31 Травня, 2024
життєстиль
«Література — наш шанс зрозуміти себе»: вечори авторки та засновниці Stretovych Agency Світлани Стретович
Автор: Віта Корнієнко
«Пишучи, тримала звʼязок зі світом», — згадує Світлана перші дні повномасштабного вторгнення росії.
Письмо і книги тримали її в купі в найстрашніші дні нападу. Зараз вона віддячує тексту за цю суперсилу.
Промотує серед українців літературу на великих літературних вечорах у Молодому театрі.
Ці події неповторні — їх не записують і не транслюють. Тільки переказують.
Світлана Стретович, біографія:
- 38 років
- Родом з Херсонщини
- Кандидатка наук із соціальних комунікацій
- Викладає журналістику, письменницьку майстерність, ділову комунікацію в університетах та на освітніх платформах з 2011 року
- За три роки головредства у видавництві Nebo BookLab Publishing випустила у світ 55 книг
- Модераторка Книжкового клубу Верховної Ради (2019-2020)
- Авторка та розробниця першої Річної програми письменницької майстерності в сфері неформальної освіти та понад 100 освітніх програм з інших напрямів для Litosvіta (2019-2023)
- За ініціативи Світлани в Молодому театрі проводяться літературні вечори
- Виховує двох дітей. Донька Поліна народилася за п’ять днів до вторгнення росії у 2022
Світлана каже, — «Як театр починається з вішака, так письменник починається з читання».
«Вечір» розпитав письменницю про те, як з’явились великі літвечори в Молодому театрі. Як книги прийшли в її життя, а ще — як проходять її вечори.
Далі — її пряма мова.
Письменник починається з читання
Театр починається з вішака, а письменник — з читання у дитячому віці.
Думаю, якщо мати постійну практику — бачити книги вдома, творчу писанину під руками ваших близьких, то письменник всередині вас почнеться вже з першої дитячої книги.
У зрілому віці письменництво, певно, приходить з інтересом до літературного процесу. Всі культурні шляхи тут стають допоміжними.
Я захопилась літературою будучи дитиною.
Мене всюди оточували книжки. Пам’ятаю й стоси періодики вдома, яку виписував поштою тато.
Найпам’ятніший спогад вечорів дитинства — тато, який читає.
Коли навчилася читати, це стало продовженням традиції вечірнього читання вдома.
У більш дорослому віці спіймала себе на думці: зовнішній світ не дає мені тієї глибини, якої прагну.
Швидкість переміщення в просторі не дорівнює швидкості з якої здатні переміщуватись думки.
Книга допомогла мені — дала цю глибину й швидкість.
Збагнути себе й світ
Література для мене — це шанс зрозуміти себе й світ навколо.
Люди — ми змінюємося постійно. Але глобально зміни в нас не такі вже й великі.
Змінюється наше ставлення до певних речей чи процесів на різних життєвих етапах. Кут погляду.
А текст — це ніби розмова про ці зміни.
Розмова із собою. З тими, для кого пишеш. Можливість викристалізувати думки. Зупинитись, осмислити їх.
Маю різні потреби у градусі осмислення світу й себе в ньому. Іноді це всі 360° – щоб купно, а часом — достатньо 180°.
Література дає це розуміння під будь-яким кутом.
Ціль — писати щодня
На початку великої війни з росією намітила для себе мініціль — писати щодня.
Ділитись думками. Писати про те, що бачу й відчуваю.
Спочатку це були дописи у соцмережах.
Це був обовʼязковий ритуал, варіант «не писати» навіть не розглядала. Текст мав з’явитись за будь-яких умов, у будь-якому стані.
Це було ніби «технічне завдання» для самої себе. Добре збирало мене до купи.
Згодом взяла участь в проєкті, в якому писала есеї для англомовної авдиторії. Про те, як ми переживаємо війну в Україні.
Так тримала себе в руках і робила корисну справу: розповідала іноземцям про те, що ми переживаємо тут.
Пишучи, тримала зв’язок зі світом.
Книга дитяча, а сюжет дорослий
Моя книга «Ведмежуня мандрує в Карпати» має віковий маркер «3+». Але це текст для спільного вечірнього читання.
Або дитина вже вміє і може читати її батькам. Або батьки читають дитині.
Це історія про Ведмежуню, печерну ведмедицю. За знахідками археологів ці травоїдні ведмеді жили в Києві, на Кирилівській стоянці, яку відкрив Вікентій Хвойка.
Ведмежуня живе в Києві. Але мріє піднятись на найвищу вершину України, щоб побачити звідти свою домівку.
