Дисципліна маестро і міцна дружба: репортаж з вечірніх репетицій всесвітньо відомого хору «Щедрик»

Хор «Щедрик» іменують «дитячим», проте сьогодні тут співають і юнаки від 20 років. Нині це радше «молодіжний» хор.

Феномен «Щедрика», окрім дзеркального виконання – у міцних, майже сімейних, стосунках між учасниками. Гастролі дозволяють розвивати дружбу в готельних номерах.

За 50 років існування хор звучав у найвідоміших залах Австрії, Німеччини, Канади та США.

Минулоріч хор «Щедрик» зірвав овації у Карнегі холі – найвідомішому залі Нью-Йорка. А відео з центрального вокзалу розлетілося по багатьох медіа.

«Щедрик» – важлива складова зовнішньої політики: іноземці чують українську автентичну музику. Хор є носієм спадщини і заявляє про нашу державність «за океаном».

Також у репертуарі «Щедрика» – музика Ренесансу, бароко, класична музика, обробки пісень народів світу, твори сучасних вітчизняних і закордонних композиторів.

Якими зараз є вечірні репетиції хору, і якими були вечори підготовки та поїздка в Нью-Йорк – читайте в матеріалі.

Палац творчості

Дівчата штовхають важкі дубові двері палацу дитячої та юнацької творчості. Щоправда, Алла вже не дитина: їй 22, вчиться на магістратурі на режисурі.

Але в хор «Щедрик» досі ходить, і навіть кіно «Tutti» про нього зняла. А пізніше стала переможницею в номінації найкращий міжнародний студентський фільм на «Молодості». 

Алла вітається з вахтером, а той, як завжди, щось бурмоче під ніс. Тут – всі свої, більшість обличь регулярно з‘являються щотижня.

Та з початком повномасштабного вторгнення палац «схуд» – діти повиїжджали за кордон.

У березні 2022 року в хорі лишилось до 10 людей. Згодом хтось повернувся, а хтось осів «за океаном». Ті, хто продовжував ходити на хор, відчували внутрішню потребу в співах.

Головні дійові особи хору

Головний керманич хору, диригент – Маріанна Сабліна. На репетиціях вимагає дисципліни, тому Алла дивиться на годинник, аби не запізнитись.

На сходах дзвенить ехо. Холодний бетон на підлозі підсилює вібрації.

Алла пливе по невидимому звуку фортепіано, який доноситься з 2 поверху. Музичний інструмент ніби притягує магнітом.

Прикладає вухо до дверей. Прислуховується, щось наспівує. Музика згасає, Алла стукає і заходить на заняття.

Олена Базір, друга диригентка, допомагає новачку розібратися з партіями перед головною репетицією. Вітаються, лагідно всміхаються.

Один з обов‘язків другого диригента – вчити новим творам таких мастодонтів зі стажем, як Алла. Стає поруч з нотами і співає. Дівчата кажуть, що так легше вчити.

17:30 – команда «Підйом»

Нині на репетиціях є більше половини складу, людей 35, проте деякі стільчики досі пустують.

Маріанна перераховує своїх «курчат». «Сьогодні повний збір», – каже майже про себе. І різким безкомпромісним «підйом» перериває ліниве гортання стрічки.

Наступні 2 год тут – на ногах. Напередодні Різдва та інших свят хор «Щедрик» користується популярністю.

У колективу – активне концертне життя. В грудні хор виступатиме на заходах від «айтішніків» до НБУ.

Маестро

Холодне фортепіано розігріває концертмейстер – Наталія Селіна. 

Хористи розігрівають голосові зв’язки. Тримаються за діафрагму, неначе болить живіт. Маріанна час від часу показує майстер-клас.

Наспівує навіть деякі зауваження. Для пересічного слухача це звучить радше як мем, проте мети насміхатись у маестро немає.

Окрім чітких помахів рук, Маріанна спілкується очима, без слів. І хористи її розуміють.

Поступово хор набирає швидкість. Диригент в такій машині – на місці водія. Саме він вирішує, де натиснути на газ, а де загальмувати.

Хор шліфує один шматок твору – повторює маленьку частинку, поки не нащупує правильне звучання. 

Колискова

Другий диригент роздає ноти. Співатимуть «Зайчик» – українську сучасну колискову, де сьогодні головний голос Алли.

