«Беру гачок і ловлю дзен»: як проводить вечори авторка в’язаних янголів ЗСУ Любов Дмитрук

Українська лялька здавна унікальна своїм значенням. Для українців це не лише іграшка, забавка для дітей, а й оберіг, спогади та пам’ять. 

Сучасні ляльки також поєднують в собі оберіг та пам’ять. 

25-річна майстриня Любов з Хмельниччини від початку повномасштабного вторгнення росії майже не вʼяже звичайних іграшок. 

Тепер її завдання — виготовляти янголят у військовій формі ЗСУ. 

«Вечір» розпитав майстриню, як виникла ідея в’язати янголят, хто замовляє іграшки і як проходять її вечори. 

Далі — її пряма мова

Хобі, яке вийшло з-під контролю

До повномасштабного вторгнення я вже була в декреті. Дитина спокійна, і я нудилась. Подумала, — «А чому б не зайнятись чимось новим?». 

Фотографувала, робила квіти з паперу. Але нічого так не надихало, як вʼязання. 

На початку іграшки одна за одною виходили кривенькі. 

Але з часом все ставало краще. Так і зʼявилася моя робота — хобі, яке вийшло з-під контролю. 

Одногрупниця працює есемемницею. Зголосилась допомогти розвинути моє хобі, як власний бренд.

Якби не вона, ніколи б не почала так серйозно займатись цією справою. 

Займаюсь виготовленням іграшок вже понад три роки. 

Янголята у формі ЗСУ

Ідея створювати янголят у формі ЗСУ зʼявилася спонтанно. 

Почалась велика війна. Розуміла, що мої зайчики, котики, собачки нікому не потрібні. 

І тоді чоловік говорить: «Спробуй звʼязати ось таке…». 

Ми намалювали детально, як все має виглядати, ввечері вклали дитину спати, я почала в’язати. До ранку закінчила. 

Іграшка взірвала інтернет. Групи почали поширювати, люди коментували, підтримували. 

У мене брат служить і першу іграшку я подарувала йому. Вона досі в нього, як оберіг. Брат ходить з іграшкою на бронежилеті. 

Перші іграшки були не ідеальні, але людям сподобалась ідея. За невелику суму їх замовляли своїм хлопцям, чоловікам, рідним.

Відгуки — окремий вид натхнення

Обожнюю, коли пишуть відгуки. Це окремий вид натхнення. 

Нещодавно дівчина замовила таке янголятко хлопцю і попросила в коробочку додати жуйки «Love is…». Ще надрукований лист. 

Вони тоді ще не були парою. Хлопець чекав відповідь на його пропозицію зустрічатися. Так дівчина відповіла взаємністю. 

А є історії від яких серце крається.

Коли жінка замовляє іграшку своїй дитині, бо батько загинув на війні. І вона стає янголом-оберегом синочку. Ніби тато оберігає їх. 

Або ж коли жінка замовила іграшки своїм дітям-близнюкам. Їм ще й року немає, а їхній батько загинув у війні з росією.

Таких історій багато, раз на тиждень точно випадає з такими запитами працювати. 

Матері замовляють на могили. Ставлять іграшку на памʼятник. 

Намагаюся вкладати в іграшки позитивні емоції. Щоб в ній не було негативу, негатив завжди передається. 

Інколи думки гнітять і тиснуть… Що це для матері, яка втратила сина. Їй буде боляче дивитись на іграшку.

Але я розумію, що мені потрібно передати їй позитивну енергію. 

Іграшки за кордоном

Мої янголятка живуть вже у 15 країнах світу: США, Велика Британія, Іспанія, Туреччина, Греція, Італія. Навіть на Мальдівах побували. 

Якось жінка замовила у Чорногорію. Вона колекціонує всіх янголяток світу. Вже має понад 500 янголят. Моє було 502-м. 

Всі вони стоять на спеціальному стелажі. І моє зелененьке, вʼязане, виділялося. 

Вечір — це час для роботи

Починаю вʼязати о 22:00. Беру гачок і все… Приходить внутрішній спокій. 

Вся напруга, яка накопичується за день — спадає.

І десь до 01:00 ночі я ловлю такий «дзен». 

На виготовлення янголятка мені потрібно десь сім годин. Якщо іграшка велика, то доба з перервами. 

Робила іграшку у вигляді дракона. На неї пішло чотири доби. 

Є мінус у такому занятті, майстрині мене зрозуміють — постійно від гачка тріскається шкіра на пальцях через маленькі деталі. 

Потім важко вʼязати. Потрібен час, хоча б ніч, щоб все загоїлося. 

Бренд «Крилаті»

Раніше мій бренд називався «Faynyy Bony» на честь лева Боніфація з мультика «Канікули Боніфация». Тоді я вʼязала таку іграшку. 

Коли почала в’язати більше янголят, то задумалась над новою назвою.

Були ідеї спочатку «Тендітні крила», потім «Милий янгол». Випадково спало на думку — «Крилаті». Сподобалось. 

В’яжу під серіал

Обираю фільми та серіали українського виробництва. 

Це Film.ua, вони зараз знімають багато патріотичного кіно, на військовому тематику. 

З останнього подивилась «Позивний “Тамада”».

Фільм про те, як звичайний тамада у цивільному житті стає командиром в ЗСУ після вторгнення росії. 

Вже й не памʼятаю, коли дивилася щось закордонне. Наше все. 

Книги не читаю взагалі. Хіба що дитячі книги сину на ніч.

Музику можу слухати десь на прогулянці. Але більше я люблю слухати звуки природи. 

Вечірній ритуал

Жоден вечір у мене не проходить без догляду за обличчям. 

Лікую шкіру від недосконалостей, тому ввечері обов’язково крем. 

Живу поруч з лісом. Буває, що ввечері виходжу на горбочок, сідаю і дивлюсь, як сонце тихенько ховається спати. 

Влітку для мене це мій особливий ритуал перед сном.

Вдалий вечір — коли вся робота вже зроблена, з сімʼєю повечеряли і я можу приділити час собі.

Обдумати все, що змогла зробити за день, поставити нові цілі, запланувати наступний день. 

Ходимо в кінотеатр на вечірні сеанси, щоб відпочити. Або під фільм подобається спокійно вечеряти. 

У заклади не ходимо, якщо хочеться, то замовляємо доставку додому. Фастфуд любимо, але готуємо домашні бургери, хот-доги, піцу. 

Вечері я ніколи не буду танцювати. Мій вечір — без активностей. 

Памʼятний вечір для мене — це той, коли чоловік запропонував зустрічатися. Сиділи на даху, дивилися на вечірнє місто. 

На місто без війни, ковіду і карантину. 

У вечір дня перемоги я б хотіла згадати всі ці дні. 

Ні в якому разі у мене це не буде вечір з алкоголем, танцями чи веселощами. 

Подумаю над тим, що цей час нам дав і що забрав. 

Подякую всім військовим і помолюся за полеглими. 

Віта Корнієнко

журналістка «Вечора»