Всі ігри світу Гаррі Поттера: чому Hogwarts Legacy є найкращою адаптацією та на які ігри ще звернути увагу

Така велика й популярна франшиза як “Гаррі Поттер” не могла обійтися без ігрових адаптацій. Та й якщо ви фанатієте від пригод Хлопчика, що вижив, хіба не мріяли колись і власноруч опанувати чарівну паличку й потрапити на навчання до Гоґвортсу, видатної школи чарів і чаклунства?

Корпорація Warner Bros., що володіє правами на “Гаррі Поттера”, швидко зрозуміла, що заробляти на фанатах Поттера можна двічі, якщо після виходу фільму запропонувати їм ще й відеогру за мотивами. 

Ігри за кіноліцензіями – а саме на фільмах, а не книгах, здебільшого базувалися ігри про Гаррі Поттера – рідко були самобутнім продуктом, їх робили з невеликими бюджетами за короткі строки й позиціювали радше як мерч.

Та завдяки розробникам нерідко ці ігри вдавалися атмосферними й надовго лишалися в серцях фанатів. Тож нумо розбиратися, чим запам’яталися ігри з основної серії про Гаррі Поттера. 

Гаррі Поттер і Філософський камінь (2001)

У 2001 році, буквально в день виходу стрічки “Гаррі Поттер і Філософський камінь”, виходить перша однойменна гра. І не одна, а одразу чотири різні версії.

Річ у тому, що тоді ігрові платформи сильно різнилися своєю архітектурою та потужностями, тому якщо компанія хотіла випустити гру на всіх популярних консолях, то мусила робити одразу кілька версій.

Тож для PlayStation, Xbox та комп’ютерів гравці отримали здебільшого схожі версії гри з тривимірною графікою від третьої особи.

А для портативної консолі Game Boy Color це вже була рольова гра японського зразка, схожа на Pokemon чи Final Fantasy, а для Game Boy Advance — гра-головоломка з видом зверху.

Оскільки над іграми працювали різні студії, кожна вийшла зі своєрідним баченням початку історії Гаррі Поттера.

Версія для PlayStation була найдовершенішою й стала культурним надбанням, попри всі недоліки. Там гравці могли досліджувати Гоґвортс, розгадувати головоломки за допомогою заклинань, грати у квідич та збирати колекційні предмети.

З технічного боку гра була недосконалою, з незручним керуванням і графікою, яка навіть для 2001-го видавалася застарілою. Утім, чарівна атмосфера і можливість уперше потрапити в магічний світ зробили “Філософський камінь” предметом ностальгійних марень фанатів. 

Варто грати сьогодні? Якщо хочете побачити, з чого все починалося — звісно! До того ж, це нагода на власні очі побачити ту “видатну” графіку, яка породила безліч мемів.

Але враховуйте, що найстаріша гра про Гаррі Поттера найгірше збереглася, тож якщо у вас немає ностальгії, навряд чи ви зможете довго в неї грати. 

Гаррі Поттер і Таємна кімната (2002)

“Таємна кімната” майже не відрізняється від своєї попередниці й так само народилася одразу в кількох версіях.

Затишна атмосфера й загадки, за які фанати полюбили першу гру, лишилися й тут. Розглядаючи версію для консолей PlayStation та Xbox як найбільш довершену, це чудовий сиквел, який майже не робить кроків уперед, натомість покращує кожен аспект попередньої гри.

Графіка стала кращою, керування — зручнішим, а міні-ігри — цікавішими. Та найбільше гру цінують за те, що вона зберегла відчуття затишної магічної пригоди, тоді як наступні ігри серії ставали дедалі похмурішими та серйознішими (власне, як і фільми). 

Варто грати сьогодні? Якщо бажаєте влаштувати собі марафон ретро-ґеймінґу, почати варто саме звідси. Оскільки “Таємна кімната” — якісний сиквел, може запропонувати вам відчуття ностальгії, але не мучити надто незручним керуванням чи потворною графікою, як у першій грі. 

Гаррі Поттер і В’язень Азкабану (2004)

Починаючи з “В’язня Азкабану”, розробники ігор про Гаррі Поттера почали вдаватися до більших експериментів.

