«Не ковтати!»: журналіст «Вечора» спробував 20 українських вин на фестивалі Brave Wine і вижив

«Українське вино? Ха-ха, хай краще бульбу вирощують, аніж виноград — більше толку!», — чомусь згадую ці в’їдливі слова якогось винного експерта з 2000-х, коли виходжу ввечері з метро «Арсенальна» по дорозі на фестиваль українського вина.

«Ну і де ти тепер, жартуне?», — подумки додаю, коли терпляче тупцяю у калюжі в черзі на вході на фестиваль Brave Wine в Києві.

Ані колючий холод, ані дощ не змогли втримати людей від бажання прийти і спробувати вина від 20 українських виноробів.

Серед них я — журналіст «Вечора», який пройде цей марафон, не зганьбить честь редакції і виживе.

Біжу сходами вниз, до простору клубу «Арсенал XXII» — кажуть, що у цьому підвалі, колись працювала збройова кузня заводу «Арсенал».

Нині ж тут чую дзенькіт тонких келихів і щасливий сміх. В обличчя пихкає теплом винних парів — ввечері фестиваль у самому розпалі.

Поки роздивляюсь у залі, пригадую головні правила винних фестивалів:

1. Не ковтати.
   
   Так, звучить дико — нащо йти на фестиваль, якщо не пити? Але на винних фестах принаймні на старті варто спльовувати всі вина, які дають спробувати.
   
   Якщо пити всі ті маленькі дегустаційні ковтки від 20 виноробів, то під кінець вже не розрізниш смаків. Та й фестиваль може закінчитись дріманням десь в куточку.
   
   В кінці кілька келихів найкращого вина можна собі дозволити.
   
2. Спочатку пробуємо, потім купуємо.
   
   Не беремо перше вино, яке сподобалось, а йдемо далі, питаємо, дегустуємо потроху. Так і вражень більше отримаємо і підвищуємо шанс знайти своє «ідеальне» вино.
   
3. Спочатку пробуємо ігристі й білі, в кінці — червоні і солодкі.
   
   Тут просто: якщо почати з насиченого червоного вина, то після них ніжні ігристі і тендітні білі вина язик вже просто не відчує.
   
4. Не забуваємо про водичку, щоб не було зневоднення.
   
   Коли все спробували і обрали своє вино для пиття, то варто тримати пляшечку води поряд. Зранку буде легше — перевірено.

От ніби і все — правила згадав. Озброююсь келихом і рушаю!

Біля ятки Fathers Wine (Тернопільська область) одразу помічаю співвласницю винарні Оксану Буячок — вона разом з братом та мамою продовжує справу батька Володимира.

У 2000-х він захопився ідеєю створити якісні українські вина і посадив перші виноградники на… Тернопільщині, поблизу Гусятина.

Вчинок сміливий і відчайдушний — це ж не тепла Бессарабія й Причорномор’я, і не історично винне Закарпаття. Ніхто не знав, яке вино вийде.

«Зараз, коли нас питають, де ми робимо такі вина, то жартуємо — це Гусятинський апелясьйон, а вина названі на честь батька — Fathers Wine», — розповідає Оксана.

Представляє одного з виноробів Fathers Wine — Сергія. «Фух, пів дня працювали вантажниками з ящиками з вином, а оце вдягнув вишиванку, бо треба вина представляти!», — каже винороб.

Пробуємо з ним новинку — біле сухе вино Father`s Blend 2022. Це бленд (суміш) білих сортів винограду і смакує воно, як м’якоть стиглого персика чи манго — дуже соковите вино.

«У цьому вині ми поженили німця і українця, — відчувається, що Сергію ця історія дуже подобається, бере паузу — тільки українець ще не знає, що він… німець!».

Каже, що для цього вина взяли німецький сорт геліос та локальний сорт мостиський білий, який знайшли на Тернопільщині.

Припускає, що це лоза чи то німецького, чи то австрійського походження, яка залишилась у людей в дворах ще з часів Австро-Угорщини.

Наливає у келих дещицю рожевого вина «Рожевий квадрат». «А ось це вино «однієї ночі». Грайливо звучить, еге ж? Але це опис технології, коли вино набуває рожевого кольору від шкірок лише за одну ніч настоювання», — розповідає Сергій.

Вино пахне у келиху цитрусовими, в роті – солодко-кислий смакой грейпфруту з гірчинкою й нотами полуниці.

«Це наш хіт! Байдужим нікого не лишає», — додає Сергій.

Підходжу до столу Bolgrad (Одеська область) привітатись із харківським сомельє Дмитром Саприкіним. Він допомагає виноробні у промоції вин, розповідає про нові вина, вчить дегустувати.

