
20 Січня, 2025
життєстиль
«Моє місце сили в рідній Одесі — знесений пам’ятник Катерині II» — це вечори зірки мюзиклу «Кабаре» у «Молодому театрі» Іллі Чопорова
Автор: Віта Корнієнко
«Ох, цей Чопоров! Ох, який же цей українець палкий!», — мліють глядачі в Україні і закордоном від ролі актора Іллі Чопорова у бродвейському мюзиклі «Кабаре» у «Молодому театрі».
Йому 26, він з Одеси. Але каже, що своє місце знайшов у Києві — «Тут до тебе всім так байдуже, можу спокійно робити свою роботу!».
Його роль чудного конферансьє Емсі в українській постановці «Кабаре» завірусилась у соцмережах і, схоже, стала одним з впізнаваних образів світового театрального гіта.
Ілля розповів, як прийшов на сцену, як театр робить промо Україні, а ще — що готує вечорами коханій, які фільми дивиться і які емоції пережив у вечір демонтажу пам’ятника Катерині II у рідній Одесі.
Наставники Білоус радив не змішувати гру на сцені і життя — так і роблю
Дитиною понад усе хотів співати і пішов у одеську студію-театр «Ерміта». Але крім співів, там треба було ходити на хореографію і акторство.
Там і зрозумів — хочу бути актором

Вчився в Університет імені Карпенка-Карого, у майстерні Андрія Білоуса, художнього керівника «Молодого».
Першою виставою у театрі, куди мене запросили була казка-мюзикл «Принцеса Лебідь».
Переживав, бо це ж основна сцена! Але команда «Молодого» — це такі теплі і затишні люди. Допомогли з першим виходом, підтримали.
Повага людини, незалежно від акторського досвіду — такі традиції «Молодого театру»
Андрій Білоус завжди казав молодим акторам, — «Завжди залишайтесь людьми». Це головне його правило роботи на сцені й поза нею.

А ще казав, поводитись у житті так, щоб ніхто не здогадався, що ми — актори.
Часто актори продовжують грати в житті. Але настанова Білоуса каже: життя і робота мають бути розділені. Запам’яталось.
Я до «Кабаре» і після — геть різні рівні впізнаваності
Мюзикл «Кабаре» дав мені шанувальників і впізнаваність. Але… так це відбувається у більшості артистів!
У вас може бути мільйон чудових ролей, але впізнавати вас будуть за якоюсь однією.

Думаю, що роль конферансьє Емсі поки найважливіша у моїй кар’єрі. Але кожна моя нова роль «розбирала і збирала» мене наново.
Є вистави і ролі після яких ще якийсь час живеш у відчуттях і роздумах свого героя. Але зазвичай актор встигає скинути маску вже під час поклонів залі. Дивно жити роллю після вистави.
Ще працюю театральним композитором — знали б ви, як важко знайти потрібну музику для певного моменту. В якийсь момент зрозумів, що мені легше написати музику, ніж знайти.
Адаптація «Кабаре» — крапля в просування нашої культури
Так зрадів, коли дізнався, що бродвейський мюзикл «Кабаре» адаптують в Україні. Обожнюю мюзикли, а «Кабаре» дивився ще в дитинстві.

Коли виставу вийшла, то у TikTok залетіли уривки з української постановки. Дехто з іноземців почав вчити українську мову, коли побачив.
Інші зібрались їхати до нас дивитись «Кабаре» — в Україну, де йде війна
І я гордий таким успіхом — це крапля у просуванні української культури. Але дуже важлива!
Шукав баланс вульгарності для ролі — щоб глядач вірив і сприймав
Роль конферансьє Емсі мені важко далась.
Перед прем’єрою був період щоденних репетицій, з хореографом, Freedom ballet, оркестром, репетитором вокалу. Відпочинку майже не було.

Тоді відчув, роль конферансьє стала для мене певним викликом. Бо пластика, хореографія, вокал — все це наче «муштра». А от з роллю мені ніхто не допоможе, ніхто крім мене її не опанує — ми з Оленою Коляденко працювали над пошуком образу, але звісно опанувати цю енергію було моєю особистою задачею.
Шукав у собі енергетичний ресурс, щоб зіграти цього «напівбога» кабаре з його швидкими реакціями. Він поза часом й поза простором.
Треба було адаптувати героя саме під українського глядача, щоб він зрозумів.

Він мав бути вульгарним, як личить ведучому у кабаре. Але не надмірно, щоб його сприйняв український глядач. Цей баланс шукав.
Театральний бум в Україні дійсно є — повні зали, натхненні глядачі, купа сторіс, тіктоків. Думаю, тренд задала «Конотопська відьма» Уривського.
Але театр в Україні завжди був популярним видом відпочинку. От у 1990-ті — ні, а у «нульові» і «десяті» інтересу був постійний.