Мені ця ідея резонує з нашими почуттями під час повномасштабного вторгнення — охопити всі наші рубежі й ними захиститися.
Книга спонукає знати, якими фундаментами ходимо щодня. Підштовхує йти вперед попри свої страхи.
А ще це заклик пізнати свою країну. Діти часто повторюють якісь дії улюблених головних героїв. То нехай би їх бажання після прочитання було поїхати в Карпати і здійнятися на Говерлу.
Stretovych Agency — це те, що робила вже роками
Провела вже сотні подій — як організаторка, ініціаторка, модераторка.
Майстер-класи, творчі зустрічі в університетах, літературні лекції й презентації, поетичні вечори, інші формати.
П’ять років щомісяця водила компанію друзів (20-40 людей) у театр, просто дивитись вистави.
У 2016-2018 очолювала книжковий клуб, коли це ще не було мейнстримом.
Поява Stretovych Agency стала продовженням того, чим я вже давно займалась. Але вже в офіційному статусі.
Першим унікальним проєктом Stretovych Agency стали великі літературні вечори в Молодому театрі.
Люблю Молодий, знаю його простір й мала відчуття, яким форматом цей простір наповнити.
Це зустрічі з тими, хто творить українську культуру, її трендсетерами. У фокусі — літературні читання, ексклюзивна розмова про важливе з найпотужнішими письменниками.
У першому сезоні це були Іван Малкович, Ілларіон Павлюк, Софія Андрухович, Андрій Любка, Євгенія Кузнєцова.
Поєднала те, що люблю — театр й літературу
Понад 20 років ходжу в театр. Сходила вже на сотні вистав в Києві, в Україні, в інших театрах світу.
Мріяла про вечори, які б об’єднали театр й літературу ще з 2015 року.
Тоді умовно такий формат називала «Література на підборах».
Уявляла собі, що говорити про літературу з високої сцени — це класно!
Коли зупиняєшся, не ковтаєш інформацію абияк, а готуєшся до розмови, виділяєш на це вечір.
Все так, коли йдемо в театр. Тільки тут на сцені — література. Це не презентація в книгарні, інший формат розмови.
У глядацькій залі всі слова й думки сприймаються інакше. Репліки лунають з високої сцени й звучать виразніше.
Письменникам пасує сцена і коли зала сидить стишено.
Мета літвечорів проста — говорити з трендсеттерами української літератури, з тими, чиї твори стають культовими для українських читачів.
Це майданчик для обговорення актуальних питань і викликів. Щоб познайомитись з письменниками ближче.
А ще надихнути вивчати українську літературу через нову оптику.
Якщо хочете провести вечір з натхненною глибокою розмовою у компанії неймовірних людей — це до нас, у Молодий.
Провели вже п’ятий захід. Маємо авдиторію, яка ходить на всі літвечори — не пропустили жодну.
Гості літвечорів різні. Найперше це:
- читачі, шанувальники письменників
- глядачі театру, які відкривають сучасну літературу
- журналісти
- працівники книжкового ринку
- мої друзі, колеги, колишні студенти, люди, з якими працюємо у різних проєктах
Імпонує, що сьогодні у людей є потреба говорити про серйозні речі — тверезо, глибоко, ґрунтовно.
Літвечори тут і зараз — без стріму і запису
Ні запису, ні стрімів літвечорів — це моя позиція.
Відсутність камери дає більше розкутості. І момент неповторності — подія продовжує жити тільки у розмовах й переказах.
Те, що можна повторити — те втрачає ексклюзивність.
Я не та людина, яка живе страхами чи живить їх хвилюванням. Тому не нервую перед літвечорами.
Хоча перший вечір запам’ятався малоприємним спогадом: зранку крізь сон почула далекі вибухи.
«Хай би мені це тільки снилось! Хай би це не була ракетна атака!», — була перша думка.
Але це був російський ракетний удар. Далі ранок в коридорі, правило двох стін.
У голові проноситься — «Сподіваюсь, це не зупинить глядачів і вони прийдуть ввечері поговорити про літературу».
Тривога тривала весь день. Але я до самого моменту виходу на сцену вірила — відбій буде, все буде ок.
Так і сталось. Лише затримали початок на 20 хв, щоб глядачі встигли приїхати з лівого берега в Молодий театр.
Купувати книги модно, інша справа — читати
За роки роботи у книжковій сфері, на презентаціях книг, відвідування книгарень можу сказати — читацька авдиторія в Україні стала більшою.
Це у тому числі пов’язано з нападом росії й забороною роскниги на законодавчому рівні.
