Король вечірок і підпілля: насичені вечори Романа Шухевича

Що робив вечорами та без чого не лягав спати головнокомандувач УПА, ОУН-івець Роман Шухевич, як навіть у розшуку відвідував театр, розповідає “Вечір”.

Вечорниці Пласту та квартирант Коновалець

Роман Шухевич походив зі священицького роду, представники якого долучались до розбудови української державності.

Через те не дивно, що з юних років він готувався присвятити життя боротьбі за незалежність.

Ще дитиною Роман полюбляв слухати вечірні розмови дорослих про політику та суспільство.

Слухав вдумливо та тихо, періодично питаючи “А чому?”, писав у спогадах пластун та ОУН-івець Богдан Кравців.

“Найліпший з гуртка, честолюбний, войовничий, енергійний”, – так тринадцятирічного Романа характеризувало керівництво пластового полку імені Петра Сагайдачного.

Дитинство та юність Шухевича були класичними для національно свідомої молоді Львова 20-30-х років минулого століття. І “Пласт” відігравав в цьому важливу роль.   

Саме у Пласті майбутній головнокомандувач відточив свої організаторські здібності.

Створив туристичний гурток “Тури”, учасники якого обійшли майже всі українські Карпати та Львівщину.

Запам’ятався пластунам Шухевич і музичними талантами. Оскільки Роман навчався у Музичному інституті імені Лисенка по класу фортепіано, жодна пластова вечірка не обходилась без його участі.

За спогадами друзів, на одній з карпатських вечірок Шухевич справив неабияке враження на гостей.

А все тому, що на подію до села Дора замовили коштовне фортепіано. Однак везти інструмент назад возом було неможливо через ймовірність пошкоджень.

Цю історію згодом роками один одному переповідали місцеві мешканці.  

Разом з молодшим братом Юрієм, пізніше замордованим радянськими окупантами у в’язниці на Лонцького, Роман був піаністом у музичному гурті “Ревелєрси Євгена”.

Квартет мав виступи по всьому місту і навіть у Львівській опері. 

Друг та компаньйон Богдан Чайківський, що певний час орендував кімнату в бабусі Романа, згадував: “Як, бувало, батьки Романа починали якусь сварку між собою, він сідав за фортепіано, грав і співав з “Наталки Полтавки”: “Де згода в сімействі, там мир і тишина». Часом ми співали разом”. 

У веселощах минала лише частина вечорів Шухевича. Адже вже тоді він активно долучався до підпільних організацій на кшталт УВО (Українська військова організація). 

Неабияку роль в цьому зіграв полковник УГА (Українська галицька армія) та засновник УВО Євген Коновалець.

Після поразки у війні з більшовиками Коновалець повернувся до Львова та винайняв кімнату в Шухевичів.

Юний Роман, захоплений чином січових стрільців, тягнувся до полковника. Часто вечорами Шухевич вів бесіди з Коновальцем, багато питаючи та уважно слухаючи.

Помітивши інтерес та потенціал хлопця, полковник і сам почав ініціювати довгі розмови, ділитися досвідом.  

З того часу вечори Шухевича часто були зайняті плануванням майбутніх акцій та атентатів (убивств) на ворогів українського народу.

Побратим “Шуха” Богдан Підгайний згадував, як непомітно зникнувши з вечорниць, вони відправились до Собору святого Юра. Там під покровом темряви юнаки заприсяглись боротися за Україну:

“Роман і я, повторювали за Петром (зв’язковий – ред.) присягу УВО, присягу, яка зобов’язує на все життя. Лише наші праві п’ястки з затисненими набоями та піднесеними двома пальцями біліли на тлі темної брами святого храму”.

Вечірні молитви найуспішнішого рекламника Галичини

Одні з найважливіших контактів в житті Шухевича сталися завдяки тому, що бабуся Герміна здавала орендарям житло. Так він познайомився не тільки з Коновальцем, а й зі своїм бізнес-партнером Богданом Чайківським:

“Ми зазвичай багато розмовляли. Шухевич був усесторонньо розвинений і цікаво говорив. Не раз ввечері, як ми вертали з кіна чи ще звідкись, багато говорили про будучність.

А у Львові тоді кам’яниці закривали о десятій вечора, і хто приходив пізніше, то мусив сторожеві платити 20-25 грошів, щоб відчинив браму. А після дванадцятої ночі то вже коштувало 50 грошів.

Отож якщо наша балачка так затягувалась, що ми запізнювались, Роман казав: “Нема вже чого спішити”. І ми собі спацирували (прогулювались – ред.), розмовляючи”.

Разом з Чайківським Шухевич заснував та розвинув одну з найуспішніших рекламних агенцій Галичини “ФАМА”, випередивши за кількістю замовлень навіть деякі польські фірми.

Тоді знайти хорошу роботу для активного діяча проукраїнського руху у польському Львові було проблематично. До того ж, Шухевич прагнув розвивати саме український бізнес, а не працювати на поляків.

Так “ФАМА” стала одним з основних джерел доходу не тільки для Шухевича і Чайківського, але й базою фінансування ОУН. Через фірму легалізувались й інші члени організації, які не могли влаштуватись на роботу.

“Деколи ми працювали по дванадцять годин денно”, – згадував Чайківський.

Шухевич старався розв’язувати поточні питання зранку, після чого приходив в офіс та працював до ночі.

Роботи й справді вистачало, оскільки фірма займалась всіма видами реклами, а також організацією подій. Під час вечірніх мозкових штурмів компаньйони придумували вельми оригінальні ідеї для промоції.