Хвилюється. Голос тремтить. Намагається взяти тональність. Перший раз – фальстарт, другий – також.

З третьої спроби «зайчик» ожив і пострибав столітніми кабінетами палацу. Навколо створилась магія, і повіяло дитячою присипкою.

Більшість хористів заплющують очі під час її виконання. Згадують дитинство?

Щедрик, щедрик, щедрівочка

Маріанна зиркнула в свій «контент-план»: «Поки ви у стані – давайте перев‘язку Щедрика».

Перев’язка – маленький фрагмент в творі, що потребує репетиції через його складність.

Хор почав із середини. Так і не впізнаєш з першого разу, що це «Щедрик».

Репетиція тривала до 10 хв, і врешті прозвучало фінальне від Маріанни: «Все, не чіпаю «Щедрик».

Хоча ще рік тому цю пісню полірували до кожної ноти, адже твір мав прозвучати на сцені Карнегі-хол в Нью-Йорку. Ще й репетирували його під час блекаутів та відключень світла.

Тоді хор займався з ліхтариками, в сховищах. Як і сто років тому, росіяни перешкоджали підготовці українських музикантів до виконання «Щедрика» у США.

Тоді його виконала українська республіканська капела. Це була дипломатична зброя Української Народної Республіки у боротьбі за незалежність від росії та потужний крок української дипломатії. 

І от через сто років, під час повномасштабної війни, коли Росія знову хоче заморозити і знищити українців, на плечі молоді вчергове падає дипломатична місія – представити сучасну Україну і бути її голосом.

Репетиції рік тому

Софії Левчук – 18, співає в «Щедрику» 6 років. Відвідувала кожну репетицію в перші місяці повномасштабного вторгнення.

Софія: Нас плюс-мінус 60, а минулого року в Києві залишилось десь 25. В моїй партії четверо людей, а ходила на репетиції я і Естер – вона теж «відпахала». Це морально тиснуло, тому що я пішла в хор, а вийшло так, що кожен мав бути сам за себе. 

Багато людей повиїжджало, а з тривогами стало ще менше, тому що неможливо доїхати. Люди на лівому березі не знали, що робити. Приходить 4 людини і «шо дєлать»?

Алла: Хор звучав доволі голо. Звук був ніби меншим порівняно з тим, як хор звучить всім складом. Але озвучити партію (сопрано, альти, баси) може дві людини. 

Нам кажуть: «Беріть на себе відповідальність». Коли співаєш в хорі, то можна легко звалити на когось всю відповідальність, але так не працює. 

Репетиції без світла

Алла: Я тоді завжди запізнювалась через навчання. Підіймалась знизу від Бессарабської площі і чула навколо тільки звуки генераторів.

Ти підходиш в темряві до будівлі, чуєш спів і бачиш, як на одному поверсі ліхтарики світяться.

Потім йдеш через темний коридор на звук, підсвічуючи собі ліхтариком. Заходиш в зал, а там маленькі ліхтарики, портрети дітей.

Це важко, бо треба дивитися в ноти, підсвічувати їх і дивитися на диригента.

Соня: Нас просили брати ліхтарики – щосереди стабільно не було світла. Вимикали по графіку.

І це відволікало. Ще й в кожного підсвічене обличчя, ніби розповідаємо страшні історії.

Алла: В темряві треба більше прислухатись. Ти покладаєшся на слух. Не  можеш посвітити диригенту в обличчя. Ставили ліхтарики, і на стіні з’являлася велика тінь, яка диригує.

Як готувались до Карнеґі-хол

Софія: З початком тривоги ми переходили в сховище й співали там.

У сховищі було жарко, висіла одна лампа і всі не влазили. Там наче звучання є, але розрізнене. В кожному кутку різні голоси, і немає спільного.

Коли це вже шоста вечора, темрява і ти вже не розумієш, що цей світ від тебе хоче – це дуже не подобалося.

Зараз іноді з’являється романтизація того часу. Ніби це мало сенс, шарм, особливу атмосферу. 

Які були емоції, коли дізналась про Нью-Йорк

Алла: Не було: «Вау, Нью Йорк». Хотілося викинутися звідси, бо в Києві було важко. Нью-Йорк був як точка надії, що щось зміниться. Для мене це ще була можливість побачитись з друзями, які виїхали за кордон.

