--47368

20 Червня, 2024

наш запал

«Є задум? Не стримуйся — втілюй!»: Наталія Моспан створила видавництво у Франції, щоб прокласти шлях України до сердець французів

Варварський напад росії у 2022 році змусив Наталію Моспан рятувати дітей й виїхати у Францію.

А вона не опустила руки і створила в іншій країні видавництво української літератури. 

Дніпрянка, юристка, підприємиця, засновниця лампових книгарень-кав’ярень «Моя книжкова полиця» зараз живе у місті Каркассонн на півдні Франції.

На власні гроші запустила видавництво Le Petit Canard («Маленька качечка») й торує всього українського до французьких сердець.

«Україна та Франція — культурно подібні країни, а Le Petit Canard поєднує в собі ці українське і французьке. 

Вірю, дитяча книга — це безпечний простір для дитини. «Будиночок» здатний захистити дитинство та безтурботність дітей — у Франції і в Україні», — говорить Наталя. 

«Вечір» розпитав видавчиню про переїзд у Францію, перші кроки в новій країні, цілі видавництва Le Petit Canard і її вечори — вільні від галасу думок, відкриті для нових ідей.

Далі — її пряма мова. 

У Франції опинилась через війну 

Через напад росії на Україну у 2022 році вивезла дітей у Францію. 

Переконана: якщо опинилась в чужій країні, то має бути чітке розуміння, що я тут роблю. Треба знайти себе там, де ти є. Шукати умови для розвитку, інтегруватись. 

В один вечір подумала, — «Ну, гаразд, час минув. Вже можу щось створювати». Українське видавництво у Франції стало для мене точкою опори тут, ніби заземлилась. 

Першу книжку сама написала, потім знайшла авторів. 

Мотивує думка, що через видавництво я зможу підтримувати українських авторів. 

Зараз всі книги, які вийшли й плануються — це робота українських авторів і ілюстраторів. 

Втім є одна, написана не українцем. Мені захотілось у портфоліо взяти автора француза і порівняти враження. Чи є різниця між цільовою авдиторією? 

Тепер маю думку, що в українській дитячій літературі не вистачає свободи. Проте її в достатку у французькій літературі. 

У Франції цілком відсутня цензура, звісно, в допустимих межах

Місцеві автори не бояться бути дітьми, пишучи книжки. Й пишуть абсолютно неймовірні казки. 

Ну уявіть собі сюжет: у тата випало волосся й побігло собі мандрувати світом. 

Тут нормально, коли у дитячій літературі крокодил їсть дітей. 

І тому мене імпонує французький книжковий ринок, бо для автора тут є умови на всі 100% бути собою. 

Є задум? Втілюй, не стримуйся. 

Втім вірю, що це «діло наживне». Чим більше зближатимемося зі світом, тим швидше скинемо з себе обмеження, самоцензуру, які успадкували, певно, ще з радянських часів. 

У Франції держава ніби «бере за руку» підприємця

Моя ідея видавництва не отримувала фінансової підтримки з боку Франції. 

Це моя власна інвестиція у цей бізнес. Точніше сказати, у спробу створити бізнес. 

Ринок Франції для мене новий. Треба знати не тільки матеріально-технічну базу. А й розуміти — які звичаї й звички людей, які в них цінності. 

Зараз активно набиваю ґулі, вчусь на помилках. Відкриваю для себе різницю між ринком тут і в Україні. 

Але Франція все ж підтримала мене — тут на всі мої питання є відповідь. Держава тут, наче скарбничка з усією потрібною інформацією — довідник, енциклопедія на всі випадки життя. 

Наприклад, забиваємо у гуглі, — «Хочу відкрити кавʼярню. Як це зробити?».

І одразу знаходимо купу готових рішень — розумієш, тут це не тільки твій «головний біль», тобі готові підставити плече.

Тут держава бере на себе функції ініціатора, помічника, наче «бере за руку». З урядових ресурсів на тебе звалюється лавина покрокових інструкцій — як робити, куди бігти, що треба.

Тобі залишається тільки якомога швидше опонувати мову і навчитись чітко формулювати свій запит. 

Пригадую свій досвід в Україні, коли робила перші кроки у книжково-кавовій справі — тоді вибігала ноги, щоб знайти потрібну інформацію. 

«Маленька качечка» — це про нові починання

Видавництво назвала Le Petit Canard — «Маленька качечка». 

У Франції відкрила для себе асоціації і речі, які притаманні тільки французам. 