Наприклад, тут гравцеві вперше дозволили проходити певні рівні за друзів Гаррі, Рона та Герміону.

Зміна була не лише візуальною: кожен з трійки героїв володів унікальними закляттями, що робило розв’язання головоломок іще захопливішим.

Разом із розвитком технологій збільшувався і Гоґвортс. Цього разу магічний замок заповнили не лише секретами й колекційними предметами, а й випробуваннями. Але якщо говорити про справжні нововведення, то у “В’язні Азкабану” можна вперше осідлати гіпогрифа! 

Варто грати сьогодні? Хіба що для того, аби подивитися, як була реалізована зміна персонажів та польоти на гіпогрифі. Але загалом гру можна пропускати, нині її культурна цінність мінімальна. 

Гаррі Поттер і Келих вогню (2005)

На відміну від попередніх ігор, “Келих вогню” відібрав у гравців можливість вільно пересуватися локаціями й досліджувати Гоґвортс.

Натомість гра пропонувала набір рівнів, які потрібно було проходити одночасно за Гаррі, Рона і Герміону.

Так розробники вперше впровадили кооператив до гри й наповнили її більшою кількістю боїв, на противагу загадкам. Комусь такий підхід сподобався, бо ж тепер можна було грати одразу з двома друзями за одним екраном.

Гравці ж, які хотіли пройти гру самотужки, стикалися з купою незручностей і технічних проблем. 

Через розбивку на окремі рівні прослідкувати сюжет в грі було вкрай складно — певно, розробники очікували, що сюжет ви й так знатимете з книжки чи фільму.

Це чергове підтвердження того, що тогочасні ігри за ліцензіями були лиш рекламним продуктом. 

Варто грати сьогодні? Ні, хіба що знайдете двійко друзів, які погодяться розділити з вами страждання в кооперативній грі. Такі експерименти пішли не на користь серії, тому це була перша й остання гра про Поттера подібного жанру. 

Гаррі Поттер і Орден Фенікса (2007)

Після критики попередньої гри, в “Ордені Фенікса” розробники знову повернули гравцям змогу вільно досліджувати Гоґвортс — цього разу набагато більший.

Це ігроладне рішення покликало ще кілька важливих змін, які вподобали фанати.

Уперше замок відтворили з неабиякою увагою до деталей, саме таким, як його зображали у фільмах. Гравець у ролі Гаррі міг вештатись Гоґвортсом, розкриваючи його секрети, і не поспішати виконувати сюжетні місії.

У грі з’явилися побічні завдання, персонажі могли звертатися до Гаррі з дорученнями, а вербуючи чарівників до Дамблдорової Армії, гравцю доводилося виконувати особисті квести для кожного персонажа. 

Та попри ці позитивні нововведення, гра отримала змішані відгуки. Її сварили насамперед через одноманітні квести й ряд технічних проблем. Утім, якщо не брати до уваги Hogwarts Legacy, кращої реалізації магічної школи годі й шукати. 

Варто грати сьогодні? Якщо ви хотіли побувати саме в максимально точно відтвореному кіношному Гоґвортсі – це ваше. Враховуйте, що з “Ордену Фенікса” почалася трансформація серії з платформерів у екшн і разом з тим зникала чарівна атмосфера казки, яка панувала в перших іграх.   

Гаррі Поттер і Напівкровний принц (2009)

“Напівкровний принц” брав за основу попередню гру й робив все більшим і кращим. Гра максимально наблизилася до того, що називається “відкритим світом” у іграх.

Гаррі міг знову досліджувати Гоґвортс або ж податися за його межі у, скажімо, Заборонений ліс. У грі побільшало секретів. Щоб розгадати їх, гравець міг накладати закляття на предмети всередині замку чи поза ним. 

Гра старалася відтворити відчуття навчання в Гоґвортсі, дозволяючи відвідувати уроки, грати в квідич, варити зілля та брати участь у чаклунських дуелях з іншими учнями.

Критикували гру за повторне використання механік та локацій з попередньої гри і ігровий процес, розтягнутий на більше часу.

