Як проводить вечори музикознавиця Ольга Лозинська: класична музика, розмови і любов

Ольга Лозинська – культурна менеджерка, керівниця Дзеркальної зали Львівської національної опери й арт-директорка львівського лейблу Golka Records. Для Дзеркальної зали підбирає різноманітний репертуар. Для Golka Records відкриває талановитих музикантів та композиторів України.

У соцмережах ще Ольгу знають як амбасадорку класичної музики – вона веде телеграм канал lozynska.classical, записує подкаст “Академічний флірт” з куратором Павлом Гудімовим і пропагує вечори, наповнені хорошою класикою. Як вона проводить свої вечори? Далі – пряма мова.

Я вчилась у спеціалізованій музичній школі Крушельницької. Їхала туди з самого ранку і поверталась пізно ввечері. Тому ті вечори асоціюються у мене з репетиціями, музикою, друзями.

У нас була звичайна сім’я: в кінці 1990-х вечір зазвичай формувався біля телевізора. Пам’ятаю моменти приємної домашньої рутини вечора. Пити чай, читати книжки чи газети, розв’язувати кросворди, дивитись телевізор.

Коли вдається бути вдома з родиною, приємно просто поговорити. Розповісти одне одному про все, що турбує, що відбулося за день.

Якщо про рутину вечора в домі моєї сім’ї, то, наприклад, мама зазвичай пізно приходить з роботи, але домашні обов’язково знайдуть час обговорити з нею події дня. І це гарно, ці 5-10 хвилин вечірніх розмов наповнюють дім сімейним теплом. Будь-яка будівля живе тоді, коли в ній відбуваються розмови.

Вдалий вечір для мене той, у якому присутня любов.

Мій вечір пов’язаний з роботою і творчістю. Найорганічніший вечір для мене наповнений музикою, концертами, репетиціями.

Ввечері мене можна зустріти у Дзеркальній залі Львівської національної опери або на виставі. Часто ходжу у Львівську філармонію і закликаю туди інших. Це спосіб розширити свої горизонти і зняти напруження. Інколи ходжу в Органний зал, маленькі концертні зали, на лекції.

У Львові я часта гостя у “Я Галереї”. Вона мені вечірня: ми з Павлом Гудімовим маємо там час для своїх проєктів, приходять друзі, багато митців, Павло ставить вініл і створює атмосферу, в якій вечір “розтікається”.

Коли я наповнюю вечір музикою, з’являється простір для рефлексій. Щоб обдумати дійсно важливі речі, віддалитись від турбот, хоч би вони були й вселенського масштабу.

Вечір з музикою, з мистецтвом ніби вповільнюється. І в цей момент можна просто жити, насолоджуватись тим, що є навколо. Часто після концерту чи репетиції ми друзями й музикантами говоримо про музику, яка звучала. Це великий шмат життя, я в цьому росту і це найкраще, що може бути.

Класична музика – як окремий світ, який постійно з нами співіснує. Він є, але люди часто його не помічають. Якщо людина помітить цей світ, він зовсім по-іншому розкриє її саму.

Останні 10 років я вчилась і працювала біля площі Ринок. Але саме вечорами щоразу помічаю там щось нове, зчитую історії, як палімпсести. Зараз у Львові мені не вистачає людей з моїх студентських часів, колег, з якими вечори перетворювались на мистецькі дискусії. Ми були заплетені одне в одного, в місто і знали все, що відбуваються в ньому. Коли зараз буваю у кав’ярні Kredens, то згадую ті вечори, тих, хто виїхав, вже працює в інших театрах. Мені бракує тут цих людей.

Це шлях вулицями й провулками до класних закладів. Для мене вечірній Київ – не одне якесь місце, а нашарування всього в одному просторі. 
Не люблю вечеряти й перенапружувати себе приготуванням вечері. Я ранкова людина, люблю готувати сніданки. Якщо випадає нагода поїсти після 19:00, це буде щось аскетичне.

Або прийму запрошення на вечерю від родичів чи друзів і буду шукати саме спілкування. До речі, Павло Гудімов любить готувати і свариться, що я не люблю багато їсти. Бо вечеря для мене – це випити вина, поговорити. Якщо чогось і захочеться, це буде щось білкове – риба, морепродукти, сири з улюбленим білим сухим Совіньйон бланом з Нової Зеландії.

Якщо хочу подивитись ввечері фільм, то піду на вечірній сеанс в кіно. Для розкруту переглядаю серіал “Друзі”. Щоб посміятись, скинути навантаження, можу дозволити собі стендапи Stand Up Battle Club. Люблю гумор Антона Тимошенко, Сергія Ліпка, Насті Зухвалої, Роксани Тимків.

Пригадую весь день від пробудження, його події, як лінію, що йде по висхідній. Так день стає змістовним, бачу, що це має сенс.

Міркую про щось хороше, бо про погане ми і так подумаємо. 

Це момент роздумів про майбутні стежки, проєкти, мрії, сакральні, важливі речі. 

Вечір, який найбільше приємно запам’ятався: у жовтні 2019 побувала на події світового масштабу – це була постановка опери Верді “Аїда” біля стін храму Хатшепсут в Єгипті. За участі оркестру INSO-Lviv, капели “Думка”, українських диригенток Линів і Гринивецької. Величний храм після заходу сонця, опера біля історичних стін, розмови про музику з її учасниками опісля, хороше вино, берег Нілу – незабутній вечір.

Улюблена їжа на вечерю: інколи келих білого сухого вина Совіньйон блан, їжа, в якій багато білка – риба, морепродукти, сири.

Ввечері я ніколи: не споживаю інформаційного контенту, окрім читання книг. Оминаю новини, бо бувають вісті від яких горю і не можу заснути. Це мій вияв турботи про себе.

Обкладинка/фото: instagram.com/lozynska_

Артем Кузьменчук

головред «Вечора»