Вишня, Хвильовий, Куліш: як в одному домі проводила вечори інтелігенція 30-х років

Харківський будинок “Слово” — осередок найперспективніших українських митців 30-х років XX століття. Вони разом відвідували театр, дискутували про літературу та палко обговорювали полювання. 

Утім, життя мешканців будинку завжди було під загрозою через радянських наглядачів та масові арешти тих, хто не відповідав соцреалістичним канонам. 

Що ми знаємо про “Слово”? Митці зводили цей будинок власним коштом — мріяли про комфортне життя та натхненну працю.

Однак радянська влада вирішила інакше — упродовж 30-х років понад половину мешканців арештували, а їхні сім’ї виселили зі “Слова”. Тоді ж Микола Хвильовий скоїв самогубство. Трагічна доля зі шляхом до Соловецьких таборів спіткала багатьох українських митців. 

Та якими вони були до життя у харківському будинку та що організовували у “Слові”? Про вечори українських письменників розповідає наукова співробітниця Харківського літературного музею Марина Куценко.

Марина Куценко

наукова співробітниця Харківського літературного музею

Літературні компанії у “Слові”

Будинок “Слово” складався з близько 60 мистецьких родин — письменників, журналістів, літературних критиків, композиторів, художників, акторів та режисерів 

Представники літературного світу ділилися на окремі компанії за своїми поглядами — наприклад, хтось раніше активно брав участь у ВАПЛІТЕ, тож і в “Слові” дружба цієї групи продовжилася.

Часто разом збиралися Микола Хвильовий, Микола Куліш, Іван Дніпровський, Олесь Досвітній, Остап Вишня, Михайло Яловий, Аркадій Любченко, Григорій Епік та Олександр Копиленко.

Проте колишні ваплітяни Майк Йогансен, Олекса Слісаренко та Юрій Смолич проводили час окремо від попередньої компанії — пили у гостях чай з вишневою чи аґрусовою конфітурою або разом ходили до кав’ярні “Пока”.

Портрет поета Семенка. Стопортретна серія Петрицького. Фото: proslovo.com

Павло Тичина рідко приєднувався до таких вечорів — певно, через свою нелюбов до шумних посиденьок. Проте коли він був у гостях в Івана Дніпровського, то час від часу спілкувався саме з жінками, згадувала сестра Марії Пилинської.

В одному під’їзді жили Валер’ян Поліщук та Валер’ян Підмогильний — вони могли заходити один до одного, щоб вирішити робочі справи або дружньо поспілкуватися.

Оскільки будинок сконструйований у формі літери “С”, крайні під’їзди були навпроти один одного. Тому часом митці могли розписати розпорядок дня своїх сусідів, просто дивлячись у вікно. Як проводив час Юрій Смолич? Прочитайте якось у спогадах Івана Сенченка. 

Будинок “Слово”. Фото: proslovo.com

Вечірнє дозвілля мешканців будинку

Більшість письменників мала повноцінний робочий день — службу — в редакціях, газетах та видавництвах. Тих, хто не отримував стабільного заробітку, а перебивався випадковими газетними матеріалами та гонорарами, Іван Сенченко називав богемою. 

Однак ніч митці присвячували письменству. Тому на “Слово” нарікали безпритульні хлопці — казали, що цей будинок не такий, як у нормальних людей.

Їм доводилося чекати половину ночі, щоб украсти їжу з балконів помешкань — такими спогадами ділилася спогадами Тетяна Кардиналовська, дружина Сергія Пилипенка.

Улітку мешканці будинку організовували волейбольні матчі — змагання називали відбиванкою та часом грали на пиво.

А взимку замість сітки та м’яча заливали ковзанку. Найвправніше катався Микола Хвильовий — його навіть називали найкращим фігуристом. Однак письменник любив виходити на ковзанку саме вночі, коли його ніхто не бачив. 

Микола Хвильовий

письменник, представник “Розстріляного відродження”

Деякі мешканці не поціновували активний відпочинок, тому вони просто сиділи на “лавах натхнення” біля квітників та грілися від промінчиків сонця. 

Вечірні розмови письменників

Київський неокласик Микола Зеров часом запрошував друзів на чай — натомість Максим Рильський жартував, що краще на чарку, проте до “непитущого” може прийти й так.

Харківські митці теж любили зібратися компанією: дружньо посидіти, поспілкуватися, зіграти в карти, поспівати улюблені народні пісні.

