17 Грудня, 2024
життєстиль
«Вибивала форму сережок кулею від підшипника вантажівки»: вечори та натхнення ювеліркині Катерини Басенко
Автор: Віта Корнієнко
Львівська ювеліркиня Катерина Басенко зробила вже не одну сотню прикрас, але це — її перше інтерв’ю у житті.
Їй 28 років, вчилась на педагогиню, але хотіла займатись творчістю і у пошуках себе переїхала у Львів. Тут по крихтах зібрала знання про ювелірне ремесло і заснувала власний бренд — basenko jewelry.
Катерина створила ніжну підвіску серденько, щоб сказати найважливіше без слів. А якось їй довелося вибивати форму сережок великою кулею з підшипника вантажівки — «Замовниця хотіла, щоб сережки було видно з космосу!».
Вечорами ювеліркиня мріє про тишу після майстерні, вишиває, підтримує збори для ЗСУ і котиків, яким потрібна сім’я.
Ось її розповідь про себе.
Тягнулась до творчості, прийшла до металу і ювелірки
Ювелірка і метал? Ні, про це я не думала. Але завжди знала, що буду займатись чимось творчим. Рідня до цього підштовхувала: шукай своє, пробуй.
За першою освітою я вчителька образотворчого мистецтва і трудового навчання. Але коли довчилась, то зрозуміла: педагогіка — це не моє.
Знайшла у Львові академію мистецтв (ЛНАМ) і заходилась обирати собі творчу професію. Спеціальність була не так важлива, як змога здобувати художні знання.
Був інтерес до ювелірки, захотілось спробувати себе у цьому. Пішла на кафедру художнього металу.
Карантин підштовхнув до власного бренду
За практикою пішла працювати до ювеліркині Юлі Баштаненко (зараз ми колеги). Вона дала мені базу: як працювати зі сріблом, показала техніки, деталі різні.
Якось поїхала додому до батьків, а через карантин закрили залізничне сполучення. Тому два місяці сиділа вдома і щоб себе чимось зайняти, купила моделювальний віск і паяльник для воску. Робила вечорами напрацювання, планувала.
Після карантину повернулась у Львів і почала вже працювати над своїми прикрасами і брендом basenko jewelry. Втілювала ті ідеї, які з’явились під час карантину.
Мій бренд — це все я, від спілкування до виготовлення
Гурт ювелірів, з якими вже працювала Юля Баштаненко покликав мене до себе у майстерню. Так з ними і залишилась.
У цій команді всі дружні, залюбки діляться досвідом, допомагають — мені пощастило.
Кажуть, що у будь-якій професії є романтизовані очікування і сувора реальність. Маючи попередній досвід в академії, у мене такого не було: що уявляла про ювелірку, те і отримала.
Найскладніше зараз — це відсутність у мене менеджера і команди, яка б працювала суто на бренд. Зараз всі процеси беру на себе: від контакту із замовниками до виготовлення прикраси.
Може здатись, що ювелірка — це просто сидиш у майстерні. Придумав і твориш. Але мало створити прикрасу, треба вміти її продати.
«Зробіть сережки-сфери, щоб їх з космосу було видно!»
Люблю геометричні прості форми, глянець. Подобається щось аморфне, фактури. Якщо коротко описати роботу — це про творчість і радість від взаємодії з людьми, коли моя робота виправдовує їхні очікування.
Якось клієнтка замовила у мене сережки-півсфери, але величезні — діаметром 5,5 см. Захотіла гіпертрофовану форму, щоб «аж з космосу було видно».
Щоб зробити такі сережки треба спеціальний інструмент, щоб лист металу забити у напівсферу. Але це 5,5 см і у нас немає такого діаметра! Що робити?
Взяла кулю з підшипника вантажівки та нею вибивала форму.
Складно було, але результат сподобався. Уявіть: прийти на якийсь класний вечір у чорному костюмі і з такими сережками. Нуль шансів бути непоміченою.
Головна ціль бренду — урізноманітнити повсякденність. Приємно, коли клієнти замовляють прикраси і вони так припадають їм до душі, що носять їх щодня. Бачити це — фантастичні відчуття. Це головний мій стимул до роботи.
Пишаюся собою, що змогла створити прикрасу, яка людині так сподобалася, що вона носить її, не знімаючи.
«Мені було важко, тепер і ти страждай!»
Від початку повномасштабного вторгнення росії до української ювелірки, стало більше уваги.
Але в ювелірній сфері серед деяких майстрів мене дратує небажання ділитись знаннями. Так, у нас є ювелірна освіта в Україні, але жоден навчальний заклад не дасть всієї повноти знань.
Доповнювати картину знань ювелірам доводиться важко: постійний пошук англомовної інформації, переклад, розбір, вивчення технік, їх тестування.
Але якщо людина прийшла до якось відкриття у роботі, придумала лайфхак, то часто… не ділиться ним з колегами, якщо ті запитують, — «Я до цього довго йшов. Я страждав, тепер і ти постраждай». Для мене це дивна позиція.
Мої чотири висновки для тих, хто робить перші кроки у ювелірці:
- Визначтесь, чи хочете мати художню освіту. Якщо так, то є сенс спершу піти в коледж чи академію. Мистецькі знання важливі для цієї роботи.
- Шукайте хорошого майстра. Він (вона) дасть концентровані знання на практиці.
- Збирайте гроші вже зараз. Щоб працювати руками з прикрасами треба мати хоча б базовий інструмент, а навіть він дорогий.
- Ювелірка — це брудна робота. Це не як в інстаграмі чистенько й гарненько, ні — 90% часу ти брудний. Просто будьте готові до цього.
Під вечір хочу просто тиши і спокою
Вечір для мене — це спокій. Робота у ювелірів буває брудна і шумна. Коли збираємось всі у майстерні, всі вмикаємо свої прилади, то це жах.
За день цей шум втомлює і ввечері хочеться вже просто тиші.
Ідеальний вечір — коли мене ніхто не чіпає і є цікава робота, яка займає руки. Люблю після роботи вишивати. Купила майстер-клас, як зібрати сорочку вручну і працюю по ньому вечорами.
Запам’ятався вечір на Кінбурнській косі, але зараз там росіяни
Чоловік любить мотоцикли, його робота з ними пов’язана. Поділяю його захоплення і до повномасштабного вторгнення часто подорожували на мотоциклах.
Найпам’ятнішим став вечір на Кінбурнській косі на Миколаївщині. Це був 2021 рік, їхали туди зі Львова. Наразі коса окупована росіянами.
Вечори на косі того літа дорогі мені, бо, боюсь, що не скоро знову туди можемо поїхати. Вдячна собі, що зібрались і влаштували ту подорож, не відкладали.
Для книг вечорами бракує посидючості. Чоловік подарував всю трилогію «Володар перснів» і ніяк не можу закінчити. А от за вишивкою сиджу, бо «розвантажує» голову і займає руки.
Ввечері я ніколи не зраджу своїм планам і ритуалам.
Ще про творчі вечори:
