Дачні розваги, мода на Криворівню: як відпочивав український бомонд 100 років тому

Літо – пік туристичного сезону, коли ми бажаємо втекти від рутини, відновити сили, отримати нові враження. А як і де відпочивала українська інтелігенція 100 років тому?

Ми зануримося в атмосферу вечорів українських курортів від Києва до Карпат і Криму. 

Вакації за містом: дачні поселення

Київ вважали одним із найзеленіших міст у світі через велику кількість парків.

Але у ХІХ столітті місто перетворилось із зеленого на велике промислове, тому кияни шукали не лише відпочинок, а й чисте повітря.

У кінці ХІХ століття у моду увійшов заміський відпочинок. На околицях Києва відбувся будівельний бум. Створили дачні поселення у Боярці, “Новій Дарниці”, Святошині, Пущі-Водиці.

Розташовані на берегах річок, оточені лісами, дачі вабили спраглих до відпочинку киян.

У 1893 році член Київської міської думи Микола Чоколов запропонував створити елітне дачне селище у Пущі-Водиці. Так розподілили невеликі ділянки, які можна було взяти в оренду на 99 років.

Дачі за містом могли собі дозволити купці, дворяни, чиновники, рідше лікарі та вчителі. Природа Пущі була сприятлива для здоровʼя, тому заможні люди знімали дачі для оздоровлення.

Більшість будинків проектував архітектор Едуард Братман за індивідуальними проєктами, але зі схожим різбленим деревʼяним декором.

Дачі були у грецькому, турецькому або мавританському стилі.

У різні часи там проживали найвідоміший київський купець Яків Каплер, поет Олег Ольжич, архітектор Іполіт Ніколаєв та інші.

Кияни на дачах проводили ціле літо і зовсім не нудьгували. Наймали коней, що перевезти усі свої речі й жити зі зручностями.

«Якщо Ви забажаєте влітку здійснити прогулянку в Пущу-Водицю, то сідайте на Думській площі в трамвай із написом «Пуща-Водиця». Електричний вагон, пройшовши Лук’янівку, Куренівку і Пріорку, стрілою вріжеться в міський ліс.

У вікно вагона вривається одна за одною хвиля свіжого запаху сосни.

Жадібно вдихаючи після міського пилу у вільні груди цілющу вологу лісового повітря, ви, сп’янілий від цього нектару й зачарований вічно зеленими соснами-гігантами, і не помітите, як опинитеся в Пущі-Водиці» – Київський довідник «Дачник», 1909 рік.

У Пущі вирувало культурне життя. Якщо вдень дачники ловили рибу, катались на велосипеді, вирощували квіти, то ввечері відвідували концертні зали, кафе, ресторани, більярд.

«Увечері на відкритій естраді відбудеться концерт, у закритому театрі вистава, а в дощатій будівлі сінематографа, що вбудована в рожевий паркан парку і сама пофарбована в той самий веселий рожевий колір, – прем’єра нової кінострічки…», – згадував син Якова Каплера Олексій.

Мода на Карпати 

Якщо ж дачі не було, можна вирушити до Карпат. Так-так, мода на сільський відпочинок серед української інтелігенції теж сформувалась у кінці ХІХ ст. За кордон їздили часто вимушено, щоб підлікувати здоровʼя.

Містяни тікали у Карпати від одноманітності вечорів. Для відпочинку вони обирали урочище Підлюте на Бойківщині, Криворівня, Яремче, Жабʼє, Буркут на Гуцульщині.

Типовою розвагою для українських інтелігентів того часу було вечірнє гостювання у друзів, відвідування балів, гра в карти, читання, танцювальні вечори, фестини – святкові забави.

Ольга Кобилянська обожнювала танцювати на таких вечірках. Її щоденник рясніє згадками про веселощі на забавах: «Вчора несподівано влаштували вечірку, і я – зроду б не подумала – чудово розвіялась». Вправно танцювала коломийки, мазурку, кардриль, польку й вальс.

Під час цих маленьких святкувань митці, вчені та письменники весело дискутували про цікаві речі, а також обмінювались ідеями. На цих вечірках пригощали чаєм, солодощами, іноді навіть рідким медом.

Молодь також любила приходити, щоб обговорити свої літературні спроби або посперечатися на політичні теми.

Саме Іван Франко зробив Карпати популярним місцем для відпочинку української інтелігенції. Його дружина Ольга Франко разом із подругою Ольгою Хоружинською гостювали у селі Криворівня. Їм так сподобалось, що кожного літа приїжджали з сімʼями.

Ставши постійним відвідувачем карпатських сіл, Франко запрошував своїх друзів на гостини. Місцеві називали їх «літниками», тому що приїжджали тільки влітку.

