«Суржик — це мова моєї любові»: як проводить вечори акторка Малого театру й співачка Маруся Чуприненко 

«Просто ти мені дуже нравишся…», — співає артистка Чуприненко. І робить це так щиро, що здається ніби ці слова адресовано особисто кожному. 

А її пісня «Степ» про український південь насичена «пилюкою й жарюкою», як подорож до моря на авто. 

Документальність пісень — це винахід акторки й співачки Марусі Чуприненко. Її роботи біографічні, без вигадок й прикрас, щиросердні.

Їй 29 років, народилась у Новомиколаївці, грає у Малому театрі. «Артистка Чуприненко» — це її незалежний музичний проєкт, який не для заробітку, а для самовираження. 

Вечорами Маруся грає у виставі Бергмана. Вдома любить проводити вечори з коханим, дивитись фільми, готувати пасту з мідіями чи омлет по-херсонські. 

Далі — її пряма мова.

Мої пісні без вигадок — вони документальні

Називаю свій жанр «документальною піснею».

У певний момент перестала вигадувати історії для пісень. Почала писати про власні переживання. 

Сьогодні всі мої роботи особисті — слухаєте і дізнаєтесь мою біографію. 

Бути відвертою непросто: якщо в залі є людина, про яку співаю, то вона «зчитає», що йдеться про неї. 

Бо нічого не змінюю і не приховую з реальних деталей. Якщо пишу про когось у рожевих кроксах, то він дійсно існує і ходить у рожевих кроксах. 

Документальна пісня — це я сама собі придумала. Не сподобалось, як люди відгукуються, — «О, вау, це так схоже на барда!». «Ні-ні, люди, це зовсім не про те», — а потім і визначення знайшлось. 

Музичний супровід — завжди мінімалістичний

Своїм пісням даю мінімалістичний супровід. Й не думаю про те, як краще передати ідею через музику.

Виходить, як виходить. 

На етапі аранжування хлопці, з якими я граю, додають свої ідеї. Іноді я виступаю сама, і тоді це зовсім мінімалістично. У стилі singer-songwriter, коли головний акцент на тексті. 

Коли виступала за кордоном, вирішила з організаторами перекладати всі пісні англійською. Або навіть й мовою тієї країни, де я була. 

Додавали субтитри, і я співала, емоційно передаючи зміст. Люди розуміли, і це було точно в яблучко. 

Пригадую, восени 2022 року мене запросили відкривати фестиваль документального кіно. Я прийшла, а в залі понад 300 людей.

А в мене на концертах десь 100 людей до того було. 

Це було дивовижно. Гості фесту не знали української мови й ми зробили переклад англійською й угорською. Люди розуміли про що я співаю, відчула єднання з ними.

 Це мова мого серця і її не проміняю ні на шо. Це мова моєї любві.

Хотіла б записати фіт з «Курган і Agregat», мої любимі українські виконавці! 

Але є ще й інша сторона: я б хотіла фіт з Джамалою. Я люблю її, вона мені така класна! Обожнюю її ще з джазових часів. 

А ще з гуртом Blooms Corda, напевно.

Пісні для тих, кому не страшно бути вразливим

Мені приємно, що в моїх піснях знаходять щось своє як підлітки, так і старші люди.

Нещодавно на концерт прийшла дівчина зі своєю бабусею — це було так мило!

Мій слухач точно уважний. Це не та музика, яку легко слухати на фоні й щось під неї робити. Хоча, можливо, комусь і вдається… 

Мені здається, найбільше вона націлена на людей, які приймають свою емоційність. Які усвідомлюють себе, як живу істоту із купою різних почуттів всередині. І приймають це. 

Музика стає вже рівноцінною театру

«Артистка Чуприненко» — це не якийсь продюсерський концептуальний проєкт. Знаєте, коли збираються серйозні люди, створюють продукт, щоб заробити гроші. 

Все сталось органічно: я просто вчилася в Карпенка, до того ще писала вірші, почала писати пісні. 

Спочатку їх слухали вечорами тільки мої сусідки по кімнаті в гуртожитку. Потім цих людей ставало більше і більше. Запрошували на квартирники, дні народження. 

З’ясувалось, що на це є попит. Люди хотіли слухати пісні не тільки наживо, а й в записі. 

