“Увечері я не відпочиваю, як звичайні люди”: бізнесменка і мама з Одеси Сюзанна Границька

Сюзанна Границька понад 15 років працює на Одеському ринку “7 кілометр”. Спочатку працювала як наймана працівниця, а потім відкрила власний бізнес – тепер продає одяг для жінок та дітей, більшість з якого розробляє та шиє самостійно.

Сюзанна також ексспортсменка з боксу і мама двох доньок, 8-річної Есмеральди та 1-річної Фаїни. Сюзанна активно проводить час зі сім’єю, не сидить на місці. Якими є їхні вечори? Далі –її пряма мова.

Це для мене вже давно звичка, як у всіх, хто хоч колись працював у торгівлі. Їду на роботу, там працюю години до дванадцятої дня, після чого їду у цех, де відшивають речі.

Після роботи зазвичай забираю дівчаток зі школи і дитсадка та їдемо додому.

Ми обожнюємо готувати разом вечерю для тата.

Старшу я вчила готувати з двох рочків і тепер вона знає майже всі мої рецепти та самостійно може приготувати улюблену яєчню або курячі крильця в духовці.

Після вечері можемо погратися, подивитися мультики або обговорити нові ідеї щодо пошиття колекцій “мама-донька”.

Есмі завжди має пару ідей для мене, активно пропонує моделі і я намагаюся прислухатися до модниці. Вона активно вникає у процес від початку до кінця.

Якщо ми проводимо вечір вдома, то зазвичай займаємося домашніми справами, після чого я укладаю дівчат спати і… знову працюю.

Я веду кілька сторінок та робочих груп, тому вечірній час зазвичай для того, щоб відповісти всім на запитання, вирішити робочі моменти та термінові питання.

Такий вечір у мене може закінчитися о першій або другій годині ночі. А наступного ранку знову підйом і в новий день з новими силами. За роки роботи, напевно, мій організм вже звик до такого режиму.

Проте такі тихі вечори вдома в нас бувають нечасто. Зазвичай, ідеї спонтанних поїздок приходять мені – як вічному двигуну нашої родини, сім’я підтримує.

Я полюбляю відкривати для себе нові місця та робити фотосесії з новими колекціями одягу, в якості моделей ми з дівчатами.

А якщо виїхати далеко немає можливості, можемо піти у парк чи на іподром і весело провести час.

Мені пощастило, що сім’я така ж активна, як і я. Проводити час з дітьми на повітрі, особливо в літню пору, ще й у такий тривожний час як зараз – важливо.

Старша донька ще змалку їздила з нами в гори, ліс і до моря в будь-яку вільну хвилинку. Тому коли довго залишаємося вдома вечорами, вона зазвичай навіть засмучується і перепитує: ми що, сьогодні не поїдемо в парк? І до коней не поїдемо? А в аквапарк? Навіть не підемо просто гуляти?

Можливо, комусь здається легковажним проводити час біля моря. Мене часто запитують, як я не боюся з дітьми, адже війна і там може бути небезпечно.

Ми розуміємо ризики і намагаємося обирати місця розумно. Але мої діти не повинні відчувати страху і позбавляти себе радісних емоцій.

Війна не має залишити після себе психологічний слід на них. Я намагаюсь зробити все для цього. І вони не бояться і відчувають себе вільними проводити дитинство, незважаючи ні на що.

Багато хто з моїх знайомих обрав для себе шлях поїхати з країни та вивезти дітей. Та це не про нас. Коли все почалось, ми навіть не обговорювали з чоловіком можливість все покинути та поїхати. Куди і навіщо?

І чому я маю тікати зі своєї країни? Тут моя земля, тут я народилася і ми будемо тут завжди всі разом з сім’єю, хоч би що трапилося.

Я ніколи не скаржитимуся в соцмережах, як у нас все погано. Краще транслювати оптимізм і показувати людям, що можна бути сильними, що ми маємо багато прекрасних місць для відпочинку і ніхто і ніколи не забере їх у нас!

Ми з чоловіком завжди разом приймаємо всі рішення, разом працюємо і розподіляємо хатні обов’язки теж порівну.

Спочатку просто допомагали різним фондам матеріально, скільки могли.

Потім стали шити необхідні речі. Зараз до нас вже самі звертаються волонтери та кажуть, що потрібно найбільше.

Буває, що треба великий збір на щось вартісне: обмундирування, техніку або навіть машину.

Тоді кооперуємося із такими ж підприємцями, як ми, та створюємо загальний збір.

Звичайно, коли роботи з допомоги та бізнесу накопичується багато, то й вечори бувають теж не вдома, а на роботі.

Але все-таки сім’я для мене на першому місці. А активний спільний відпочинок – це можливість відновити сили.

Коли руки опускаються, дивлюся на своїх рідних і розумію, заради чого все це.

Часто, коли немає часу чи можливості виїхати далеко, ми влаштовуємо спонтанні пікніки на природі. Беремо м’ясо для вогнища або просто бутерброди і сидимо біля річки, ловимо рибу чи слухаємо звуки природи.

Одного такого вечора достатньо, щоб наступного дня відчути сили здолати гори.

Сьогодні я вже не займаюся боксом так як раніше, але намагаюся не забувати тренування та тримати себе у формі.

Після народження другої доньки Фаїни я майже відразу відновила заняття з боксу на 8 місяців. Але війна і тут внесла свої корективи і моєму тренеру довелось поїхати.

Я не могла уявити, що доведеться зробити велику перерву в заняттях спортом, який завжди був важливою частиною мого життя. Адже для мене тренування це не тільки про форму та красу тіла – це ще можливість зібрати всі думки до купи та зосередиться на головному.

Тому, напевно, коли старша почала займатися бальними танцями та завойовувати перші призові місця, дивлячись на неї, я теж цим запалилась. Я ніколи не могла подумати, що танці вимагатимуть від мене не меншої витривалості та зосередженості, ніж бокс. Тож намагаюся не відставати від доньки і іноді мої вечори тепер проходять в танцювальній залі.

Увечері я ніколи не … відпочиваю як звичайні люди. Не дивлюсь фільми та серіали. Розумію, що зараз робота та сім’я забирають майже весь час у житті, і іноді ввечері варто просто розслабитись і нічого не робити. Гадаю, колись я до цього прийду і мої вечори будуть ще й присвячені самій собі.

Найкращий вечір у моєму житті це… той, коли я зустріла свого чоловіка. І хоча наша зустріч була на роботі і романтики в ній мало, але це незабутній вечір у житті.

У вечір нашої перемоги я... відзначатиму разом з друзями шумно

в найпрекраснішому місці, десь на березі улюбленого Чорного моря. Радітимемо мирному небу над нашою Одесою та Україною.

Ольга Глечик

журналістка, Біляївка - Одеса