Вечори за кордоном

Алла: Весь хор зібрався 21 листопада у Варшаві десь на тиждень, щоб зробити візи. В нас були репетиції кожен день або зранку, або ввечері. Або і те, і те.

Ти міг йти по довгому готельному коридору і чути, як діти співають. З різних номерів доносились різні пісні. Багато рєбят вчили твори, точніше – довчали, бо їх не було з нами в Києві.

Ми збиралися компанією і грали в ігри. Кожний вечір були разом. Можна було зайти до інших людей, з якими не спілкуєшся 24/7, і спокійно поговорити.

Ввечері траплялося щось сокровенне в плані стосунків між нами.

Нам дозволяли гуляти по Варшаві, бо це безпечна територія. Ходили по ярмарку в центрі. Єдиний різдвяний настрій у нас був там.

Софія: Вночі у Варшаві випав сніг і ми бігали робити янголів без шапок і шарфів, щоб ніхто не дізнався. Бо не можна – горло ж. 

Чим займався хор «Щедрик» у вечірніх переїздах

Софія: Часто співали в автобусі, хоча це не те виконання, яке хотілося б чути. Збиралися ззаду автобуса, сідали один до одного, на підлогу. Хтось щось пропонував і «погнали». І так можна годинами. Це круто.

Алла: Хтось міг якусь гру принести. Все трималося на розмовах, іноді кіно дивилися. 

Хтось вчився, готувався до ЗНО і робив тести. Хтось сесію намагався скласти. У подруги Маші був передзахист диплому. 

Ніхто не кричав, нас привчили до дисципліни.

Вечори в Америці

Алла: Ми прилетіли десь о 22. Ще з літака побачили Нью-Йорк, який блищить. Дуже багато світла – це відчувалось. Ходиш по місту і думаєш: «боже, як багато вони витрачають електроенергії». Ти настільки відірваний від дому і це настільки ясно!

Була ситуацію, що нас наш хор впізнали. Жінка підійшла і каже: «ой, я вас знаю…». Величезний Нью-Йорк і нас впізнали.

Софія: В Нью-Йорку часу майже не було, з готелю нас не випускали через те, що це велика відповідальність.

Коли немає 18 років – мусить бути людина з супроводом. А у нас майже всьому хору немає 18 років.

Остання репетиція була до 8-9 вечора. В Києві в цей час було під 4 ранку. Ми приходили і лягали спати, бо перші три дні відчували наче всю ніч працювали.

Дивно, коли друзі з Києва записують відеокружечки і там сонечко сяє, ранок, «я йду в школу», а в мене 10 вечора, темрява, нічний клуб працює поряд. 

Пару разів комусь передавали їжу далекі родичі, які в Америці опинилися. Один раз передали пакет з ковбасою, арахісом. Ми зібрались, їли. Паралельно – сміялися і розмовляли. 

Що відчувала на сцені Карнегі-холу

Софія: Нічого. Я сама здивувалася. В нас була репетиція перед виступом на сцені. Поряд стояла Маріанна Романівна – диригент, і вона почула, що ми співаємо в куточку. Каже: «Це низько. Так не можна співати».

Таке трапляється – це нормально. Інколи так кажуть, але в той момент це був настільки нервовий стан.

Здається, що це останній раз, коли я так ридала. Закрилась у туалеті і проплакала весь час до виходу на сцену. А потім стояла на сцені і нічого не відчувала. Тільки зараз до мене доходить, що відбулось, і я сумую.

Софія: Я розуміла, що відбувається, мені розповідали історію про українську республіканську капелу. Навіть вчителька скинула книгу в якій описується весь процес Петлюри і хору, який до цього їздив. Але мене турбували інші речі: що відбувається вдома і коли ми ще раз побачимось з друзями. В Нью-Йорку Нью-Йорк не хвилював.

Чим є хор «Щедрик»

Алла: Для мене це територія безпеки. До початку вторгнення для мене це було єдине місце в якому я не думала про повномасштабну війну.

Зараз це ніби найвища точка мистецтва для мене. Ніби щось більше, до чого можеш торкнутися. Але це все завдяки Маріанні Романівні. Без будь-якої дитини хор залишиться тим самим, а без неї – ні.

Даня Бумаценко