--27368

6 Грудня, 2023

життєстиль

Якими є вечори у війську: 6 історій у День Збройних Сил України

6 грудня – день чудотворців у пікселі, які бережуть наші життя. День Збройних Сил України.

Майже 2 роки воїни боронять нас під час війни повномасштабної. Майже 10 років захищають українців з початку війни. І сотні років до цього робили це у різний спосіб.

«Вечір» дякує захисникам і захисницям за можливість в принципі мати вечори в теплій оселі під вільним небом. І розповідає про деякі вечори наших захисників, зауважуючи, що це частини інтерв’ю, які вийшли у різний час упродовж весни-осені 2023. Враховуючи динамічну ситуацію у війську, зараз їхні вечори можуть бути зовсім іншими. 

Павло Вишебаба – громадський діяч, музикант, поет

Його збірка «Тільки не пиши мені про війну» стала бестселером.

Павло розповідає, що зараз воює у складі 68 Окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша.

Служить там зв’язківцем: працює у виїзній групі, яка перепрошиває ретранслятори, підсилюючи сигнал, аби бійці на різних позиціях могли спілкуватися одне з одним. 

Поет розповідає, що у вільний від бойових завдань час організовує для побратимів вечори поезії, у складі «Культурного десанту» влаштовує читання для військових.

«Коли на фронті більш-менш спокійно, то мене забирають на декілька днів, ми по 5-6  мініконцертів даємо.

В ЗСУ є посада «мпзешник» — морально-психологічне забезпечення, то вони влаштовують такі тури бригадами і підрозділами».

Коли Павло пише вірші? Каже, що здебільшого або ввечері, або вночі. 

А ще, як правило, 4-5 вечорів на тиждень не проходять без гантелей і штанг. 

Більше про вечори Вишебаба тут.

Повар на 0 – Руслан Мокрицький

Командир відділення штурмової роти 95 ОДШБ з позивним «Блогер» – не кухар. Він реабілітолог та вчитель фізкультури за освітою.

До великої війни мав дві кав’ярні у рідному Хмельницькому. 

Але готувати любив завжди.

Тож і у війську не оминув нагоди готувати. Після бойових завдань брав сковорідку, газовий балон і радував побратимів смачненьким. Якось зняв відео цього процесу і залив у Тік-Ток. Тепер за його стравами стежить 112 000 підписників.

«Після важкого дня треба відволікатися, – розповідав «Блогер». – Хтось читає чи малює, а я готую. Зазвичай близько 5 вечора починаю, коли повертаємося на позиції. Найбільше побратими люблять на вечерю картоплю, м’ясо, плов і макарони з різними соусами. А моя улюблена страва – паста».

В окопах на передовій готувати неможливо. Тому кожен бере з собою запас продуктів на період перебування там. Влітку на 3-4 дні, взимку – на день-два.

«Чим займаюся вечорами на «нулі»? Сплю. Там інакше ніяк. Близько 7 години вечора п*дари міняються – одні приходять, інші йдуть. Чи то вечеря у них, чи я не знаю. Обстріли стихають і ми по черзі засинаємо. Там втомлюєшся так, що ніяких інших занять нема». 

Зараз же Руслан реабілітується після поранення. І вечорами у частині дивиться фільми та читає книги. Наприклад, глянув український історичний фільм «Довбуш» та американський горор «Екзорцист».

Більше про вечори військового тут.


Ярослав Гулак, «Мудрий» – кухар, заряджаючий, солдат ППО

«У нас немає чіткого розмежування на вечір, ранок, обід. Працюємо нон-стоп, залежно від ситуації на фронті.

Якщо ми не на бойовій позиції, то умовний вечір починається з вечерею та вечерухою.

Незвичайні вечері у нас тут практично кожен день, всього і не згадаєш. 

Яскравий відбиток залишила різдвяна. Тоді я вперше в житті зробив вареники від початку до кінця.

Рецепт старий, його писала мені дружина. Вийшло нереально смачно: ніжне тісто, пікантна та насичена начинка, сметанка.

А ще того вечора ми запікали свинину в землі. 

Після вечері відпочиваємо та лягаємо спати. Я не люблю темну пору, бо стає якось некомфортно, та важче боротися з втомою.

Переміщуватись доводиться часто, тому організувати якийсь мінімальний побут не вдається. А саме за цим я сумую найбільше.

За гарячу ванну я б зараз багато чого віддав.

Кожен день чекаю дзвінка родині, це робить мене щасливим. 

На більше не вистачає сил. Хоча намагався і читати, і дивитися фільми вечорами. 

Засинаю швидко зараз, хоча до армії з цим були проблеми. Сплю так міцно, що навіть звук вибуху часто не піднімає.

Найкращий вечір у житті — вечеря на березі якоїсь водойми в Житомирській області. М’ясо, вино, місяць на небі. Бляха, я зараз заплачу. Я навіть смак того всього у роті відчув (сміється).