Зараз цікаво спостерігати за тим, як музики у моєму житті стає більше і вона стає рівноцінною театру. Поки вдається поєднувати. 

Граю, щоб внутрішньо рости

Мені подобається моя роль у виставі «Осіння соната» за Інгмаром Бергманом. 

Тим, що мені знадобилося багато часу, щоб перестати її «грати». Це не зовсім моя природа. Я граю там головну роль — доньку, що ненавидить свою матір, має купу претензій до неї.

Мені важко на когось ображатися чи злитися, бо я можу зрозуміти, чому людина так вчинила, майже в усіх випадках. 

Окрім росіян і путіна. У цьому випадку — розуміння не має. 

А та героїня просто зіпсувала собі життя тією злобою та образою.

Мені завжди цікаво грати щось, до чого треба внутрішньо рости.

Щось ще, окрім того, ким я вже є.

Вечори з моря

Яскравий вечірній спогад цього літа: коли після довгого відпочинку на морі з палатками, ти повертаєшся додому, заїжджаєш у двір і там сидять сусіди. 

Вони так странно на тебе дивляться, ти дивишся на них. Так странно, що це твій двір і вже сонце сідає…

Заходиш в хату, а вона така пуста, в ній ніхто не жив. Таке відчуття, що і хата відпочивала без нас. Заходиш у ванну з надією, що там є напір води і ти вперше за тиждень змиєш з себе морську сіль.

Вільні вечори — це час з коханим

Найчастіше мої вечори з четверга по неділю — це робота у Малому театрі. В цей час у нас вистави. 

Ось і спогад розблоковано… Коли в Києві комендантська починалась о 23:00, то вистави починались раніше і о 21:00 я вже була вдома. 

Це було дивне і нове відчуття: весь вечір мій, можу його собі присвятити. 

Зараз вільні вечори маю у будні дні після репетицій. Люблю цю пору, проводжу її з коханим, дивимось фільми, відпочиваю. 

Фільми на вечір від артистки Чуприненко:

• «Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго» (2019) — душевна документалка
• «Ти тут, Боже? Це я, Марґарет» (2023) — теплий фільм про дорослішання
• «Паперовий місяць» (1973) — хороше чорно-біле кіно

Компоненти ідеального вечора — немає повітряних тривог, немає поспіху. 

Якщо вдається, ловлю вечірню атмосферу спокою, творчий настрій і пишу пісні.

На вечерю — омлет по-херсонські

Коли не знаю, що приготувати, то готую пасту з мідіями. Вдома завжди є продукти для неї: паста, вершки, мідії. 

А ще є фірмова страва південців — омлет по-херсонські. Це смажені яйця з томатами. 

Пам’ятаю, що томатів часто було в рази більше, ніж яєць і смаженя була з томатною юшкою. Їсиш і хлібчиком її вимочуєш. 

Омлет асоціюється з ранком, але у мене вдома його готували саме ввечері. На стіл ставили, коли неждані гості приходили і треба було швидко їх чимось пригостити. 

Наше місце сили в Києві це містина, де стоїть Батьківщина-Мати. 

Ввечері мені там приємно проводжати сонечко. Воно наче тане у цих високих будинках І видно водночас два береги міста. Це такий урбан, який на мене не тисне, а надихає. 

Коли жила одна, мала багато вечірніх ритуалів. Ставила будильник, відкладала телефон подалі, йшла в душ, мастилась кремами. Після всього — ритуал подяки. 

А зараз, коли поруч коханий, то максимум, що можемо зробити ввечері такого ритуального — зуби разом почистити.

«Так як же це? Ми ж перемогли»

Якось дивилась інтерв’ю з ветераном УПА, стареньким вже дідусем. Розмова йшла у 1990-х роках і його спитали, — «Ви так відчайдушно воювали і… програли. Як вам з цим?». 

Ветеран усміхнувся і каже, — «Так як же? Ми перемогли». 

Люблю цю історію. Україна точно буде вільною державою. І хочеться бути частиною цього. 

Обіймаю кожного і кожну, хто пришвидшує перемогу. Всі ми хочемо жити у країні, яка гідна тих, хто поклав за неї життя. 

Ще про вечори цікавих українців:

Віта Корнієнко

журналістка «Вечора»