Життя на прицілі: як знімали нову стрічку «Будинок “Слово”» про «Розстріляне відродження»

10 років фільмування і, нарешті, прем’єра — 9 травня в український прокат виходить стрічка «Будинок «Слово». Нескінчений роман».

Це художній фільм режисера Тараса Томенка про будинок «Слово» на вулиці Культури, 9 у Харкові.

У 1930-х тут жили українські митці «нової хвилі» — Хвильовий, Йогансен, Тичина, Ужвій, Сосюра, Вишня, Курбас, Багряний й інші.

Багатьох з них пізніше назвуть «Розстріляним відродженням» — сталінська репресивна машина знищить їх фізично, зламає морально.

У новому фільмі про долю будинку і його жителів знялися сучасні українські зірки кіно і театру.

Автори провели ґрунтовну роботу з реконструкції епохи — працювали в архівах, шукали автентичні речі й світлини 1930-х.

До прем’єри «Вечір» розповідає про маловідомі факти зі зйомок фільму й відкриття, які зробили автори в архівах.

Будинок «Слово» — що це таке?

Будинок «Слово» побудували наприкінці 1920-х. А українські митці оселились у ньому у 1930-х.

Зібрати культурних діячів під одним дахом й контролювати процес створення інтелектуального продукту — це був один з експериментів радянської влади.

У будинку мешкали Михайло Яловий, Остап Вишня, Лесь Курбас, Валер’ян Підмогильний, Микола Хвильовий, інші культурні діячі.

Всього 5 під’їздів, 5 поверхів, 66 квартир в одному домі на вулиці Червоних письменників.

Так тоді називалась сучасна вулиця Культурна.

Над стрічкою автори почали працювати ще у 2013 році.

Але тоді вітчизняний кінопром орієнтувався на російський ринок. Тема «Розстріляного відродження» мало кого цікавила.

Фінансування для стрічки не знайшли і фільмування відклали.

10 років — стільки Тарас Томенко працював над фільмом «Будинок “Слово”»

Творці фільму — режисер Тарас Томенко та сценаристка Любов Якимчук поринули у розшук й збір матеріалів.

Для правдивості стрічки автори вивчали архіви КДБ — читали доноси, стенограми прослуховування, листи митців й службові записки слідчих.

У художньому фільмі лише чотири вигадані персонажі. Решта героїв — це прототипи реальних письменників й поетів.

Цікаво, що будинок «Слово» письменники будували за свої гроші.

Будинок звели у формі літери «С», а мешканців дому через це називали «слов’янами».

У будинку «Слово» був навіть солярій й душ на даху — щоб митці могли засмагати вдома

Коли гроші на будівництво «Слова» закінчились, то допоміг Йосиф Сталін.

Існує міт, що НКВДисти особисто передали Остапу Вишні валізку з грошима від вождя. Й дім добудували.

Коли знімальна група збирала інформацію про «Слово», то була вражена — мало хто з харківців чув про цей будинок і його жителів.

Навіть самі мешканці дому на вулиці Культурній, 9 мало що знали — пам’ять про події 1930-х була ніби «зачищена» разом з українськими митцями.

Дім стоїть і зараз, але зовні він вже інший — після Другої світової війни його суттєво змінили.

В історичному будинку продаються квартири, ціна стін в яких можливо жив Хвильовий або Курбас — $58 000.

Чорно-біла картинка

Режисер Томенко переконаний, що чорно-біла стрічка найкраще передає час першої половини 20 століття, епохи 1930-х.

Хоча продюсери були проти чорно-білої картинки — мовляв, вона «не глядацька».

Один з найяскравіших чорно-білих епізодів стрічки знятий на основі матеріалів з реальними сценами вистав театру «Березіль» Леся Курбаса.

Це музична вистава-ревю «Алло, на хвилі 477», яку Курбас поставив у 1929 році.

Перший український джаз-мюзикл — так називають виставу-ревю «Алло, на хвилі 477» Курбаса 1929 року

У сцені навіть вдалося відтворити пісню «Харків, Харків, де твоє обличчя?» на вірші Майка Йогансена та музику Юлія Мейтуса.

Це спільна робота з оператором Михайлом Любарським, для якого ця стрічка стала дебютною.

Тарас Томенко звертає увагу, що стрічка не вся чорно-біла, в ній є кадри у кольорі — це сон Миколи Хвильового.

Реальний метелик поета Семенка, колекційні авто

Режисер Тарас Томенко поставив акторам й акторкам умову ознайомитись з творами й біографіями митців.

Під час роботи в архівах шукали дрібнички, які б були притаманні конкретним персонажам.

До прикладу, Майк Йогансен так любив лови, що мав дві мисливські собаки.

Остап Вишня також любив полювання і одному великому догу виділив окрему кімнату в квартирі.

А романтик Павло Тичина мав звичку грати на гітарі й не носити спідню білизну. До квартири у «Слові» він спав у комірчині в редакції на стосах газет.

Сюсюру часто бачили з підбитим оком, вдома у нього часто ставались скандали й бійки.

Цікавились побутом українського авангарду — хто палив папіроси, а хто ні, кому які напої смакували, хто який одяг носив.

Актор Геннадій Попенко у фільмі носить метелик, який дійсно належав поету Михайлю Семенко

Україну 1920-1930-х років збирали по крихтах зі щоденників, листів, світлин й преси того часу.

Тогочасний реквізит й архітектура будинку «Слово» не збереглася.

Тому більшість речей для створення атмосфери стрічки художник-постановник Шевкет Сейдаметов виготовляв вручну або замовляв у майстрів.

Всього виготовили 1500 речей, які переносять глядача у минуле.

Шевкет Сейдаметов — киримли, народився у сім’ї, яку насильно виселили з Криму у 1940-х

Також розшукали колекційні авто 1930-х.

А ще унікальні креслення будинку «Слово» в Харківському архіві.

За ними відтворили той будинок, який побудували у 1928 році за проєктом Михайла (Митрофана) Дашкевича.

Будинок «Слово» — на прицілі

Сьогодні «Слово» називають «будинком смерті» українського відродження.

У 1933-1938 роки радянська влада репресувала понад 70 митців, які мешкали в будинку.

Багатьох них радянці розстріляли в урочищі Сандармох у росії.

2003 року на будинку встановили дошку з іменами митців, які у ньому жили й були репресовані

Але здається, що сучасній росії й цього мало. 7 березня 2022 року у пам’ятку української історії прилетіла російська ракета й мало не зруйнувала її.

Будинок «Слово» — знову на прицілі.

Захистити пам’ять можна переглядом стрічки у кінотеатрах України від 9 травня.

Віта Корнієнко

журналістка «Вечора»