Як і Максим Рильський, вони віддавали перевагу чарці. Іван Дніпровський у спогадах про сходини ваплітян у період до “Слова” згадує гостювання в помешканні Миколи Хвильового — тоді митці прямували після роботи в магазин, брали з полиць те, що їм більше до душі, а вже у квартирі дружина письменника очищала стіл і ставила домашні закуски.

Водночас донька Хвильового грала для гостей на піаніно. Письменники розпочинали із жартів на злободенні теми, а потім переходили до палкого обговорення чогось одного. 

Перший ряд (зліва направо): Володимир Сосюра, Павло Тичина, Микола Хвильовий. Другий ряд (зліва направо): невстановлена особа, Іван Дніпровський. Фото: proslovo.com

Ваплітяни не обходилися без розмов про полювання. Григорій Костюк згадує, що одного разу гості прийшли ввечері до Миколи Хвильового, щоб поїсти кавуна. А господар помешкання із захопленням розповідав про мисливську зброю та показував альбом із собаками.

За спогадами Івана Дніпровського, у часи “Слова” такі посиденьки часто переміщалися до пивних закладів, Будинку літератури імені Василя Еллана-Блакитного та готелю “Червоний”.

Вечори деяких письменників проходили саме за полюванням — так вони могли побути на природі та уникнути пильного ока наглядачів.

До Миколи Хвильового часом приєднувалися Микола Куліш, Остап Вишня, Іван Дніпровський, Григорій Епік та Олесь Досвітній.

Не всі були успішними мисливцями — іноді поверталися з полювання із купованою дичиною, на якій ще залишався штамп з магазину. Микола Хвильовий часто бував вправнішим за друзів і навіть дарував їм свої трофеї. 

Культурне проведення вечорів

Письменники відвідували театр, ходили в оперу, кіно та на концерти. Футурист Михайль Семенко особливо цікавився виступами скрипалів, адже й сам умів грати на цьому інструменті.

З усіх театрів митці були найбільш пов’язані з “Березолем” Леся Курбаса. Тут ставили п’єси професійних драматургів: Миколи Куліша, Івана Дніпровського, Леоніда Первомайського та Івана Микитенка.

Часом митці писали колективні тексти для вистав — до роботи приєднувався Майк Йогансен, Микола Хвильовий чи Остап Вишня. 

Актори театру “Березіль”. Фото: proslovo.com

Письменники дружили з Лесем Курбасом. Ще до періоду “Слова” вони приходили до драматурга на “четвергові сальони”.

Лесь Курбас жив у гуртожитку для березільців — оскільки в маленьких кімнатах було ще й небагато меблів, він робив “сідала” з книжок: брав їх з полиць та складав одна на одну.

Актор та режисер Йосип Гірняк називав таку конструкцію “сідалами для жерців муз”. Гості разом з драматургом обговорювали мистецтво. 

Літературні вечірки

Про літературу часто говорили й поза помешканнями. На початку 20-х років спілка проводила “плужанські” понеділки — митці збиралися на першому поверсі Селянського будинку на Павлівському майдані.

Зала вміщала багатьох відвідувачів та представників організації — вони публічно читали свої тексти. Брали участь навіть письменники інших поглядів — наприклад, Микола Хвильовий — та новачки-графомани.

У часи спілки пролетарських письменників “Гарт” митці збиралися в редакції газети “Вісті ВУЦВК”, якою керував Василь Еллан-Блакитний.

У невеличке неопалюване і часом неосвітлюване приміщення гості приходили у верхньому одязі та не забували про каганці.

Проте вечірки були настільки запальними, що про них ще довго згадували й переповідали одне одному. 

Група співробітників журналу “Шляхи мистецтва”

Пізніше письменники відкрили Будинок літератури імені Василя Еллана-Блакитного.

Офіційні заходи проводили у великій залі, а внизу мали і читальні, і бібліотеку, і кімнати для усамітненої праці та спілкування в невеликих компаніях.

Ще нижче митці проводили час у більярдній та ресторані. 

Уже в 30-х роках літератори приєдналися до кампанії “призову ударників у літературу”.

Вони вирушали на заводи — шукали пролетарські таланти, організовували літстудії та по 2-4 години проводили заняття. Швидше за все, це відбувалося ввечері, після робочого дня працівників.

Ми також писали про вечори інших українських діячів:

Король вечірок і підпілля: насичені вечори Романа Шухевича

Як проводила вечори Леся Українка: опери Вагнера, відверті розмови з Кобилянською та київські читання