Українські інтелектуали в Криворівні

Українські Афіни, український Парнас, Надчеремоська Рив’єра – як тільки не називали Криворівню.

Черемош вабив інтелектуалів атмосферою, свіжим повітрям, лікувальним кліматом та краєвидами.

Іван Франко обожнював Карпати, був витривалим мандрівником і часто ходив пішки між селами. Якщо зранку збирав гриби і працював, то ввечері спішив на річку рибалити.

Коли у піших прогулянках заставав дощ, то довгими вечорами із захопленням слухав розповіді гуцулів.

«Привітні вівчарі запросили нас до колиби, погостили нас надзвичайно смачною кулешею з густим молоком і овечим молодим сиром (будз). По вечері ми полягали спати.

З одного боку покрівля, з другого огнище наповняло наш захист димом і дуже приємним теплом. Тато ще довго сидів з вівчарями, слухаючи їх оповідань. Повернувшись з Криворівні, тато привіз багато написаного, багато нових планів і з відновленою енергією брався до праці», – згадує дочка письменника Ганна Франко-Ключко.

Натхненням Криворівня стала і для письменника Михайла Коцюбинського. Він мав щільний графік поїздок Європою, і до Криворівні завітав не одразу. Але побачивши вперше, не міг залишитись байдужим. 

Дощовими вечорами «літники» влаштовували посиденьки за розмовами, спільною грою в карти та вигадуванням розваг.

Коцюбинський у листах до коханки згадував, що виконують всі його примхи, а дружині скаржився, що погладшає, бо годують 5 разів на день.

Любов до Карпат письменник увіковічнив у «Тінях забутих предків»: «Сонце сховалось за гори, в тихих вечірніх тінях закурились гуцульські хати. Синій дим вився крізь шпари дахівок, густо окутував хати, що розцвітались на зелені гір, як великі блакитні квітки».

«Чую себе прегарно» – так описував Михайло Грушевський у щоденнику перебування в Криворівні.

Там він навіть придбав садибу і кожного літа протягом 12 років проживав у ній з сім’єю. Сьогодні у цій садибі є музей Михайла Грушевського.

Грушевському у Криворівні подобалось товариство інтелігенції й життя гуцулів, про яке раніше тільки читав у нарисах етнографів.

«Карпатське село «отрішило» нас від львівських турбот, так як я й не надіявся».

«Тихо проходить час, як течія потічка. Купаємося двічі на день, вода знову угрілася до 16– 17°. Я вложився в писаннє Історії й правильно пишу по 15 сторінок на день.

Пишу зрана, коло 10 полагоджую почту, о 12 іду купатися і валятися на сонці. Чую себе прегарно. Гості наші не докучають, приємні», – писав історик у своєму щоденнику. 

Попри постійні дощі та повені, Криворівня позитивно впливала на роботу Грушевського: писав статті, студії, рецензії, працював над «Історією України-Руси». Запрошував на гостину родичів, учнів та колег з Наукового товариства імені Шевченка.

Відпочинок у Криворівні був насиченим. Грушевський з родиною насолоджувався сонячними ваннами, купався у річці та гуляв горами. Також можна було збирати ягоди та гриби, рибалили.

Морські канікули на чорноморському узбережжі

Чорноморське узбережжя навіть у ХІХ столітті приваблювало туристів.

Одеса з портового міста у ХІХ століття перетворилась на культурний центр, куди приїжджали не тільки дихати морським повітрям, а відвідувати театр, численні ресторації та концерти.

Євпаторія у кінці ХІХ– на початку ХХ століття була центром морських купань. А до Ялти лікарі рекомендували приїздити хворим на туберкульоз.

Кочубеї, Алчевські, Терещенки будували розкішні палаци на березі моря й на кілька теплих місяців облаштовували своє життя там.

В Одесі у 1890 році заснували першу в Російській імперії туристичну організацію – Кримський гірський клуб. Клуб організовував екскурсії, експедиції, заохочував оздоровлюватись у Криму.

Оздоровлюватись в Одесу приїжджала і Леся Українка. Через прогресуючий туберкульоз кісток вона вимушена була місяцями жити біля моря.

«По вечерам, після страшно гарячих днів, на небі спалахують зірниці, немов тиї блискавки; вчора я годин зо дві стояла і дивилась на їх», – так писала поетеса про Одесу.

Вечорами Леся писала листи та  уліти – так у родині Косачів називали твори, які повільно писались.

У пошуках порятунку від хвороби Леся часто відвідувала Крим. Крім звичайних купань, якими займались усі туристи в Криму, Леся багато писала, перекладала вірші, подорожувала містами й навіть здіймалась на гору Ай-Петрі.

«У темний вечір сиджу я в хатині;

Буря грає на Чорному морі…»

Саєнко Анастасія

історикиня, блогерка