От слово сanard — не просто слово, а й явище. Тільки тут є колір сanard bleu — блакитно-качиний. 

А ще терміном сanard позначають «чтиво» — мовляв, читаю свою canard, журнал гортаю. 

Мені так подобається ця їхня гра слів й сенсів! А ще я тут почала писати дитячі книжки і одна з них про каченя, яке відбилось від свого гурту. Дорога мені історія. 

Думаю, як запропонувати французам Україну

Видавництво для мене — інструмент розголосу інформації про Україну. Щоб про неї хотіли чути і дізнаватися.

Це один із кроків українців назустріч Франції. 

Створили асоціацію, яка допомагає українцям адаптуватись, поширює нашу культуру тут. 

Підтримуємо «Пласт» у Франції. 

Влаштовували поетичні вечори, на яких діти читали українську поезію. Є ідея уроків української мови для французів. 

Це все пошук відповіді на питання — як «запропонувати» французам Україну і все українське? 

Стишую «галас» думок, щоб було місце для ідей

Мій вечір — це час, коли я пробую вповільнити потік думок. Звільнитись від їх тиску. 

Тому вечорами гуляємо. Це наш з чоловіком час, поки діти займаються своїми справами. 

Виділяємо для себе годину — щоб пройти потрібну кількість кроків, звільнити голову від «галасування» думок. 

В такі вечори й ідеї приходять найцікавіші: для них вивільняється місце. 

Ще можемо вийти на «полювання» по барахолкам. З однією такої вечірньої вилазки повернулись із столиком зі… смітника. Ото була знахідка! 

Вечори вихідних у нас активні. Граємо сім’єю в теніс, бейсбол, футбол чи катаємося на велосипедах.

Після всі разом готуємо вечерю, дивимось фільм чи серіал. 

Після вечірніх активностей всі разом готуємо вечерю та вмикаємо фільм чи серіал

Я з того покоління, яке обожнює серіал «Друзі». Це для мене медитація, гумор на всі каверзи життя. А ще — чудовий український переклад. 

У кіно ціную гарну картинку, круту режисерську роботу. 

Мої кінопоради на вечір: 

  • «Емелі в Парижі»
  • «Люпен»

Наш сімейно-інтимний вечірній ритуал — зробити «сендвіч». 

Коли ми впʼятьох влягаємося на ліжко, обіймаємося і розмовляємо про все на світі. 

Інколи це виглядає дивно. Але це цінний момент. Мені важливо спостерігати за тим, як ростуть діти. 

Боюсь пропустити важливі миті життя дітей. До повномасштабного вторгнення росії через зайнятість могла пожертвувати спільним часом із дітьми.

Коли зрозуміла, що можу їх втратити, то переосмислила наш час. Почала цінувати моменти з дітьми з неймовірною прогресією. 

Жоден мій вечір не минає без книжок

Маю евакуаційну книжкову шафу. І без книжок не минає жоден мій вечір — аудіо чи традиційний паперових. 

У сім’ї з’явилась вечірня традиція — перед сном слухаємо аудіоказки французькою мовою.

Потім я купую ці казки, але вже у вигляді традиційних книжок і ми їх ще раз читаємо і оглядаємо ілюстрації. 

Цьому ритуалу вже близько семи місяців. Допомагає вивчити нову мову, а потім використовувати нові фрази у повсякденному спілкуванні. 

Якщо хочу усамітнитись з книжкою ввечері, то мені треба… йти на двір до комарів, або замкнутися у ванній хоча б на 15 хвилин. 

Книги, які щиро раджу на вечір: 

  • «Сила моменту Тепер» й «Нова Земля» Екгарт Толле 

Це та духовна література, щоб зрозуміти себе, своє місце в цьому житті. І як це — бути в моменті. 

  • «Мислення розвідника» Джулія Ґалеф

Чудова книга, щоб перестати займатись самообманом та навчитися знімати «рожеві окуляри». 

  • Coffee table book

Обожнюю! Це книги не для заглиблення, а щоб погортати за чашечкою кави. До прикладу, книжка про кольори в інтерʼєрі. Просто гортаєш, наповнюєшся ідеями. 

Мій вечірній ритуал — відповідати на повідомлення та коментарі у соцмережах від сторінки видання.  

Так відчуваю зв’язок з читачами. 

Ввечері я ніколи не читаю новин. Все що мені потрібно знати – дочекається до ранку.

Ще вечори цікавих українців:

Віта Корнієнко

Віта Корнієнко

журналістка «Вечора»

читати наступне

Ось про що ми пишемо в інших рубриках