій перший бар Уля потрапила, коли їй було лише два місяці:

– Звикла проводити вечори активно: у теплий період – вечірні екскурсії, подорожі або підбір турів, – я ловлю Дашу, поки дитина з батьком. 

– Ставало холодно – займалась творчістю. Ліплення з глини, розмальовка шоперів, мікровишивка та шиття. Коли з’явилася Уля, вечори стали іншими. Спочатку довелось гуляти по райончику. Та згодом освоїли таксі та громадський транспорт. Я дуже люблю бар «Анжела» і, гуляючи центром, ми туди зайшли. Цей був Улін перший бар.

Найчастіше на прогулянку Даша та Уля виходять під вечір:

– Зранку багато інших справ, плюс періодично треба збиратися з думками після «нічних пригод» з обстрілами та тривогами. Тож зазвичай ми виходимо після Уліного денного сну. 

Музеї для немовляти

Вивчати Київ почали з музеїв:

– Я люблю музеї, плюс там тепло і можна довго бути з немовлям. Дитинка висить на пузі у слінгу, періодично засинає, їй комфортно – все супер. Екскурсоводам ми подобались, і поки Уля спала, вони розповідали багато цікавого поза стандартною програмою.

За минулу зиму дівчата встигли роздивитися музей Києва, історії України, гетьманства, аптеки, однієї вулиці, Лесі Українки – усі Даша уже не згадає.

Зоологічний музей улюблений: там вони бувають раз на кілька місяців і щоразу знаходять щось цікаве. Уля любить гратися іграшками-динозаврами і знає: музейні кісточки – то теж вони.

– Музей шістдесятництва був першим, місяця три Улі було. Їй там дуже зайшли яскраві вишиті картини художниці Любові Панченко.

Ще музей Шевченка інтерактивний для діток. Там навіть є окрема кімната, де пояснюють концепцію літератури і символів. І в них є курс для дітей 2+: вивчають кольори та форми.

Нині донька уже не така мила: це бешкетло, якому все цікаво чіпати. Тож у музеях нас більше не люблять. 

Зараз освоюємо дитячі кімнати у розважальних центрах і планую піти у простір для мам: відкрився неподалік дому. Там роблять масажі та інші приємні процедури, а з дитиною в цей час професійні няні.

Дитина урбаністка

Куди ще ввечері піти з маленькою дитиною у великому місті? Часто мами бояться створити незручності для інших відвідувачів і не беруть дітей в кафе та ресторани. Як наслідок, не ходять і самі. Та тільки не Даша:

– Уля урбаністка. Може вказати на якийсь заклад і це буде означати, що вона туди хоче. Ми йдемо. Вона не любить дитячі стільчики, сідає на звичайні.

Обирає в меню, що хоче, їй приносять, вона їсть – весь цей процес дитині в кайф. Правда, в період, коли вже сиділа, але ще не ходила, нас не дуже любили в кафешках. Бо тоді їй подобалось сидіти на столі, а в таких місцях це не прийнято.

Ще дівчатам подобається на ВДНГ: оранжерея, контактний зоопарк та конюшня:

– Там класно, але треба бути пильними: якось кролик вкрав у Уляни іграшку свинку Пеппу і носився з нею.

На це зібрались подивитися працівники, а донька кричала: «Не можна, не можна!» і пальчиком грозила. У наш наступний візит вівця хотіла забрати іграшкового коня, але я встигла цьому запобігти.

Причепити булавку та обкатати яйцями

Пересуваються містом дівчата переважно громадським транспортом:

– Київ не дуже пристосований для молодих мам. Проте можна будувати різні маршрути, щоб ставало зручніше. З матюками, але кудись точно доїдеш.

Некомфортно, що мама з дитиною – магніт. Нас постійно хочуть посадити всім вагоном метро, хоча я сідати не хочу і нам потрібно більше місця, ніж зазвичай пропонують. А мені взагалі набагато легше стояти, ніж сидіти. 

Ще постійно хтось намагається поділитися своїми лайфхаками виховання дитини. Одна людина радила булавку причепити, інша – обкатати Улю яйцями, щоб не зурочили.

Є відчуття, що у нашому суспільстві діти неначе спільні. Кожен хоче внести свій вклад у виховання чужої дитини…

Часом навіть доводиться звертатися до поліції через неадекватів:

– Проходила повз Лаври, коли були мітинги за РПЦ. І один чувак йшов за мною і казав, що з моїм зеленим кольором волосся та татуюваннями я не маю права бути мамою і горітиму в пеклі.

Тоді я підійшла до поліціянта і попросила його заспокоїти. З представниками поліції він поводив себе як шовковий, але все одно казав, що має право на власну думку.

Продуктовий інтерактив

Коли не хочеться нікуди йти, Даша створює активні вечори вдома. 

– У нас є улюблена книжка про свинок Пепп, які йдуть в магазин. Там є список продуктів. Ми її читаємо, і я озвучую наш список.

Потім ми йдемо у магазин, купуємо, що треба і з цього готуємо щось на вечерю. Супчик, печивко – все, що можна мішати, різати чи мити. 

Продуктовий інтерактив. Можемо шарлотку зробити, але це підступна страва: половину тіста з’їдає Уля, а іншу чоловік. Тож тісто роблю з запасом. Ще варіант вечора – замовити суші та дивитись, як вона з них об’їдає рис.

Після активного дня Даша веде Улю в душ і читає на ніч книгу, поки дитина не засне.

Якщо вночі тривога – збираються та йдуть в укриття:

– Нам повезло: біля дому підземний паркінг. Хтось йде спати в машину, інший спускається з розкладними столом, стільцем та смаколиками. Бачила людей з гітарами. Діти катаються на толокарах – у нашому укритті цікаво. Улі, звісно, не подобається серед ночі кудись іти. Але я кажу їй: «Ходімо шукати мотоцикли». Вона їх любить і з радістю йде.

Даша вірить, що чим більше Уля побачить та відчує в дитинстві – тим міцніше буде її життєвий фундамент. Себе ж відчуває мисткинею:

– Батьківство – це творчість. Я не виховую, я створюю. Не примушую, а пропоную.

Недавно у Улі стався черговий стрибок зросту, і я відчула його як розширення полотна. Скоро полотно треба буде саджати на горщик (сміється)

Знацшли, кули піти з дитиною в Києві? Ось іще варіанти закладів, де є дитячі кімнати:

Ольга Бродська

журналістка