Люди знаходять у театрі щось важливе для себе — самоідентифікацію, розуміння самих себе, дійсності навколо.
Поради Іллі Чопорова тим, хто хоче стати актором/кою:
- Майте тверде бажання стати актором. Ще до вступу подумайте, чи дійсно хочете цього, чи готові жертвувати, щоб займатись лише акторством.
- Знайте, до кого йдете на курс. Не йдіть просто так, бо ймовірно будете неприємно здивовані. Почитайте, хто набирає курс, що може дати, які враження учнів.
- Залишайтесь собою. Це складно, але і важливо — залишатись собою, коли ти актор і звикаєш грати.
- Залишайтесь людиною. Ще складніше: не поступатись принципам, залишатись людиною щодо інших — заради мистецтва чи будь-чого.
- Ніколи не брешіть. Навіть маленька брехня потім виростає у велику брехню і проблему. Тим більше якщо ви актор і брехня є частиною вашої роботи.
Ну і любити мистецтво. Якщо не любити, то немає сенсу працювати у будь-якій мистецькій професії.
Вечорами відпочиваю за комп’ютерними іграми
Мій вечір починається пізно — 21:30-22:00. Після вистави приходжу додому і якщо є сили, то готую. З нареченою Дашею вечеряємо, дивимось щось на ютубі.

Потім я йду працювати з музикою за комп’ютером. Або відпочиваю за комп’ютерною грою.
Якщо дивитись щось ввечері, то ось моя добірка стрічок:
- «Доґвіль» (Dogville), Ларса фон Трієра
- «Фолаут» (Fallout), Джонатана Нолана
- «Вавилон» (Babylon), Дам’єна Шазелла
- «Клаус» (Klaus), Серхіо Паблоса
- «Дикий робот» (The Wild Robot), Кріса Сандерса
У наших стосунках готую я. Завжди пробую щось різні.
Подобається проста, але вишукана страва — червона риба, в медово-вершково-цитрусовому соусі. До неї будь-який гарнір ідеально смакує.

Ще люблю борщ готувати, будь-яку пасту, нещодавно готував лазанью і сподобалась.
Щоб мій вечір був ідеальним маю… не працювати весь день. Просто бути вдома цілий день. Замовити їжі, хоч McDonald’s. Дивитись з Дашею і кішкою щось смішне на ютубі. Пограти в комп’ютерну гру, випити кави і все — тоді вечір буде чудовим.
Особливий вечір — коли робив пропозицію Даші. Хвилювався, бо це був важливий крок для мене. Виявилось складніше, ніж вийти на сцену перед кількатисячною публікою.
Бо коли на сцені, то на тобі завжди маска ролі. А коли звертаєшся від серця до серця іншої людини, в очі кажеш, що хочеш бути з нею все життя, то це у тисячі разів важче і бентежно.

Моє вечірнє місце сили — у рідній Одесі. 16-та станція Великого Фонтану, де я все дитинство ходив з мамою та бабусею на море.
Ненавидів ходити на море, бо ж ми живемо біля нього — що там робити? Та ще й взимку. А зараз згадую атмосферу тих прогулянок і розумію, що це місце мені особливе.
Якби жив в Одесі, то зараз моїм місцем сили був би… знесений пам’ятник Катерині II. Коли його знесли, то подзвонив вже померлій бабусі і спитав — «Що ти?» (сміється — авт.)
Щастя — ось що відчув у вечір демонтажу Катерини II у рідному місті
Вона у мене мала симпатію до всієї цієї атрибутики Одеси з проросійськими сенсами. І це було для мене, як проукраїнської людини, вихідця з Одеси особистою перемогою.
Прагніть власної культури і буде менше питань «хто ми і звідки?»
Як людина культури, я б побажав українцям наповнити вечори власною культурою.
Це пазл нашої самоідентифікації, який знімає питання «хто ми і звідки?».

Це гіперболізована версія нашої історії — так, як її побачили митці.
І практичне побажання на вечір — якщо досі дивитись російських блогерів, слухаєте російську музику, то закликаю припинити наповнювати цим свої вечори.
Це так шкідливо з погляду економіки і етики.
От слухаєте ви когось з росіян, хто виступає проти війни, нас підтримує. А потім у рекомендації потрапляє той, хто інвестує у війну, надихає на війну. Навіщо вам це у ваших вечорах?
Ще про творчі вечори:
