«Ходжу на нічні пікніки полювати на зорі»: вечори знавчині гастрономії й авторки War Cookbook Марії Банько

«Через їжу можна вивчити й дізнатись все — цінності й звички людей, історичні події, зв’язки часу й простору», — каже знавчиня гастрономії Марія Банько. 

З цією ідеєю вона створила проєкт War Cookbook, який документує рецепти й історії українців часів війни за незалежність. 

Її реальні герої готують страви Святвечора в окопах Донеччини. Б’ються об заклад і доводять побратимам, що равликів можна їсти. А з прозаїчних армійських сосисок готують незвичайні корн-доги. 

Зараз вечори Марії наповненні навчанням, прогулянками у пошуках нових смаків, теплом свічок з ароматами томатів або кримськотатарської кави зі спеціями. 

Далі — її розповідь про проєкт War Cookbook, пиріг незалежності й полювання на зорі.

Рецепти війни за незалежність

Особливі для мене вечори — ті, коли я працювала над збірником рецептів War Cookbook. Це розповідь про те, як і що готують українці під час російсько-української війни. 

Проєкт виник навесні 2022 року. Тоді працювала журналісткою і документувала короткі історії українців про їх досвід війни. 

Люди шукали їжу, щоб вижити, страви давали відчуття безпеки у небезпечних ситуаціях.

До цього я ставила собі питання, що про нас може розповісти їжа, яку ми їмо. І рецепти War Cookbook стали відповідями. 

Восени й взимку доповню проєкт новими історіями. Війна за незалежність триває і їжа супроводжує українців у ній. 

Їжа — інструмент дослідження буквально всього

До прикладу, через їжу можна вивчити історію військового походу. Яким були вечері його учасників, де і як відбувались тощо.

Цим у нас в Україні займається історик Олексій Сокирко. 

Можна дослідити хронотоп (ред. — зв’язок часових і просторових особливостей).

Страва звична, ніби вже частина нас й нашого життя. Але досвід вечері з нею наших пращурів був геть іншим. 

War Cookbook також про це — через побутові історії дати картину наших цінностей, стану під час війни за незалежність. 

Ідея не унікальна. Зі схожим посланням є серія телепередач з дослідницею їжі Оленою Брайченко. 

Платформа пам’яті «Меморіал» створила болісний, але важливий проєкт, в якому мами загиблих українських солдатів готують їхні улюблені страви. Це щемка історія про сильні зв’язки людей і їжі. 

Найбільш задокументована війна в історії

Першій і Другій світовим війнам присвячені схожі за концепцією проєкти — це рецепти окопів війни. Але вони створювались вже пізніше, коли проходив час.

Війна за незалежність України відрізняється тим, що її документують тут і зараз. Активно і багато. 

Науковці сперечаються: маємо робити це зараз, чи дочекатись її закінчення. І тоді вже працювати над фіксацією й осмисленням. 

Але люди гинуть, а разом з ними і їх історії. Або люди стирають з пам’яті свій жахливий досвід, хочуть далі жити без нього. 

Тому треба документувати тут і зараз. 

Моє переконання — якщо людина хоче і готова розповісти про свій болючий досвід, то треба йти, слухати й фіксувати. 

Це я і роблю War Cookbook, в інших проєктах. 

Равликів можна їсти, зараз доведу! 

У War Cookbook є дивовижні історії. А є й реальні гастрономічні анекдоти. 

Було, що військовий побився об заклад й приготував побратимам равликів — ніхто у підрозділі не вірив, що їх можна їсти. 

Є вечірня історія про різдвяну грибну поливку. Український солдат два роки поспіль зустрічав Різдво не на рідному Закарпатті, а в бліндажах Донеччини й приготував її, щоб відчути смак Святвечора. І поділитись ним з бійцями. 

Ця історія мене розчулила, бо вона про всіх нас. Немає світла, обстріли, загрози, жахливі новини. Але ти живий і хочеш подарувати близьким людям радість. 

Є історія про те, як у перші дні атаки росії у 2022 році майже з усіх крамниць зник хліб. Волонтери й локальні пекарні взялися за доставку продукту — вчора був буденним, а сьогодні вже став таким важкодоступним. 

Почула історію від українки, яка пережила евакуацію.

Вона помітила за собою те, що робили наші бабусі й дідусі: перестала викидати хліб і збирала крихти в пакетик. 

Під час блекаутів, на день народження мами вона з цих крихт і вишень приготувала тістечка «картопля». 

Дізналась багато вечірніх історій, пов’язаних з блекаутом. Люди під час вимкнень звикли вечеряти при свічках, а потім це увійшло у звичку. 

Нещодавно журналіст, який мобілізувався, розповів історію про корн-доги. Армію добре забезпечують сосисками, але солдатам вони іноді набридають.

Тоді вони готують корн-доги: вмочив сосиску у тісно і підсмажив на олії. «Вау, воу!», — від такої сосиски всі у захваті, бо це щось нове. 

Чи стане пиріг смачним символом Дня незалежності

Не готувала пиріг до Дня незалежності. 

Але будь-яка ініціатива, яка покликана обʼєднувати людей — це добра ініціатива. 

Чи зможе пиріг стати символом Дня незалежності? Думаю, що для оцінки потрібні роки. 

Це стане справжньою традицією тоді, коли люди з року в рік будуть її відтворювати. Навіть якщо їм не нагадувати про це.

Щоб люди прийняли це, як свою практику.  Так само як всі готують шашлики на свята.

Ще у це потрібно вкласти значні інформаційні ресурси, залучити медійних осіб, щоб справа рухалась. 

Через кілька років стане зрозуміло, чи вдався задум. 

Пішла на третю вищу освіту і вечори змінились

Зажди ділила свій вечір — ось тут працюю, а ось тут можу дозволити споживання легкого контенту. 

Суттєво змінилися мої вечори рік тому, коли вступила в Київську школу економіки для того, щоб отримати третю вищу освіту. 

Навчаюсь на напрямку публічної історії та дослідження памʼяті. Хочу отримати більше знань й інструментів, щоб продовжити проєкт War Cookbook вже не на аматорському рівні, а на науковому. 

Тепер вечорами я часто читаю наукову літературу. Або порсаюсь на якихось сайтах з цифровими архівами. 

Коли випадає нагода, піддаюся магії ескапізму — читаю книжки, в яких можна сховатися. 

Три книги на вечір від Марії Банько: 

1. «Дім на краю ночі», Кетрін Беннер
   
   Попри те, що у цій книзі є війна, читати її не боляче. Це довга історія одного острова, однієї родини та одного кафе. В ній багато кольорів, моря, смаків та квітів. Багато любові. 
   
2. «Маленький, великий або Парламент фей», Джон Краулі
   
   Роман-фантазія, сповнений лінгвістичних ігор та міфологічних загадок. В ньому є все — від незвичайної колоди карт таро до архітектури, що відтворює спогади.
   
3. «Шляхетна кухня Галичини», Ігор Лильо, Маріанна Душар
   
   Маю велику колекцію книжок на кулінарну тематику, як і книжок з історії повсякдення. Але ця — особлива. 

Улюблені фільми та серіали на вечір:

«Ugly delicious»

Серія докфільмів Девіда Чанга, в якій він досліджує не просто якісь кулінарні напрямки або культові страви, але їхній історичний та соціальний контекст. Цікаво та цінно.

«Тампопо»

Улюблена гастрономічна комедія про рамен, любов та все на світі.

«Маканай: Куховарство в будинку майко»

Це красива, повільна, медитативна японська історія про двох дівчат в сучасній школі для гейш. Тут майже немає драматичних поворотів сюжетів, проте є багато ніжності та магії повсякдення.

Вечір — це про затишок

Мої вільні вечори — це про створення вечірнього затишку. Або вихід у місто для пошуку нових цікавих смаків й візуалів. 

Кілька разів на місяць збираю вечорами смачні бокси Rumbambar Box. Це продукти з різних регіонів України зі своїми крутими історіями. 

Так хочу розповісти про смаки країни, а весь прибуток перераховую на активні збори. 

Бокс коштує ₴1490, у нього кладу сухий борщ від волонтерок з Коломиї, гнічені сливи з Харківщини, сіль з української солеварні, яка працює з 13 століття та багато іншого.

Всього дев’ять продуктів, набір смаків, які часто люди вперше для себе відкривають. А вони поряд, це наші смаки.

Свічка з ароматом кримськотатарської кави зі спеціями

Вечірній ритуал — як почались вимкнення світла, запалюю ароматизовані свічки. 

Навчились з друзями самі варити свічки, зробили лінійку з гастрономічними ароматами. Маємо свічки, які пахнуть, як томати, які ось-ось зібрали з городу. Або, як кримськотатарська кава зі спеціями. 

Є й щорічній літній ритуал — дивитись на зоряне небо. Робили це з батьком 30 років тому у Миколаєві. Робили це з чоловіком удвох. З друзями збирались на нічний пікній й називали це «полюванням за зірками». 

Це історія про вечори, які, на жаль, вже втрачені. 

Ввечері я ніколи не готую складні важкі страви.

Перед сном обожнюю слухати ASMR-відео. У мене є навіть улюблені артисти цього напрямку. 

Ще обов’язковий вечірній ритуал — велика чашка чаю.

Якою б не була вечеря, завершую її чаєм. У мене, у Шелдона Купера з «Теорії великого вибуху», в руках обов’язково має бути тепле горня, яке дає відчуття затишку й комфорту.

Ще про вечори цікавих українців: 

Віта Корнієнко

журналістка «Вечора»