В умовах загрозі власній ідентичності українці хочуть пізнати себе й своїх письменників. До великої війни інтерес до української книги в Україні був не таким потужним.
Літвечори у Молодому збирають солдаут в Києві. І це паралельно з показом «Марії Стюарт» у театрі ім. І. Франка і МУРом у Жовтневому «Ти (Романтика)».
А скільки нових книгарень відкрилося в Києві за останній час!
Так, столиця — не вся Україна. І не можна ці успіхи розмазувати, як «вершкове масло» на всю країну.
Але те, скільки друкується нових імен. Як продаються наклади. Це вселяє оптимізм.
Але додам: купувати книги стало модно, читати їх — вже інша справа.
Поради Світлани Стретович молодим авторам:
- Читати регулярно і багато
- Регулярно писати тексти різних форматів. Не обов’язково починати з сімейної саги, можна почати з дописів у соцмережах
- Шукати спосіб: як старе розказати по-новому? Обрати певний жанр, в якому відчуваєте сили додати щось своє чи просто віддано у ньому працювати. Є купа ніш в укрліті, які ще не заповнені. Є куди рости.
- Зрозуміти, чи готові ви пожертвувати своїм комфортом. Бути готовими до критики і її спокійного прийняття. Якщо ви в такому стані, що ламаєтеся від першої критики, то краще не починати.
Для мене критика — це цінні поради, щоб зробити краще. Так, критика може зачіпати, не подобатись. Але треба вміти її чути, проживати стан неприйняття і сідати допрацьовувати текст. - Навчитись «тримати удар» відмови видавництва. Якщо отримали відмову – врахуйте побажання, вдосконалюйтеся, шукайте далі.
Прагну не марнувати вечори
Вечір для мене — можливість зробити у цьому дні ще щось хороше. Навіть якщо це похід в театр, то це першочергово не відпочинок, а крок у розвитку, в осмисленні людей та часу.
Мій вечір — це ще не відпочинок. Для цього є ніч.
Можу піти в театр. Писати щось або читати. Зазвичай це дитячі книги, бо вечірнє читання для дворічної доньки Поліни — це обов’язковий ритуал.
Прагну не марнувати вечори: шукаю, як наповнити їх користю.
Читати, щоб не забуватись
Зараз раджу всім читати і сама читатиму новинки Арсеналу.
Новий роман Артема Чеха «Пісня відкритого шляху» – отримала днями з передзамовлення.
Звернути увагу на нову книгу Олександра та Павла Михедів «Живі. Зрозуміти українську літературу».
З дебютантів не обійти увагою коротку прозу Романа Голубовського «З нами житиме еласмотерій».
Обов’язково взяти собі нову книгу Жузе Сарамагу «Бунт речей» у перекладі Інни Білоножко.
А ще нову книгу Андрія Любки — «Війна з тильного боку».
Він презентував її у Молодому театрі. Короткі історії про те, як ми проживаємо війну у тилу. Є багато сюжетів з волонтерських поїздок Андрія.
Це потрібна література. Щоб не забуватись.
Всім хочеться відволіктись, але стривайте — на фронті триває російський наступ.
І література має нагадувати про цю дійсність, про війну.
На серіали не маю часу
Від початку повномасштабного перестала дивитись серіали. Бракує концентрації.
Кінострічки дивлюсь вибірково. Ходжу у кіно для цього. З недавнього — ходила на «Будинок “Слово”».
У шкільні роки були дві категорії учнів. Ті, які збираються зранку. Й ті, які збираються ввечері.
Я з тих, хто любив все «під лінієчку». Зібратись звечора, викласти одяг й речі на стільчик, підготуватися завчасно.
Тепер я доросла люблю звечора планувати наступний день. Якщо це неділя — то наступний тиждень.
Ввечері ніколи не пʼю каву. Якщо в когось в жилах тече кров, то в мене ними біжить кава. Але ввечері — ні.
Вечір перемоги України у мене не асоціюється зі святом. Стільки знайомих, друзів, студентів не зможуть його зустріти.
Хочу, що у мене цей вечір був тихим. У думках про тих, хто поклав життя за цю мить.
Ось, може вас зацікавить цим вечором
Ось про що ми пишемо в інших рубриках
«Що зі мною сталось?! Раніше ввечері пила чай з тістечком, а тепер хочу сала з цибулею»: британка про зміни смаку в Україні
Український «прометей» не ховається в укритті: вечірні і нічні зміни енергетика ТЕС, який несе світло у наші оселі
Говорити, кохатись, розуміти одне одного: 3 нові настільні гри для пар на вечір
Говорити, кохатись, розуміти одне одного: 3 нові настільні гри для пар на вечір