Денис пристрасний фанат вина — зробив собі навіть татуювання з виноградним гроном.

Разом з ним пробуємо нове вино Bolgrad з італійського (насправді, бургундського) сорту винограду Піно Грі (він же Піно Гріджіо), але з лози, яка виросла на Одещині.

Вино розкривається в келиху нотами лимонів і жовтих яблук, персиків, є квіткові ноти.

Поки пробували, аж стало шкода, що на дворі осінь і дощ — таке б вино дуже пасувало до вечері на літній терасі після спекотного дня.

Біжу до стенду харизматичного одесита Едуарда Городецького, який кілька років тому здійснив свою мрію — почав робити вино під власним брендом my Wine (Одеська область).

«Друга частина моєї мрії — побудувати власну виноробню, там приймати гостей. Вже й стіни звели, але через вторгнення поки відклали роботи. Але буде, вірю, перемога України і все буде!», — Едуард каже ці слова з посмішкою, хоча йому непросто.

Куштуємо з Едуардом його рожеве сухе вино з сорту Піно Нуар.

Ніжне й делікатне, нагадує про розпал літа, коли закидуєш в рот жменю малини, заплющуєш очі і кайфуєш від виру смаків.

Біля ятки Leleka Wines (Одеська область) зустрічаю амбасадора бренду, сомельє і знавця вина Богдана Панчука.

Дегустації, історії про вино його надихають — бачу, як він активно жестикулює, коли розповідає щось гостям фестивалю біля стенду.

Богдан дає знак пробувати вино червоне сухе вино Leleka Wines з сорту винограду Одеський Чорний або Odesa Black.

В Україні за цим сортом закріпилась репутація дикого мустанга, якого зловили у чистому полі і пробують об’їздити.

Стільки в цьому сорті винограду сили і так складно його зробити шляхетним, якісним.

Пробую Одеський Чорний від Leleka Wines і розумію — хлопці об’їздили мустанга! Вино красиво грає у келиху нотами чорноплідної горобини, ожини, чорниці й чорної черешні.

На смак воно як лікер з чорних ягід: щільне, насичене, довго смакує.

«Диво, що нам вдалося зробити це вино. У 2022 році ми не знали, якою буде ситуація з вторгненням, але вирішили попри все робити вино, випускати новий реліз», — ділиться обставинами створенням вина Богдан.

Біля ятки винарні Shabo (Одеська обл.) вітаюсь з Олександром, який опікується тим, щоб шабські вина були в меню українських рестораторів. Він одразу починає з козиря — білого сухого вина з локального сорту Тельті-Курук.

У перекладі з турецької Тельті-Курук — це «лисячий хвіст». Кажуть, що цей сорт залишився в Україні, як спадок від Османської імперії.

Прижився на Одещині, а винарня Shabo почала робити з нього унікальні вина, яких немає ніде.

Куштуємо з Олександром білі сухі вина Тельті Курук без витримки в бочці і з витримкою. Перше, — без витримки в бочці, — має лагідний характер, дуже ніжне, з нотами квітів і трав, дуже питке, рука сама тягнеться знову до келиха.

Друге вино, — з витримкою у дубовій бочці, — це більш «м’язисте», в ароматі ті ж самі квіти й трави підсилені відтінками ванілі й спецій.

Унікальна штука, цікавий варіант для того, щоб здивувати іноземців українським вином з сорту про який вони ніколи не чули.

Завершую свій марафон ледь димним червоним сухим вином з сорту Мерло і ароматним міцним напоєм (дистилятом) з сорту винограду Мускат Оттонель від крафтового винороба Георгія Самсонюка (Вінницька область).

«От ви згадали про ту пораду з 2000-х садити бульбу замість лози. Зараз автор цих слів певно, плакав би з розпачу, що так помилявся. Подивіться, спробуйте ці вина — все вдається, якщо працювати. У виноробстві все, як у житті», — каже Георгій.

Прощаюсь з виноробами і виходжу з підвалу заводу «Арсенал» у київський вечір.

Столики вщерть зайняті людьми, у келихах хлюпають вина з Вінниччини, Закарпаття, Тернопільщини, Львівщини та інших регіонів.

І здається, що з кожним ковтком щасливих посмішок на обличчях більшає.

Вам також може бути цікаво:

• «Ті, що порушували, і далі працюватимуть»: Вечір опитав рестораторів про роботу «Бохо» в комендантську годину
• 5 крафтових українських вин для особливого вечора від маленьких винарень
• «Мак на вареники? Скидайте, це кримінал!»: як шеф-кухарі просувають інтереси України через їжу

Артем Кузьменчук

головред «Вечора»