--19394

26 Вересня, 2023

життєстиль

Сомельє в ЗСУ: раніше Анатолій підбирав людям вдале вино на вечір, а тепер вечеряє під гул С-300 над головою

Анатолій Ходаковський — один з кращих українських знавців вина. У лютому 2022 року він добровільно став до лав ЗСУ.

До вторгнення Анатолій вечорами працював сомельє у розкішних ресторанах Києва. Їздив на виноробні Європи і опікувався власним виноградником біля столиці.

Зараз він він служить в артилерії, старшим солдатом 47-ї ОМБр «Маґура».

Пройшов навчання у Німеччині, ввечері і вночі підтримує вогнем дії української піхоти, прокачується у справі аеророзвідки.

У вільний від служби час влаштовує побратимам винні вечори, але під час роботи дотримується суворого «сухого закону» — «Усвідомлюю всю відповідальність».

Далі його пряма мова.

Артилерія працює 24/7 в режимі нонстоп

Коли працював сомельє, моя задача була в тому, що підібрати вдале вино людям і створити атмосферу розслабленого вечора.

Зараз я навідник артилерії. На нічних змінах треба бути постійно в тонусі, бо постійно маю справу з розрахунками.

Артилерія працює 24/7 в режимі нон-стоп. У підрозділі поділили добу на денні і нічні зміни — мені випала нічна зміна, з 18:00 вечора до 06:00 ранку.

Навіть під час перерв на завантаження бк чи «перекат» техніки не бажано кимарити, бо потім спросоння можна наробити помилок.

Тим паче, що зараз від нас вимагають ювелірної роботи.

Під час наступальних дій відстань між нашою піхотою і п*дарами іноді не перевищує 100-150 м — помилятись не можна.

Підтримую тонус «енергосами», заварюю собі каву міцну. Вадим Грановський (український кавовий експерт — авт.) подарував круту мідну джезву, яка завжди зі мною.

А Сергій Денісов (український винний експерт — авт.) постачає класну каву з Мексики. І це такий кайф: варити каву, смакувати її.

Ось це і є секрет моєї вечірньої і нічної бадьорості.

Артилерія, коригувальники вогню створюють багато проблем росіянам. На нас постійно полюють.

Тому вечори, зазвичай, проходять у прихованих місцях — в підвалах, погребах.

Винні вечори у вільний час

Після зголошення у ЗСУ щось підказало попроситися в артилеристи. Так потрапив у свою першу 72-гу бригаду імені Чорних Запорожців.

В перервах між навчанням навідувався в Київ, зустрічався з колегами по винній сфері.

Окрім спорядження, грошей майже кожен давав мені… один-два ящики крутого вина!

І не прості вина, а справжнє шампанське з Франції, рідкісні вина, в придачу келихи Riedel (престижний виробник посуду для вина — авт.).

Люди хотіли нас підтримати, давали найкраще. Іноді повертаюсь у розташування, а в мене пів пікапу вина.

Думав, що з ним робити? Запропонував хлопцям у вільний час проводити винні вечори.

У нас були люди, які реалізувались у цивільному житті. Коли їм передавали витримані сири добрі, м’ясні делікатеси, то ми проводили такі винні вечори.

Цілий день роботи, планування, визначення стратегії, карти.

Коли роботу закінчили, то… виходжу я і починаю розповідати про сорти винограду, винні регіони і смачні поєднання їжі з вином.

Хлопці трохи відволікались, їм сподобалось.

Коли переводився з бригади, то мало не плакали. І зараз часто скидають мені фоточки вина у меседжери — «Толя, а це нормальне вино, можна брати?».

Інший побратим часто пише: «Я про тебе жінці вже всі вуха продзижчав. Розповідаю, який у нас був сомельє, як розповідав за вино». Приємно, сумую за тими вечорами.

Вечері під гул С-300 над головою

В армії з вечерями складно, але ми стараємося — буває, що і пасту готуємо, супи варимо.

Визначились, що готують їжу ті, хто кайфує від процесу. Ми можемо картоплю почистити, але головний той, кому це подобається і хто за це взявся.

Конкретно зараз, при високому темпі роботи ввечері можу обійтись канапками і енергетиком. Коли їдемо у Запоріжжя, то обов’язково від’їдаємось у кафе.

А у 72-й бригаді служба звела з Володимиром з Києва. Які ж фантастичні вечері він нам готував! Та ще й іноді в абсолютно диких умовах!

Ну от уявіть. Кліщіївка, сидимо у хаті, а над хатою з усіх сторін щось летить.

Виходиш на двір, а над тобою С-300 несеться. Здається, що від того гулу тебе над землею підіймає.

А Вова тим часом запрошує нас до столу з… котлетами, піцою, салатами різними. Балував нас, ми на вечерю і замовлення робили, хто що хоче.

Зараз кочуємо селами під час роботи. Насамперед наводимо справки, де бабусі, дідусі продають яйця, молочку домашню, де є базарчик.