Анна Сабара – політологиня в ЗСУ

«Мій типовий вечір починається о 19:00, вдома. А дім – це там, де я сплю.

Я приходжу зі служби і йду в туалет. Це важливо, бо на роботі польовий, а вдома: ніхто не ходить, не видихає з натугою, і що важливіше – не чує мене.

Користуюсь, поки ми маємо доступ до такого блага.

Пізніше готуємо їсти, вечеряємо. Часто включаємо ненапряжний серіал або фільм, щоб трохи розвантажити мозок.

Останнє, що дивились — The Good Place, перед тим — “Як уникнути покарання за вбивство”.

після перегляду зазвичай ми вирубаємося, о 22:00 вже в люлі.

За день сильно втомлюємось. Я працюю в тилу, в мене немає великого фізичного навантаження.

Але голова постійно працює, ти завжди у напрузі. Купа задач настільки вимотує, що ти такий: “О! Десята вечора! Я всьо!”.

Ввечері мені важливо, щоб ніхто не довбав роботою, не писав у справах.

Я розумію, що ми на війні, і тому на службі 24/7. Та поки ми не на бойових, то хочеться, щоб вечір був для себе: порефлексувати чи просто відключитися, помедитувати, поробити вправи для хребта. Більше тут

Артем Чех, письменик

Артем Чех автор книг: «Хто ти такий», «Район Д», «Точка нуль» та інших.

Збірка «Точка нуль» перекладена на польську, англійську, німецьку та чеську. А роман «Хто ти такий» переміг на літературній премії Книга року ВВС-2021. Нещодавно закінчив новий роман.

З початку повномасштабного вторгнення був у бойовому підрозділі на різних напрямках. Воював на західних околицях Бахмута. Нині служить у Києві. 

«Зазвичай вечори проводжу сидячи в кріслі з вином, слухаючи музику або працюючи над текстом.

Влітку п’ю більше біле вино. Як вмикають опалення, то обираю переважно червоне – ось такий от критерій (сміється).

Останні пару років надаю перевагу білому. Від червоного щось в жар кидає – не справляється мій організм з червоним. А ось біле – кайфую.

Має в колекції близько 3000 музичних касет.

Прослуховування касет – це або коли до тебе приходять друзі і ви ставите фонову музику, або коли ти вдома один.

Я – фанат Beatles, і можу, наприклад, зі всієї дискографії Beatles вибрати собі під будь-який настрій музику. Починаючи від драйвового початку, закінчуючи експериментальними альбомами 1967-1968 років.

Коли вдома сім‘я, чомусь ми не слухаємо – не знаю чому.

Постійно хтось займається якоюсь інтелектуальною роботою і ця музика заважатиме. Дружина, наприклад, щось пише, над чимось працює, в неї важливе листування, безкінечні зуми або в мене щось.

Рідко кудись виходжу з дому ввечері. Але якщо виходжу, то це або в кінотеатр, або в бар.

Бар не напитися, а поспілкуватися в колі друзів. На Подолі в «Басамани» – мої люди і друзі, де можу відчувати себе цивільно і спокійно.

Більше про вечори Чеха – тут.

Анатолій Ходаковський – сомельє, артилерист 

Один з найкращих українських знавців вина у лютому 2022 року добровільно став до лав ЗСУ.

Служить в артилерії старшим солдатом 47-ї ОМБр «Маґура».

«Зараз я навідник артилерії. На нічних змінах треба бути постійно в тонусі, бо постійно маю справу з розрахунками.

Артилерія працює 24/7 в режимі нон-стоп. У підрозділі поділили добу на денні і нічні зміни — мені випала нічна зміна, з 18:00 вечора до 06:00 ранку.

Навіть під час перерв на завантаження бк чи «перекат» техніки не бажано кимарити, бо потім спросоння можна наробити помилок.

Під час наступальних дій відстань між нашою піхотою і п*дарами іноді не перевищує 100-150 м — помилятись не можна.

Підтримую тонус «енергосами», заварюю собі каву міцну. Вадим Грановський (український кавовий експерт — авт.) подарував круту мідну джезву, яка завжди зі мною. 

А Сергій Денісов (український винний експерт — авт.) постачає класну каву з Мексики. І це такий кайф: варити каву, смакувати її.

Ось це і є секрет моєї вечірньої і нічної бадьорості.

Артилерія, коригувальники вогню створюють багато проблем росіянам. На нас постійно полюють.

Тому вечори, зазвичай, проходять у прихованих місцях — в підвалах, погребах.

Вдалий вечір для мене — це коли ми вбили багато п*дарів, мінуснули хоча б одну групу.

Більше про вечори – тут

Ірина Андрейців

Ірина Андрейців

шеф-редакторка “Вечора”

читати наступне

Ось про що ми пишемо в інших рубриках