Утім, “Напівкровний принц” досі вважають однією з найкращих ігор за мотивами фільмів про Поттера… Бо далі на фанатів чекали катастрофічні “Смертельні реліквії”. 

Варто грати сьогодні? Зважаючи на те, що це остання відносно хороша гра про Гаррі Поттера, то так. Якщо маєте небагато часу, але хочете зануритись у старенькі ігри про Хлопчика, що вижив — оберіть цю. Великий Гоґвортс, локації поза ним, непогана бойова система та загадки можуть потішити фаната серії навіть через 14 років. 

Гаррі Поттер і Смертельні реліквії (Частина 1-2) (2010/2011)

Ця адаптація, певно, найбільш ненависна серед фанатів. Поміж решти ігор про Поттера ці зазнали найбільших змін в ігроладі. Як і фільми, ігри розділили на дві частини, та вони не надто відрізнялися одна від одної. 

Тоді неабиякої популярності на ігровому ринку зажили шутери з укриттями від третьої особи. На це й перетворилися ці дві гри — бездушні перестрілки на паличках із дурненькими ворогами у нудних локаціях. 

Як і фільми, ігрові “Смертельні реліквії” мали похмуру атмосферу, однак візуально виглядали жахливо.

Бідні на декорації та хоч якісь прояви дизайнерської роботи локації в огидно-сірих тонах разюче відрізнялися від попередніх ігор, де головні герої могли хоча б досліджувати Гоґвортс, а не просто бігти уперед з паличкою-автоматом.

“Смертельним реліквіям” найбільше бракує магії, тож якщо ви збиралися знайомитися зі старими іграми про Поттера, то краще оминайте ці дві.  

Варто грати сьогодні? Ні! Якщо не хочете назавжди зненавидіти відеоігри, не наближайтеся до них. У цих іграх немає нічого, за що б їх можна було порадити навіть найвідданішому фанату. 

Hogwarts Legacy

Виявляється, аби зробити найкращу гру у всесвіті Гаррі Поттера, не обов’язково робити її про Гаррі Поттера.

Гравець може створити власного персонажа, обрати гуртожиток, навчатися заклинань, літати на мітлі чи гіпогрифі та навіть збирати фантастичних звірів.

Гра справляє потужне перше враження насамперед завдяки Гоґвортсу — такого красивого, заплутаного та деталізованого замку нема в жодній попередній грі, та й у будь-якій іншій грі.

Кожен куточок школи приховує таємниці, які гравець ладен розгадувати, подорожуючи коридорами.

А як набридне, можна вирушити за межі замку, навідатись до Гоґсміду за пінтою маслопива чи новою мітлою, або ж податися виконувати квести в Забороненому лісі. 

У Hogwarts Legacy завжди є чим зайнятися саме завдяки безлічі колекційних предметів, схованих за загадками, та нескінченних випробувань.

Це окрім основного сюжету та купи побічних квестів. Вперше ми маємо настільки ефектну бойову систему, до якої розробники не посоромилися додати й непрощенних заклять.

Атаки закляттями можна поєднувати, створюючи блискучі комбінації й обираючи той стиль бою, яким подобається вам найбільше.

Утім, намагання розробників дати гравцю якомога більше свободи залишили в грі чимало логічних дірок.

Дивним видається те, що ви як учень Гоґвортсу можете увесь навчальний рік тинятися десь поза замком, б’ючись із поганцями й розгадуючи загадки. Або ж займатися браконьєрством, заганяючи тварин у Кімнату на вимогу й продаючи їх, коли закінчується місце.

Але такі дрібні ігрові умовності навряд чи зіпсують вам вражень від гри. Бо ж кращої ігрової адаптації цього магічного всесвіту ви нині не знайдете. 

Варто грати сьогодні? Безумовно! Навіть якщо про Поттера та його світ ви чули хіба з розмов друзів. Попри деякі проблеми, ця гра — найкраще, що нині можуть запропонувати відеоігрові адаптації доробку Джоан Ролінґ. Гра безмежно гарна, особливо в межах Гоґвортсу, а також неабияк затягує завдяки блискучим боям та дослідженню велетенських просторів.