Як проводить вечори журналістка Богдана Неборак: балетні класи, похід у театр та час на приватність

Богдана Неборак – кураторка книжкового клубу та редакторка The Ukrainians, журналістка, культурна менеджерка, співавторка подкасту про культуру “Наразі без назви”.

Ввечері вона має балетні класи, вивчає французьку, проводить час за читанням чи готує вечерю під музику 60-х.

Однак їй важливо прислухатися до свого внутрішнього стану. Тому вона корегує дозвілля, щоб ні до чого себе не примушувати.

Якщо планувала зробити два уроки французької, відтанцювати на балеті, а сил бракує, то краще побуде в ліжку – перегляне стрічку чи зовсім нічого не робитиме, якщо є можливість дозволити собі подібне. 

Про свій життєстиль Богдана розповіла “Вечору”. Далі – її пряма мова.

Я стараюся, аби вечір у мене починався після класичного завершення робочого дня.

Це геть не означає, що я припиняю працювати після 18:00, проте вже з такого часу розраховую на більшу приватність, яка дозволяє мені фокусуватися на стратегічних завданнях чи зробити щось для власного розвитку.

І тут вибір за мною – чи виконувати ще роботу, чи присвячувати себе дозвіллю.

Думаю, в час війни особливо важливо відповідально ставитися до дозвілля, адже воно дозволяє нам відновлюватися.

Відпочинок від соцмереж

Я волію побути з собою – щонайперше відійти від соцмереж. Проводжу в них багато часу, бо моя щоденна робота – це журналістика.

Та, на щастя, моя праця не зав’язана безпосередньо на соцмережах.

Маю улюблені вечірні заняття, що дозволяють сконцентруватися на чомусь поза роботою та інтернетною метушнею.

Це не виходить постійно, бо в час повномасштабної війни мій графік не завжди є моїм вибором, і на це гріх скаржитися.

Якщо маю змогу в позаробочий час зробити щось для того, щоби, скажімо, певний сюжет української культури зазвучав для іноземної аудиторії – я робитиму це, щоб не втрачати шанс.

Втім, зберігаю за собою рутину настільки, наскільки вдається.

Люблю готувати вечерю. А також читати – мій мозок класно реагує на можливість провести час із художньою літературою після робочого дня.

В особливі вечори можу кудись піти  – наприклад, у театр у Києві.

Ще подобаються вечірні заняття з балету – вони позитивно впливають на мій психоемоційний стан.

Коли виходжу з залу для тренувань, то передовсім стараюся не заходити одразу в соцмережі.

Хочеться зберегти цей стан спокою та фокусу, який мені дарує добре проведений вечір.

Похід у театр

Не так давно я була на виставі «Калігула» у театрі Франка. П’єсу Альбера Камю про те, яким є тиран, поставив режисер Іван Уривський.

До речі, вперше ця вистава йшла на сцені в Парижі під час Другої світової. Одна з останніх вистав, які я бачила – «Маклена Ґраса» Миколи Куліша у чудовому «Малому театрі» на Гончара. А ще планую на «Візит» у театр Франка.

Мені подобається театр як чітко урамкований простір з певними ролями. Є актори, режисер та люди, які працюють зі світлом чи костюмами.

Часто ми ходимо в театр не самі, а з близькими, друзями та просто людьми, яких хочемо пускати у приватний простір. Це важливо – обговорити з ними виставу.

Вечірнє читання

Стараюся читати ввечері художню літературу.

Вона переносить мене в іншу реальність. Я не тікаю від справжнього світу, проте так можу поглянути на чужі уявні світи й розширити власне сприйняття життя.

Нещодавно прочитала «Сто років самотності» Ґабріеля Ґарсії Маркеса, тепер візьму «Солодку Дарусю» Марії Матіос – це книжки, які читаємо з книжковим клубом.

В один із вечорів читала книжку Радомира Мокрика про українських шістдесятників «Бунт проти імперії» – це по-пригодницьки написаний нон-фікшн, в якому неймовірно багато Києва.

Балетні класи та французька мова

Тренування з балету мені пропонують щось подібне до читання літератури. Вони дозволяють сфокусуватися.

Балет вимагає зосередження – впродовж години-півтори я максимально сконцентрована на хореографічних фігурах, диханні, музиці.

Приємно приходити на тренування в спеціальному одязі, який відрізняється естетично від щоденного образу. 

У балеті та в деяких інших заняттях, які обираю, мені важлива необов’язковість. Я маю дозвілля для задоволення. І це допомагає відновлювалися, наповнюватися та надихатися.

Декілька років тому я зрозуміла, що не маю багато дозвілля в житті. Тоді вирішила вивчати французьку мову.

Не для роботи чи конкретних завдань, а для себе. Щоб одного дня прочитати тексти Гійома Аполлінера в оригіналі чи поїхати в подорож та розмовляти французькою.

Тоді відчула задоволення від таких необов’язкових занять.

Зараз знову дивлюсь курс з французької мови – маю відеоуроки з музикою Сержа Генсбура чи вивчаю тему на прикладі Джейн Біркін. Таке дозвілля продуктивне, і все ж це – дозвілля.

Вечеря під музику 60-х

Люблю, коли можна щось швидко приготувати – ще й такі страви, що найбільше лежать до душі.

Часто роблю пасту. Коли готую, то часом вмикаю музику із 60-х чи 70-х років – наприклад, Ніну Сімон чи The Beatles. Іноді маю настрій послухати Pink Floyd.

Проте влітку буде нагода досліджувати українські білі вина. А ще я звикла пити каву будь-коли, навіть ввечері – певно, колись про це пожалію. 

Одна з моїх останніх найсмачніших вечер – запечений камамбер із помідорами, шпинатом, часником і цибулею.

Таку страву мені приготував партнер. Думаю, в цьому теж сенс хорошої вечері – розділити її з кимось. Це не обов’язково, але приємно, додає ресурсу.

Вечірнє натхнення

Ввечері мені подобається приватність і час з найближчими. Тому більше люблю бути вдома, а ще — запрошувати друзів у гості.

Естетику часу за особистим столом, сервірованим мною, ціную значно більше, ніж естетику якогось закладу.

Проте це теж важливо — поєднувати час удома та поза його межами. 

Ввечері я стараюся ніколи не дратуватися і не сваритися. 

Найкращий вечір у житті: проведений разом з найближчою людиною. Тоді ви нікуди не поспішаєте, почуваєтеся в безпеці маєте простір на те, аби не вирішувати нічого і просто перебувати в цікавій розмові.

У вечір нашої перемоги над Росією я почну згадувати усі ті втрати, які Україна понесла для цієї перемоги. І цей вечір буде дуже важким та сумним.

Авторка фотографії з обкладинки: Настя Шумілова