«Хочу зубастіка»: як майстриня Анжеліка Мінакова вечорами робить страшних ляльок

Монстрики та зомбульки

Анжеліка Мінакова – лялькарка. Та звичайні ляльки їй не подобаються. Ближчі до душі ті, що мають дух Геловіну: монстри, зомбі та вампіри.

У рукодільних групах їй часто радять покаятися або сходити до психіатра. Блокують та не дають продавати. Проте на кожну зомбульку знаходиться свій безстрашний покупець.

– Чому я роблю такі ляльки? Знаєте, мені вони не страшні. Я не забобонна. Наприклад, череп для мене – це частина тіла. Як рука чи серце. А зомбульки та монстрики – вони ж такі казкові, чого їх боятися? Для мене страшно, що зараз гинуть українці. І монстрами є ті, хто нас вбиває.

Перша лялька з’явилася в домі Анжеліки 3 роки тому. Це був вечір. Тоді жила з сім’єю у селі, і після звичних денних справ вечори лишалися вільними.

Ляльки у жанрі горор майстрині Анжеліки Мінакової

– Я завжди щось творче робила – картини писала, вишивала. Придумалось ляльки майструвати. Але всяких ведмедиків та звичайних пупсів багато хто робить. Не цікаво.

То я пішла в ті ваші інтернети шукати натхнення. Бачу – техніка «примітивізм».

Рвані лінії, одне око гудзик, інше хрестик з нитки. Наче дитина робить. Зробила і я першу. Так почався мій проект «Лялька з горища».

Немовля Дракули

За ляльками з горища потягнулися зомбі та монстри. Фантазія буяє: лялька з головою бункерного карлика в руці, миші, що пливуть на човні-кавуні. Позитивна зайка з бензопилою, на якій написано «ЗСУ».

Кожна лялька унікальна: повтори майстриня робити не любить.

Робота може початися, коли сонце тільки сідає, а закінчитися глибокої ночі. Розкрій, шиття, декор. Іноді Анжеліка відкладає частину роботи на ранок, але зранку натхнення приходить до неї рідко. Тож знову чекає вечора.

Ідеї для нових ляльок тепер приходять не тільки вечорами, а й у снах. Недавно додалась ще одна техніка: вампірятко з ляльки «реборн».

Це вкрай реалістичні іграшки, тож перероблена лялька також виглядає, як немовля Дракули:

– Матеріали для ляльок я купую на секонді. Якось була там, бачу – пупс «реборн». Весь помальований кульковою ручкою. Мені продавці за гривню віддали цю красу! Майстри таких відмивають, реставрують, одягають у платтячка і продають за великі гроші. А я вампірчика зробила. Це зараз моя улюблена лялька.

Вампіри та демони не люблять денне світло. Тому не дивно, що у покупців вистачає вечірніх та нічних історій про ляльки Анжеліки.

– Одна пані придбала у мене янголятко в чепчику. Якось мені дзвонить і каже: «Вона вночі потіряла шапку». Я кажу: «Значить, не хоче вона ходити в тій шапці. Може, то коти?». Але коти туди не заходили. Просто лялька загубила свого чепчика, буває.

Ще був кіт з одним оком. Його придбав чоловік, почав возити іграшку всюди з собою.
– Чоловік казав, що давно нічого не хотілося купувати, щось нове робити.

А цього кота купив. І з часом помітив, що іграшка змінює його життя на краще. Тиждень мені щовечора писав, де він з котом буває.

«Хочу зубастіка»

Анжеліка має освіту бухгалтера. Працювала перукаркою, секретаркою, прибиральницею – часи були різні.

Зараз має можливість зосередитись на творчості. Своїх жахастиків продає у фейсбуці. Коли бачить, що хтось залишає позитивний комент чи просто «сердечко» – стукається у друзі. Може, колись ця людина захоче щось купити.

Ціни на іграшки залежать від висоти: 30 см – 300 грн, 40 см – 400 грн. Одну ляльку можуть забрати за 5 хв після публікації посту, а інша чекатиме свого власника і півроку.

Зараз вдома у майстрині 30 готових монстриків.

– Мені часто пишуть, що я ненормальна, схиблена. Раз взагалі спитали: «А мама знає, чим ти займаєшся?». А у мене доросла донька. До речі, вона народилась ввечері і це був найщасливіший вечір мого життя. Тепер я уже й бабуся. Можу займатися, чим хочу (Сміється)

У майстрині є справжні фанати: вони збирають колекції її ляльок. У когось уже понад 20 монстрів:

– Одного вечора пише мені хлопець: куплю для дитини, їй 3 роки. Я його давай відмовляти – кажу, ви шо, воно ж зубасте таке, це ляльки для дорослих! А дитина побачила в телефоні цю іграшку і все: «хочу зубастіка».

Продала. Почалась велика війна, він пішов на фронт. Недавно пише: малій скоро буде 5 років, вона знову хоче вашу лялечку.

Обереги для військових

Військові також часто просять Анжеліку зробити і для них:
– Воїни їх беруть собі як обереги. Я їм безкоштовно віддаю. Не вірю в існування нечисті, для мене все це вигадки. Але вірю, що з добрим серцем можна зробити оберіг. Бо оберегом може стати будь-що. Хтось ікону біля серця тримає чи дитячий малюнок. А хтось мою монстру.

І так дякують!.. А я на те своє сухе «дякую» кажу, а сльози котяться. Бо в тому «дякую» – все.

З початком великої війни творити було складно:

– Голка в руках не трималася. Село у Київській області, підвал такий, що коли дім впаде, то ми не виберемось. Перші вечори були дуже страшні…

Над нами постійно щось літало, чули вибухи. А якось ввечері чую – на нашому подвір’ї сусідки стоять. Чого прийшли? А вони у поле дивляться: ходить хтось. Чи ДРГ, чи мітки робить. Зараз уже не дізнаємося.

«Анжеліка в нас дурню не дивиться»

Нині вечори Анжеліки залежать від сирен: як завиє – стає тривожно. Лялькам же все одно на активність люблячих сусідів: вони з’являються, коли хочуть.

У тихі вечори майстриня читає книги, дивиться фільми:

– Не пам’ятаю, хто якось сказав: «Анжеліка в нас дурню не дивиться, вона любить інтєлєктуальне». Комедії не люблю. На фільмах жахів відверто регочу до сліз. Я люблю психологічні трилери, «важкі» фільми. Улюблені – «Список Шиндлера» та «Зелена миля».

Раніше багато читала класики: усього Шекспіра, Агату Крісті. Зараз потягнуло на сучасне: лежить недочитана «Казки баби Гавришихи». Іноді можу Стівена Кінга почитати: оце хіба у друкованому вигляді горор мені подобається.

А недавно ввечері розпалили з чоловіком камін, пили пиво та їли фісташки. Був тихий затишний вечір без обстрілів. Не знаємо, що буде завтра. Живемо сьогодні.