Вагому роль в успіху рекламної фірми відігравали численні знайомства Шухевича. Відкритість та вміння знайти спільну мову з будь-ким давали йому велику перевагу.

Його добре знали та поважали навіть представники львівського криміналітету. Іноді Шухевич відвідував міські кнайпи на їхнє запрошення, аби перехилити чарку та поспілкуватися.

Хоч і був одружений, але любив фліртувати з жінками. Вони відповідали тим же ж і часто допомагали цінною інформацією.

Як згадувала зв’язкова УВО на псевдо “Оксана”, Роман був середнього зросту, худорлявим з хвилястим русявим волоссям та світло-блакитними очима.

Хоч мав не яскраву зовнішність, а проте був дуже помітним: “Роман Шухевич подобався мені як живий, дотепний і добре вихований юнак. Він не належав до тих хлопців, які провадять нецікаві розмови”.

Шухевич вважав, що дві години на день слід присвячувати саморозвитку. Тому ввечері його часто можна було побачити за вивченням нової мови, написанням статті або читанням.

Про веселий норов Шухевича згадують всі, хто добре його знав. Головнокомандувач любив пожартувати та посміятися і рідко бував у пригніченому настрої.

При цьому не цінував вульгарних жартів, а про любителів таких анекдотів казав, що «в них мозок гниє».

Вроджений оптимізм підсилювався міцною вірою у Бога. У другій половині 40-х років Шухевича часто можна було зустріти на вечірній молитві в одній з каплиць на околицях Львова.

Друзі та родина знали, що поки Роман молиться, не варто до нього говорити, все одно не відреагує. Сам Шухевич якось сказав: “Український націоналізм без Бога ніколи не сповнить свого завдання”. 

Уроки англійської у криївці та улюблене радіо

Цікавими з точки зору побуту “Тараса Чупринки” (один з псевдонімів Шухевича) є спогади його особистого охоронця Михайла Зайця на псевдо “Зенко”. Заяць провів з головнокомандувачем декілька років у підпіллі й згодом детально описав, якими були ті дні та вечори.

“Робочі години Командира розподілялись. Тоді творилась стаття “Процес денаціоналізації” – це у перших годинах. Далі лекція англійської мови, писання на машинці, вісті з радіо. Мене Командир зобов’язав вивчити граматику української мови і вчитися машинопису, в чому давав щоденну підтримку”, – згадував вечори з Шухевичем “Зенко”.  

Особливим було ставлення Командира до радіо, з яким, за словами Заяця, Шухевич ніколи не розставався. Перш ніж лягти спати, окрім обов’язкової молитви, він прослуховував огляд основних новин.

Обирав іноземні станції. Зокрема, радіо ВВС.

У побуті Шухевич був невибагливим. Віддавав перевагу простій, поживній їжі та зручному одягу – дреліховим (грубе полотно) штанам і військовій сорочці.

Снідати полюбляв яєчнею з чаєм, а на вечерю часто їв яринову зупу (овочева перша страва) та смажене м’ясо. Після чого знову пив чай. 

За спогадами зв’язкової Шухевича Галини Дидик, він завжди звертався до зв’язкових на “ви”, ніколи не вживав лайливих слів та зрідка міг підвищити голос.

Старався насамперед встановити довірливі стосунки, не вивищувався коштом інших і не проявляв зневаги. Наприклад, разом з усіма чистив картоплю на обід та допомагав наводити лад на конспіративних квартирах. При цьому вимагав від підлеглих дисципліни.  

Побратими описують головнокомандувача як лагідну, часом сентиментальну та дружню людину. Водночас згадують про його холоднокровність і безжальність до ворогів. А ще неабияку силу волі.

Розважатися Шухевич любив походами до театрів, музеїв та на концерти. Не відмовляв собі у цьому й у підпіллі.

Мав великий талант до перевтілення і конспірації. Часом міг змінитися так, що не впізнавали навіть підлеглі.  

Звідки брав сили: спорт і плавання у водоймах. Особливо любив Чорне море.

Що грав вечорами на фортепіано: твори Едварда Гріга та Фридерика Шопена.

Улюблені вечірні заняття: шахи, англійська мова та читання.         

Які плани складав вечорами: Шухевич до останнього вірив в успіх боротьби за незалежність. Все його життя та діяльність так чи інакше були присвячені Україні.

Перед загибеллю активно складав плани з розширення діяльності на схід від Збруча. Розуміючи власну приреченість, не зневірювався у національній ідеї та якось сказав: “Я знаю, що раніше чи пізніше згину від ворожої кулі. Старим я не буду ніколи, але не боюся за наше майбутнє, коли знаю, що наші засуджені сільські хлопці гинуть з окликом «Хай живе Україна”.

Дізнавайся більше про вечори в історії України та її важливих людей:

• Товариство мочимордія: гулянки Тараса Шевченка у компанії “благородних пияків”
• “Нічні конференції” княгині Ганни Дольської: якими були вечори українських магнатів
• Нічний “друг Сталіна” та поціновувач довгих розмов: якими були вечори Олександра Довженка
• Як проводила вечори Леся Українка: опери Вагнера, відверті розмови з Кобилянською та київські читання
• Напівголодні, без грошей, але в театрі і з вином: як студенти Києва жили 200 років тому
• Овації, жорсткий графік і ніякого шампанського: якими були вечори оперної діви Соломії Крушельницької
• Завсідник каварень, який обожнював працювати ночами: як проводив свої вечори Іван Франко

Маріам Шелія

журналістка