Від того, що змогли купити, відштовхуємось, коли готуємо.

«НАТівські» бургери з великими котлетами і трушна кола

Спочатку працював з радянськими артилерійськими системами «Акація». Зараз працюю з американською САУ «Паладин».

Опановував західну зброю на навчанні у Німеччині.

Привіз туди домашній український мед, чаї трав’яні, вдалось навіть сало довезти.

Частували цим американців, для них все українське було відкриттям.

А найбільше вразило, як на базі НАТО влаштоване дозвілля.

У них облаштовані комплекси відпочинку, де ввечері можна попити кави, чаю, взяти попкорн і подивитись кіно, пограти в більярд, на приставці чи просто посидіти в інтернеті.

Ходили з хлопцями вечеряти на фудкорт в такому комплексі.

Нас вразили американські бургери з великими котлетами і кока-кола, яка мала зовсім інший смак.

Люди мають право на відпочинок, а ЗСУ — на заміну

Спокійно ставлюсь до того, що люди ввечері сидять собі у ресторанах у мирних міста і відпочивають.

Ми заради цього і сидимо тут і робимо свою роботу, щоб люди могли почуватися в безпеці.

Головне — не забувати допомагати армії. Я б не вивіз сам ці витрати, які покривають мої друзі з винного і ресторанного оточення.

Я не проти відпочинку у закладах. Якщо нікуди не ходити, то можна з глузду з’їхати. Коли повернусь, то й сам буду гоцати, насолоджуватись цим.

Друге питання — ухилянти. Після понад року війни я відчуваю, що нас вже треба міняти.

Коли я приїжджаю у мирне місто і бачу, як здорові чоловіки відпочивають собі, то мені це не подобається. Виходить, що я і за себе воюю, і за того хлопця.

На 110% впевнений, що ця війна дістане кожного і нас чекає доля Ізраїлю, де служать всі.

Варто вже зараз вчитись медичній справі, елементарному поводженню зі зброєю. Роботи вистачить всім, є задачі з логістики, забезпеченню, тощо.

Вдалий вечір для мене — це коли ми вбили багато п*дарів, мінуснули хоча б одну групу.

Просто зараз ведемо бій за важливу і добре укріплену позицію. Нам важко дається успіх на цій ділянці, нічні зміни проходять напружено.

Ми бачимо, як на наших хлопців йде одна група ворожої піхоти. Розвалюємо її. Бачимо, як за 30-40 хв суне інша група, розносимо і її. Через 30-40 хв суне ще одна.

Ти постійно на стрьомі, бачиш, як піхоті важко стримувати ці навали.

І коли снаряди лягають чітко в ціль, коли бачиш, що ворог розвалений, а хлопцям на землі не загрожує — це кайфово, це вдалий вечір.

Ввечері перед виїздом, перед роботою я ніколи не дозволю собі жодного алкоголю. Це «золоте правило», всі розуміють свою відповідальність і чого коштує помилка.

Ввечері після війни я насамперед добре висплюсь.

А далі маю грандіозні плани — перед вторгнення посадив 450 кущів винограду під Києвом, бургундскі клони шардоне і трамінер з Альто-Адідже. Він підріс і треба вже ставити шпалеру.

Ще у мене є сад на 75 яблунь під сидр, який треба доглядати. Є плани будувати біля саду і виноградника свій будинок. Приїду і всім цим займусь.

Засинаю з думкою: що я зробив, щоб сьогодні стати кращим? Яка у мене буде можливість стати кращим завтра?

Сомельє — це ж такі люди, які постійно щось вчать, розвиваються. Це не та робота, коли «від дзвінка до дзвінка».

Коли немає розвитку, то для мене це смерть, кінець.

Це підхід у мене і в армії. Мені цікава тема аеророзвідки, я пройшов курс, розвиваюсь у цьому напрямку, мені цікаво вдосконалювати методи роботи по коригуванню вогню.

Тому перед сном часто думаю, що ще можна покращити, що ще треба вивчити, дізнатись.

Зрозумів, що ми живемо в історичний, дуже важливий час, коли формується наша державність, незалежність. Про ці часи книжки писатимуть, фільми зніматимуть, в школі вчитимуть.

Не пробачив би собі, якби не пішов у ЗСУ, якби нічого не робив. Морально б себе ненавидів за бездіяльність.

Хотілося б, щоб кожен українець хоч якось долучився до перемоги, зробив хоч щось, щоб ми зберегли свою свободу, свою країну, самих себе.

Вам також може бути цікаво:

  • Як проводить вечори солдат сил ППО та кухар Ярослав Гулак: вечеря як згадка про дім, мрії про ванну і дзвінки рідним
  • «Вечорами наші ноги носили заряджати»: як і навіщо ветерани на протезах йшли Карпатами з мішками піску на спинах
  • “Це улюблена справа!”: як автомеханік вечорами безкоштовно ремонтує авто для ЗСУ
Артем Кузьменчук

Артем Кузьменчук

Журналіст

читати наступне